Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в день Свята Стрітення Господнього 2 лютого 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

В той час було потрібно мати велику сміливість, щоб зустрівши у Єрусалимському Храмі матір, яка пригортала до грудей малесенького хлопчика, сказати що він є «світло на просвіту поганам», і «буде знаком протиріччя», бо «поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі». Це міг сказати лише хтось, хто мав пророчого духа і бачив реальність зовсім інакше, ніж її сприймали юдеї того часу.

Коли святий Йосиф та Діва Марія вирушали до Єрусалиму, таємниця їх первістка була для них прихованою. Та як тільки вони підійшли з Ісусом до Храму, «щоб учинити над ним за законним звичаєм», світло засяяло і для них. На вході їх стрінув праведний Симеон, пророк, і «Дух Святий був на ньому».

За тогочасними сподіваннями Месія мав прийти з мечем у руці і вигнати окупантів. Але старцю Симеону, який очікував утіхи Ізраїля і того, хто врятує Ізраїль з його гріхів, Дух Господній відкрив таїнство, радісний трепет з якого не покидав його серце. Він отримав запевнення, що не помре, доки не побачить Месію. І ось настав момент, якого він так чекав! З поміж багатьох дітей Симеон упізнав у дитяті Ісусі очікуваного Месію, який буде надією для усіх народів. Він взяв його на руки і зворушив усіх словами подяки Богу: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі». Це була молитва, не зречення чи капітуляція, але молитва розпізнавання, якою він сповідував здійснення своєї туги і надії. Нажаль сьогодні з нашого життя витрачається таке хвилююче очікування та буттєва туга за зустріччю зі Спасителем.

З дитятком на руках Симеон поблагословив святого Йосифа і Марію, і промовив до неї: «Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець». Батьки були вражені таємницею, яка відкривалася в їхній дитині, і все більше усвідомлювали, що їх син не належить їм, тому що Бог забирає його цілком для себе. Через цю дитину Бог поставить людей перед рішеннями, які матимуть для них доленосне значення. Симеон пізнає, що спасіння, яке відродить світ через страждання з любові, вже починається. Ці страждання повинна витерпіти дитина і ті, хто з нею тісно пов’язані, а особливо її мати. Месія приходить поділити світ. Він – скеля, на якій людина або будує своє життя, або об яку його розбиває.

Симеон пророкував про меч, який прошиє душу Марії. Пречиста першою збагнула сенс усього, що пережила і має пережити. Але гострий меч – це пропозиція всім нам. Не через біль, а для того, щоб думки наших сердець вийшли назовні і ми побачили себе такими, якими ми є в Божих очах. Для того, щоб «дістатися до глибини» власного серця, потрібна велика мужність. У ньому ми переховуємо свої мрії, таланти, дари, але також недоліки, помилки та втрати. Вони болять, як рана від меча. Однак, якщо хтось хоче зустрітися зі самими собою, то не може інакше: повинен ризикнути.

Крім того, в глибині серця можемо усвідомити власні болі та висловити їх перед Богом. Нам не потрібно долати їх вірою чи пригнічувати. Нам дозволено почуватися безпорадними, самотніми та незрозумілими. Однак не сміємо через наші болі нарікати, а представмо їх Діві Марії. Якщо поглянути на біль її очима, то його можна зцілити.

Старець Симеон і пророчиця Анна, двоє вірних Богові людей, є чітким знаком надії посеред натовпу, який перебував у Храмі. До зустрічі з Ісусом вони пройшли не легкий життєвий шлях, який тепер досягає своєї мети. Сьогодні Бог сповнив свою обіцянку. Тримаючи на руках дитя Ісуса Симеон проживає найурочистішу мить: він дочекався приходу Месії. Але віра Симеона зараз ґрунтується скоріше на довірі до того, що ще буде. За це майбутнє він висловлює Богу гімн визнання і вдячності, бо вірить, що все на правильному шляху! Поступово, у міру того, як дитина буде рости і дорослішати, її все більше торкатимуться руки грішників: руки тих, хто в натовпі навколо чудотворця хоча б спробує доторкнутися до нього, але й будуть руки зі стиснутими кулаками, руки ворогів, які жорстоко схоплять його, будуть бичувати, катувати та розіпнуть. Симеон не бачитиме кінця, не буде свідком кульмінації спокутної жертви Спасителя, та й зараз не відчитує певних ознак, які б переконували, що все закінчиться добре. Для його віри було достатньо одного простого факту: Месія вже діє.

Також нам часто не дано більше, ніж бути тими, хто усвідомлює, що Бог уже тут. І цього досить! Адже майбутнє Божого Царства простягається далеко за горизонт досяжності наших земних очей. Зрештою, наші очікування ніколи не можуть бути надто великими: адже ми чекаємо на Бога, а він завжди перевищує наші сподівання. Реальність є набагато більшою, ніж наші найсміливіші мрії. Зневіра починається лише тоді, коли ми перестаємо очікувати і мріяти, бо ризикуємо втратити зв’язок з реальністю. Анна і Симеон були справжніми реалістами. Жодні дійсності життя не могли задушити їхні очікування та мрії.

На тлі трагічних подій нашої сучасності постать дитятка Ісуса є схожа на мерехтливе полум’я свічки проти громів, блискавок та темряви бурхливих стихій. Але він є світлом, що просвічує усі народи. І саме завдяки йому ми розуміємо, наскільки помилково будувати «сліпуче», «досконале» і «прекрасніше» життя, якщо втрачений зв’язок з Богом, а отже, і з сутністю людини.

Тоді було потрібно мати сильну віру, щоб сказати про цю маленьку дитину, що вона принесе спасіння, яке Господь приготував для усього людства. Але і сьогодні потрібно мати таку ж відважну і сильну віру, щоб прийняти Христа у своє життя як єдине світло. Однак це єдиний спосіб щоб жити у повноті, любові, радості та мирі. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело