​​Давос. Разом з колишнім Генеральним секретарем НАТО Йенсом Столтенбергом говорили про опір російській агресії та План перемоги Президента Зеленського.

У 1990 році глобальну політику визначали два страхи: ядерна зброя та регіональна дестабілізація. Це змусило західних лідерів намагатися врятувати Радянський Союз. Сьогодні ті ж страхи обмежують підтримку України. Але тепер загрози походять від спроб воскресити імперію, а не від її демонтажу.

Путін намагається виглядати фронтменом антиколоніального руху, але насправді це лише частина традиції імітації Заходу. Його мета – створити альтернативний Захід із минулого: загрозливий, агресивний, хижий. Це спроба повернути еру імперіалізму.

«Остаточне розв’язання українського питання» – фундамент ідеології «русского міра». Але для Путіна ставки вищі за Україну. Він прагне реваншу за програш у холодній війні. Цю ідею підтримують і росіяни.

Єдиний спосіб змінити ситуацію – змусити Росію з ганьбою покинути Україну. Її поразка зруйнує імперські амбіції, так само як відхід із Афганістану змусив змінитися Радянський Союз. Невдалі війни – це єдине, що колись робило Росію миролюбною.

Росія втратила понад 800 тисяч солдатів в Україні, знищено Чорноморський флот, а економіка занепадає через санкції. Вплив Кремля слабшає, але Путін готовий жертвувати ще тисячами життів заради сильнішої переговорної позиції.

Замороження конфлікту лише продовжить війну. Ба більше, це заохотить інші агресивні режими. Світ грубої сили повертається, що підтверджує участь Північної Кореї та Ірану. Жодна криза більше не є регіональною.

Ще не пізно все виправити. Україна пропонує партнерство, а План перемоги передбачає оборону, безпеку, санкції проти Росії, відновлення України, єдність і стримування агресії.

Поставити свою країну на перше місце – це чудово. Але егоїзм ніколи не працює. Працює лише спільна турбота про майбутнє.