Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена 26 січня 2025 року, в 31-шу Неділю по Зісланні святого Духа, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сліпий, маргіналізований жебрак, чує, що поруч нього дорогою проходить Пророк з Назарету. У ньому оживає єврейська віра у пришестя Месії, сповнення очікування, що він принесе усім зцілення та спасіння. Незадовго до цього Ісус вкотре передрік свої страсті. Він збирається йти в Єрусалим, щоб там принести себе в жертву відкуплення людства. Апостоли слухали його слова, але їх не розуміли, бо бачили майбутні події не так, як їх бачив Ісус. Спочатку Петро, потім усі дванадцять і, зрештою, Яків та Іван були сліпими на будь-яке одкровення, яке він їм зробив. Вони залишаються у духовній темряві. Настане момент, коли і вони прозріють через віру і побачать сенс страждання Ісуса. Але зараз вони стають свідками чуда зцілення сліпого, віра якого розвіяла пітьму його згаслого зору.

Ця подія є чимось набагато більшим, ніж просто історія чуда. Сліпий не нарікав, але благав Христа про милість і кричав, ігноруючи усі голоси, які казали йому: «Припини галасувати! Просто прийми свою долю». Можливо, навіть проігнорував свої власні думки, що він не гідний зцілення, що заслуговує на сліпоту, або є надто нікчемний, щоб Ісус звернув на нього увагу. Він оживив віру у слова Писання, де говорилося, що Месія прийде з роду Давида. Замість того, щоб слухати людей навколо, він вирішив прислухатися до Божого слова, яке спонукало його благати з вірою! Сліпий посеред натовпу зрячих людей бачить Ісуса чіткіше, ніж усі навколо! І як останнім аргументом своєї віри, він визнає Ісуса Месією, «Сином Давида», і не розчарувався: завдяки цій вірі отримує зцілення.

Наперекір натовпу сліпий з усієї сили взиває до Ісуса. Це приклад витривалої молитви, непорушної довіри, яка не зважає на негативні слова інших. А реакція Ісуса? Чує, бо завжди слухає. Так, іноді не так, як ми очікуємо, але він обов’язково почує. І з впевненістю можемо розраховувати на його чуйність в дусі слів св. ап. Павла: «Щоб він просвітлив очі вашого серця, аби ви зрозуміли, до якої надії він вас кличе, яке то багатство славної спадщини між святими, і яка безмірна велич його сили для нас, що повірили, за діянням могутності його сили».

Але маємо мати бажання. Сліпий благає Ісуса. Він називає його месіанським титулом: Сину Давида. Він прагне Бога, який є близько, і більше не хоче життя жебрака. Все, чого найперше він хоче – це зустрітися з Богом. Тому потрібно мати сміливість спрямувати і назвати своє бажання.

Ісус ставить сліпому дивне запитання: «Що ти хочеш, щоб я зробив для тебе?» Але воно важливіше, ніж здається. Якби Ісус запитав зараз нас: «чого хочете?» Що б ми відповіли? Чи є у нас бачення та мрії про своє життя і ми можемо їх назвати? Або ми просто дозволяємо йому вільно текти. Ісус хотів, щоб сліпий сказав йому своє бажання вголос. Недостатньо просто припускати, що він на нього відповість автоматично.

А потім сподіватися, що Бог зробить навіть більше, ніж ми самі очікуємо. Бог безмежно багатий. Ми хочемо добра, але він у своїй мудрості бачить, як зробити його ідеальним, навіть якщо воно відрізняється від того, що ми очікуємо. Сліпий не тільки прозрів своїми очима, але й побачив новий сенс свого життя та вирушив слідувати за Ісусом. Він отримав набагато більше, ніж очікував спочатку. Назвімо свої бажання і вірмо, що Бог може зробити їх досконалішими, ніж ми можемо собі уявити.

Люди, озлоблені стражданнями та розчаруванням, іноді відкидають віру в Бога. Вони не хочуть чути нічого про божественну любов, про спасіння, про його всюдиприсутність. До них приєднуються інші, які через досягнення, які здобувають розумом та наукою, не бачать більше сенсу триматися успадкованого християнства. І все ж ці «сліпі» волають своїм сумом, своєю безпорадністю та незадоволенням за світлом, за Ісусом. Вони ще не усвідомлюють, хто може повернути їм втрачену віру. Але колись Ісус обов’язково зустрінеться з ними, і тоді вони матимуть нагоду попросити: «Господи, дай мені здатність бачити!»

Бог завжди хоче зцілювати та відновлювати. Він хоче торкнутися наших найбільш вразливих і чутливих місць та полегшити біль. Тому Ісус закликає нас просити, шукати і стукати. Він ніколи не повертається спиною до того, хто до нього приходить. І навіть якщо ми благали і просили роками, але досі не отримали відповіді, продовжуймо молитися і вірити, бо Бог добрий і має щодо нас найкращі наміри. Той, хто створив світло, щоб сяяло в темряві, також сяятиме у нашому житті – терпеливістю і зціленням. Якщо ми черпатимемо з криниці Божої благодаті, то набудемо відваги та отримуємо розраду та запевнення, що неможливо вважати себе негідним Божої любові. Але коли відступимо, то ризикуємо бути поглиненими нашими проблемами, які зроблять нас глухими та сліпими.

Є багато голосів, які прагнуть заглушити цей заклик віри всередині нас. Ми бачимо навколо багато труднощів, які переконують нас, що Бог більше не діє в житті людей. Скептики спонукують нас покладатися на себе, і ми пробуємо різні стратегії, перш ніж визнаємо, що не можемо вирішити проблем самостійно. Найсильнішим голосом є як страх перед тим, що скажуть інші, так і наша недовіра до Ісуса. Ми боїмося, що він не дасть нам того, про що ми просимо, і не підозрюємо, що він завжди дає нам те, що нам найбільше потрібно. Тому сміливо, не бійся, маймо впевненість! Це перше ставлення, необхідне при зустрічі з Ісусом: потрібно вирватися зі страху, звільнитися від недовіри, від відсутності очікувань. Сліпий є прикладом для нас. Віра завжди веде до впевненого погляду на Христа і до відваги наслідувати його. Амінь.

Христос рождається!

Джерело