Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в день свята Богоявлення Господнього, 6 січня 2025 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні свято Богоявлення, і Євангеліє представляє нам дивовижну сцену: Ісус з’являється на людях вперше після свого скритого життя в Назареті. Він приходить на береги Йордану, щоб охреститися від Івана. Хрещення Івана було релігійною церемонією занурення у воду, під час якої люди смиренно і з щирим серцем каялися зі своїх гріхів, обіцяли змінити свою поведінку та жити праведно.

Основу для цієї події приготовляє святий Іван Хреститель, «найбільший із народжених жінками». Він стоїть на березі Йордану і, спонуканий Святим Духом, хрестить хрещенням покаяння. Коли Ісус приходить на Йордан і стає перед Іваном, Предтеча свідчить про нього: «За мною йде сильніший від мене, якому я негідний розв’язати ремінь від взуття. Той буде вас христити Духом Святим і вогнем». Він визнає Ісуса за свого Господа, якому не гідний навіть бути слугою, і проголошує, вказуючи на Ісуса: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає». І не лише Іван Хреститель, але й сам Бог Отець свідчить про Ісуса, що він є «його улюбленим Сином», «тим, кому він благоволить», а Дух Святий у вигляді голуба стверджує Боже слово.

Кульмінаційному моменту, коли промовляє сам Бог Отець, передує діалог між Іваном Хрестителем та Ісусом. Іван розуміє, хто перед ним, тому спротивляється сповнити прохання Ісуса, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» Однак Ісус, бажаючи виконати волю Отця, відповідає: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду». І тоді безгрішний, разом з усіма грішниками дає себе охрестити Іваном. Одразу, коли Ісус молився, відкрилось небо, і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на нього, та залунав з неба голос: «Ти – мій Син любий, тебе я вподобав». Цим Отець ствердив послання свого Єдинородного Сина, який хрещенням розпочав свій шлях до жертви на Голгофті. На цьому закінчуються всі інші таємниці, вичерпуються усі людські припущення. Коло очікувань Месії ніби замикається, і на сцену виходить улюблений і Єдинородний Божий Син, щоб здійснилися багатовікові передбачення, пророцтва та сподівання: «З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько».

Христос став «Світлом народів», його світло, яке першим засяяло над Вифлеємом, ніколи не згасне. Господь є світлом у темряві нашого світу, світло в пітьмі наших особистих ночей. Він виводить нас із мороку наших підземель, у які ми добровільно дозволили себе зачинити, катакомб наших амбіцій, нашого самолюбства, з в’язниць нашої гордості й егоїзму. Він звільняє від кайданів наших бажань і залежностей, від пут безнадійності та марнославства. З нашої внутрішньої сліпоти він дає нам прозріння, повертає нам незіпсований і незатьмарений зір, у якому ми можемо справді бачити Бога, себе та інших.

Але там, на березі Йордану, у момент, коли Ісус виходить із води, тим, хто був свідком проголошення Богом свого Сина: як ці слова мали звучати для них! Адже вони знали Писання, знали пророцтво Ісаї про Божого слугу. І тут, на їх очах, сам Бог видає свідчення про свого Сина, та дає йому мандат, яким усіх закликає до послуху йому. Однак, ніхто не спішить до Ісуса, ніхто йому не вклоняється. Ні вітань, ні овацій. І він, ненадовго вийшовши зі своєї анонімності, ведений Духом йде у пустелю, щоб там у тиші дозріло його покликання Агнця Божого, улюбленого Божого Сина, слухняного аж до смерті на хресті, за нас, за наше спасіння. Але у цій упокореності Спасителя, його відмінності від очікувань світу, об’являється істинність та суть Божественної любові до людей.

Приймаючи хрещення, Ісус відкриває нам Божу праведність, найвищу справедливість, яку він прийшов принести у світ. Це не та справедливість, яка вимагає кари за злочини і відшкодування кривди. Божа справедливість є набагато більшою. Її метою не є засудження винного, але відродження, яке робить його праведним і запевнює спасіння. Це справедливість, яка походить від любові, із серця переповненого співчуттям та милосердям, з серця Бога.

Бог є Отцем який зворушується, коли нас пригнічує зло і ми падаємо під тягарем гріха та слабкості. Тому Божа справедливість не хоче роздавати покарання і санкції, але полягає в тому, щоб зробити нас, своїх дітей, праведними, звільнити нас від зла та зцілити нашу природу і буття. Бог тут не для того, щоб нас відсудити, але щоб простягнути руку та допомогти піднятися. Тому на березі Йордану Ісус відкриває сенс своєї місії. Він прийшов здійснити Божу справедливість, яка полягає у спасінні грішників. Ісус прийшов взяти на свої плечі гріх світу. Він занурився у води безодні на дно смерті, щоб кожна людина, навіть та, яка впала найглибше і більше не бачить неба, могла знайти Божу руку, схопитися за неї і піднятися з темряви до світла, для якого була створена.

Йордан показує нам, що справжня Божа справедливість – це Милосердя, яке спасає. Маймо відвагу повірити, що Бог є милосердям, чи навіть самим Милосердям, тому що його справедливість – це чисте милосердя, яке спасає, а не топить. Його справедливість – це любов, яка проникає в глибини дійсності кожної людини. Своєю справедливістю Господь близько до нас, співчуває нашому болю, входить у нашу темряву, щоб принести світло. І першим променем цього світла є слова, яким Христос розпочинає на берегах Йордану проповідь Євангелія: Сповнився час, покайтеся і наверніться, змініть своє мислення і вірте в Євангеліє, бо Царство Боже вже є посеред вас. Амінь.

Джерело