Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, у М’ясопусну неділю 23 лютого 2025 року, виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії в храмі святого Миколая м. Миколаїв.

Слава Ісусу Христу!
Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Сьогодні у Євангелію лунають пророцькі слова Ісуса про останній суд, тобто про майбутнє кожного з нас. І жоден з народжених на землі не може сумніватися, що усе сказане, без винятку, стосується його: Христос знову вдруге прийде у славі як суддя живих і мертвих, а його вирок буде справедливим і остаточним. Однак він запевнив, що коли будемо виконувати те що наказав, а ми прийняли як Боже об’явлення, то увійдемо у його Царство, де він сам приготує нам місце. І першою та найбільшою заповіддю, в якій спочиває суть Божого Царства є милосердна любов. Вона не нівелює справедливість, але є її досконалим сповненням. Сопричастя на таїнстві Божої любові і справедливості робить нас здатними любити Бога та інших людей. Воно є тим ключем, який вже тут, на землі, відкриває нам браму до неба.

Але що означає бути милосердним? П’яте блаженство – Ісуса «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя», сьогодні можна було б переписати так: «Блаженні ті, хто співчуває іншим, бо Бог змилосердиться над ними», або «Блаженні ті, чиї вчинки мотивовані співчуттям, а не марнославством, бо і вони від Бога отримають співчуття». Якщо милосердя зробимо правилом нашого життя, то будемо наслідувачами Ісуса, єдиного Благословенного, який об’являє та здійснює у нашому житті спасительні задуми Небесного Отця.

Бути блаженними означає стати щасливими і подібними до того образу, згідно якого ми створені. Богоподібність не є якимось привілеєм, доступним лише вибраним, але зобов’язуючим покликанням усіх людей. Заповіді блаженств обіцяють нам Боже благовоління на цьому шляху. Скріплені його благодаттю ми будемо здатні творити принаймні маленькі острівки миру серед буревію воєн, та живити охлялу надію серед океану розпачі. Милосердя і співчуття є приємним Богу жертвоприношенням, з якого родиться свідомість, що стоїмо на правильному боці. Це блаженство серця людини, яка свідомо живе в гармонії зі своїм Творцем.

Милосердна любов є основою всієї діяльної духовності. Вона означає готовність постійно розуміти, прощати та довіряти знову і знову, та спонукує нас завжди бути поруч з тими, хто потребує допомоги. Їй є властива вірність, через яку виражається справжній зміст слова «співчуття»: наближення до страждань інших та готовність взяти їх на себе. Це є актуальним для нашого часу, коли іноді здається, що у нас немає іншого вибору, як схилитися і плакати над уламками світу, який руйнує жорстокість людей.

За словами Ісуса, досконалість учня полягає саме в милосерді. Він ототожнює: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» з «Будьте милосердні, як Отець ваш милосердний!». Але у чому полягає досконалість та милосердя Отця? «Він велить своєму сонцю сходити над злими і над добрими, і посилає дощ на праведних і неправедних». Така поведінка є ніби контрастом до сучасної моделі людських стосунків, в яких домінує егоїзм. Історія спасіння вказує, що милосердя не є чуже людині, але її зранена гріхом природа не тягне до безкорисливої любові, але передусім до самозбереження. Тому правдиве милосердя основується на вірі у вічне життя та у наслідуванні Спасителя, який є уособленням Божого милосердя.

Боже слово подає нам його конкретні форми. Після потопу Бог уклав з людиною завіт благодаті, в якому він нічого не просив у неї, бо знав, що «намір людського серця лихий від молодості». В Новому Завіті настанови щодо милосердної поведінки нам проголошує Христос: «Не судіть, щоб вас не судили». «Я був голодний, і ви дали мені їсти, мав спрагу, і ви напоїли мене; я був у дорозі, і ви взяли мене, я був нагий, і ви зодягли мене; я був хворий, і ви відвідали мене, я був у в’язниці, і ви прийшли до мене». Коротким підсумком всього є слова ап. Павла: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром». Милосердя стало мірилом праведних дій згідно з Божою волею і критерієм остаточного Божого суду. А джерелом вчинків милосердя є дійсність, що «ми любимо, бо Бог перший полюбив нас».

Віра у безкорисну та невичерпну Божу любов до кожної, без винятку, людини відкриває справжній зміст милосердя. Воно спочиває у готовності допомогти потребуючим, навіть ціною власних великих жертв. Нераз таку поведінку розуміли неправильно і відкидали, як ознаку слабкості. Насправді це безкорисне почуття, основою якого є людська гідність, на якій базується вся суспільна етика. Їй притаманні співчуття з потребуючими, турбота про добро інших, людяність та спільне протистояння злу, а також витривалість і вірність. Серце такої людини має розуміння людської біди, слабкості та залежності. Воно усвідомлює те, що є спільним для всіх людей, а саме фізичні та моральні межі земного життя, його смертність, але і відповідальність перед вічністю.

Об’явлення звіщає нам Бога, який, з одного боку, є безмежним Милосердям, а з іншого боку, є тим, хто встановлює фундаментальні та справедливі закони життя, які ми не можемо переступити, щоб не впасти у безнадійний смуток та крайнє нещастя. Божа любов ніжна і милосердна, але водночас світозарна і життєтворча. Вона веде нас до прийняття правди про себе, бо є справедливою. Таким чином, Бог є як батько, і як матір: милість і провід, любов і правда. Батьківський вимір його любові нас формує і організовує, направляє та веде, тоді як материнський вимір нам співчуває, приймає і розуміє. Боже батьківство і материнство не виключають одне одного і не є двома альтернативами. Навпаки, вони доповнюють одне одного, творячи одне ціле. І така цілість та справедливість Божої милосердної любові є дороговказом на нашому життєвому шляху до вічного блаженства у небі. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело