Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в Четверту неділю Великого Посту, 30 березня 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!
Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Ісус опускається з гори Преображення, і з ним три апостоли, перед очима яких відбулося об´явлення тайни майбутньої слави їх Учителя. Ще захоплені цим, вони внизу стикаються з натовпом, який зібрався довкола батька, який привів свого сина, опанованого німим духом. Він просив зібраних там інших учнів Христа його зцілити. Та вони не змогли цього зробити. Ісус твердо зреагував на таку безпорадність свого оточенням, включаючи учнів, та звинуватив їх у маловірстві, яке стало причиною їхньої не спосібності, та зціливши юнака звільнив його з під влади злого.

Однак з маловірством не так все просто, бо його причини криються в глибинах людської натури. Ісус міг протистояти і перемогти сили зла, що тримали в неволі цього юнака, передовсім тому, що був у цілковитій єдності з Отцем, і не мусів боротися зі злом у собі самім. Теж багато хто з нас має досвід з благальною молитвою. І коли ми, з нашої точки зору, докладаємо зусилля, мотивовані добром для іншої людини, то Божу волю вважаємо як продовження нашої найкращої волі допомоги. Але діяльна віра в Боже втручання не є насамперед вірою в те, що все здійсниться згідно нашої волі та нашого бажання. В дійсності результат залежить від нашої внутрішньої єдності з Божою волею, та цілковитої відданості їй.

Для лікування людських недуг існують медичні заклади та аптеки. А Ісус повчає, що здатність зціляти недуги та виганяти злих духів дається через піст і молитву. На перший погляд, це два світи, які не мають нічого спільного. І все ж Бог не створив двох космосів, які є окремими: один матеріал, а інший духовний. Звичайно, тяжко заперечити, що їх розділяє безодня. Але правдою є теж, що Бог цього не бажав і не творив. Це наслідки, спричинені людськими гріхами.

Тому найсуттєвішим є подолати силу зла. Цього очікує Господь передовсім: ми найперше повинні дати собі раду зі злом і гріхом всередині себе. Це не означає, що нам не потрібно молитися за інших, але що одночасно мусимо очищати власне серце щирістю та вірністю Богу. Лише людина з чистим серцем побачать, тобто пізнає, Бога. Діяльна молитва за інших, це молитва повної відданості Богу. Ісус спочатку радикально реагує на своє оточення та апостолів тому, що їм бракує не віри в Бога, як такого, але чистоти серця, в просторі якого можуть зустрітися «віч – на – віч» з Богом і його волею.

Людині притаманні природні потреби, але вона теж має свободу вживати їх належним чином. Гріх, погане виховання та злі звички, спонукують вважати як «потребу» те, що насправді є у житті зайвим, або й причиною залежності та недуг. Тоді вона живе в неволі ілюзій, страждаючи, коли не може задовольнити бажання, які для неї не є природними. Лише правильно організований піст звільняє від цих ілюзій. Рішуча та свідома воля надати Богові у своєму житті першість, а всьому іншому відповідне йому місце і роль, які служать її спасінню, роблять для людини піст визвольною силою, яка передається до всього, з чим вона стикається.

Учні визнають, що без Ісуса не можуть досягти успіху. Їх віра, подібно як і батька хлопчика, слабка та мало дієва. Тому, поряд з постом, Ісус називає молитву як джерело успішності віри. Однак це не молитва як промовляння слів чи волання до Небес про щось, але молитва в найглибшому сенсі, яка об’єднує нас з Богом. Ісус зціляв та вигнав злих духів Божою силою. Божий Син, і як людина, був нерозривно пов’язаний з Небесним Отцем, та часто та довго перебував у молитві, даючи приклад, як цю єдність підтримувати.

Подібно і для нас, хотіти зцілення іншої людини, і молитися у цьому намірі, є заслугою, але сила, яка зцілює, є від Бога. Ми повинні відмовитися від себе в сенсі «бажати чогось досягти», щоб Бог міг діяти через нас. Потрібно усвідомити «чого» та «чому» просимо, та «як», і «яким чином» беремо участь у житті тієї особи, тому що не можемо перебрати на себе її терпіння, проблем, почуття, невдачі… Ісус бачить, що учні ще не проникли в таємниці єдності з Богом, навіть якщо так довго були з ним. Віддавати у своїй молитві іншого повністю на Божу волю, передбачає і віддання самих себе такими, якими ми є. Це є дійсно жертвою, тому що цим приймаємо зобов’язання власної відповідальності. Важливішим чим сама молитва є міра праведності у Божих очах того, хто молиться. Тому жертва молитви чи запалена свічка за здоров’я має ціну нашого особистого стану перед Богом. І ми не даремно шукаємо праведників, які б помолилися за нас.

Та якщо все починається з молитви, але нею не закінчується! Молитва не є лише якимось епізодом, проведеним з Ісусом, а після нього слідує спосіб життя, згідно якого ми думаємо та діємо по старому. Єднаючись молитвою зі Спасителем ми дозволяємо йому впливати і вести нас. Молитва змінює нас, щоб ми думали і наслідували в усьому Ісуса. Він відкриває наші очі і об’являє те, що ми раніше не помічали. Завдяки молитві і посту ми долаємо в собі «галас світу», і Господь дозволяє нам чіткіше побачити що робити, як жити і любити. Чим більше будемо постом панувати над своїми бажаннями, та слухати Бога через молитву, тим більше можемо стверджуватися у вірі.

Ми вірою беремо участь у справі Христового відкуплення людства, і лише її стверджуємо, коли добровільно приймаємо на себе Хрест Ісуса та розділяємо його послух Отцю. І в цьому ми зростаємо практикуючи піст та молитву. Вони є засобами, якими долається зло у нас і у світі, та витворюються передумови, або і саме зцілення, навіть найглибших коренів всіх недуг душі і тіла.

Тому якщо чудеса не трапляються в нашому житті, то не через те, що вони неможливі, а тому, що нам не вистачає віри, через яку Господь хоче їх робити. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело