Нещодавно в Папському салезіанському університеті успішно відбувся захист докторської дисертації Олени Шуст, докторантки Львівської архиєпархії, за темою «Психосоціальний вимір міжнародних конфліктів та миробудування через призму колективної історичної травми. Пілотне дослідження щодо ставлення українців до російсько-українського випадку».

Авторитетна комісія, до складу якої увійшли професорка Сара Ск’єтрома (Sara Schietroma), професор Джузеппе Креа (Giuseppe Crea) та професорка Анна Ріта Коласанті (Anna Rita Colasanti), високо оцінила роботу, підкресливши її наукову новизну та суспільну значущість. Модератором дискусії виступив професор Кевін Оттієно Мвандха (Kevin Ottieno Mwandha), який сприяв глибокому та змістовному обговоренню.

Це дослідження — результат чотирирічної наполегливої праці, що стало глибоким заглибленням у психологічно-соціальні аспекти насильницьких конфліктів. Особливу увагу приділено тим конфліктам, де на перший план виходить питання ідентичності — елемент, що в корені змінює хід подій. Олена досліджувала асиметричні конфлікти, у яких одна зі сторін має значну перевагу в ресурсах, статусі чи привілеях. Це, зокрема, стосується конфліктів у контексті деколонізації, коли боротьба за права і гідність стає запорукою зміни глобальної соціальної та політичної структури.

У цьому дослідженні пані Олена висвітлює не лише науковий аналіз, а й глибокий людський вимір болю, прагнення до справедливості та примирення, що стають основою для майбутніх кроків до миру. Однією з центральних тем є роль колективної травми як маркера ідентичності. Вона не є лише наслідком актуального насильства, а й, якщо залишається незціленою, стає коренем повторної травматизації, що передається через покоління.

«Я досліджувала те, як історична травма, хоча й не завжди помітна, на перший погляд, продовжує впливати на суспільну гармонію, формуючи суспільні, політичні та міжнародні процеси. Особливо важливим є той факт, що ця травма збільшує ризик повторного переживання циклів насильства в так званих „гарячих точках“ — місцях, де колективна травма так і не була зцілена. Вона стає тією невидимою ниткою, що зв’язує минуле з майбутнім, підтримуючи повторення конфліктів і перешкоджаючи процесам відновлення», — пояснила дослідниця.

На її думку, це явище можна порівняти з індивідуальною травматизацією: так само як окрема людина може знову й знову переживати травму, так і цілі народи можуть бути втягнуті в цикли колективної травматизації.

Важливість даного дослідження для України є особливо очевидним в контексті поточної ситуації, адже тема була обрана ще у 2021 році, до початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році. Це дослідження не тільки аналізує сучасні події, а й розглядає їх глибокі історичні корені з психологічної погляду, допомагаючи зрозуміти, як минуле формує теперішнє.

Пілотне дослідження, проведене серед 408 осіб, рівномірно розподілених по трьох регіонах України, виявило емпіричні зв’язки між конфліктом ідентичності, асиметричними конфліктами та історичною травмою.

Оскільки війна триває, це дослідження не претендує на вичерпні відповіді на всі питання, однак воно наголошує на важливості зцілення не лише від травм, пов’язаних із сучасною війною, але й від історичних травм, щоб забезпечити стійкий мир у майбутньому. Цей крок, на думку пані Олени, є необхідним для створення умов для реального примирення та побудови гармонійного суспільства в післявоєнний період.

Руслана Ткаченко
для Департаменту інформації УГКЦ

Джерело