Отець Олег Барбуляк зі Стрийської єпархії УГКЦ, який разом з іншими українськими священниками прибув до Риму для участі в Ювілеї Місіонерів Милосердя, розповів в інтерв’ю для ватиканських медіа про особливість служіння місіонерів милосердя та поділився думками про важливість того, щоб проповідувати про Божу любов у час війни.

Серед численних учасників Ювілею Місіонерів Милосердя, що відбувається в Римі від 28 до 30 березня 2025 року, є також група з восьми священників УГКЦ, більшість з яких прибули з України. Один із них — отець Олег Барбуляк зі Стрийської єпархії, який завітав до української редакції Радіо Ватикану, щоб розповісти про особливе служіння місіонерів милосердя, яке їм доручив Папа Франциск у 2016 році, який був проголошений у Церкві позачерговим Святим Роком, присвяченим Божому Милосердю.

«Служіння місіонерів милосердя, — зазначив отець Олег, — має два аспекти. Перший аспект служіння це практичний аспект, який полягає в проповідуванні та в поширенні інформації серед Божого люду про те, що Бог — милосердний. Це означає бути свідком, руками цього милосердя в Таїнстві Сповіді. І це, напевно, один з найважливіших аспектів, який закладений в це служіння місіонера Божого Милосердя». Священик зауважив, що коли в 2016 році Папа Франциск призначив місіонерів милосердя, то основний наголос в цьому служінні ставився на розрішення від певних видів гріхів. «Місіонери милосердя, — пояснює він, — отримували універсальну владу від Святішого Отця розрішати від гріхів, відпущення яких застережене Апостольському Престолу. Таких гріхів є п’ять: профанація та осквернення Євхаристії через видалення або затримання для святотатства; фізичне насильство над Римським Архиєреєм; розрішення співучасника в грісі проти шостої заповіді Божої; пряме порушення сповідником таємниці сповіді; збір та оприлюднення через засоби масової інформації змісту Таїнства Сповіді правдивої чи навіть імітованої, тобто якщо хтось лише вдавав, що сповідається, і це записав, то це все одно гріх. Однак тут варто відмітити, що ці застереження діють для вірних Латинської Церкви, оскільки у Кодексі канонів Східних Церков, тобто для вірних Східних Церков, застереження в розділі про сповідь стосується тільки двох гріхів: це гріх розрішення спільника в гріхові проти шостої заповіді Божої і гріх прямого порушення чи зради Таємниці Сповіді. Відпущення цих гріхів для вірних Східних Церков застережене за Апостольською Столицею. Відповідно, місіонери милосердя як Східної, так і Західної Церкви, мають владу розгрішати ці гріхи. Різниця у різній кількості таких застережених гріхів пов’язана з таким фактом: у Західній Церкві існують кари latae sententiaе. Тобто це означає, що якщо людина вчинила злочин, то кара наступає, так би мовити, автоматично, і це може бути кара, яка прирівнюється до кари великої екскомінуки в Східній Церкві, і відповідно, людина опиняється поза Церквою. Тож вірний Латинської Церкви, що провинився одним з тих п’яти гріхів, якщо прийде до місіонера милосердя та висповідає цей гріх, то місіонер милосердя знімає це покарання. І в тому найважливіша суть повноважень, які мають місіонери милосердя. Щодо Східних Церков, то в них немає кар, які накладаються latae sententiaе, а тільки ferendae sententiae, тобто судовим вироком, а відповідно сповідник не може такої кари зняти, а тільки може відпустити гріх».

Бути знаком Божого милосердя для світу

Повертаючись до першого аспекту служіння місіонерів милосердя, отець Барбуляк підкреслив, що від самого початку вони мали мандат бути протагоністами сповіді, «проповідувати про сповідь, розповсюджувати думку і правду про те, що Бог Отець є милосердним Батьком». «У 2016 році, коли нас призначили, і в нас була перша зустріч місіонерів милосердя, — пригадує він, — ми мали таке маленьке паломництво, під час якого ми переходили з одного місця в інше, і співали: „Misericordes sicut Pater“, що латинською означає „Милосердні, як Отець“. І це була, напевно, основна думка призначення місіонерів милосердя: бути знаком і свідченням Божого милосердя для світу, бути знаком Божої любові, Божої присутності. В додатку до Декрету, яким окреслюються аспекти цього служіння, говориться про те, що місіонери милосердя мають бути привітними до всіх, свідчити батьківську лагідність, незважаючи на тяжкість гріха, мають спонукати, допомагаючи замислитись над скоєним злом, вони повинні ясно викладати моральні принципи, бути готовими супроводжувати вірних на їхній покутній дорозі, терпеливо проходити з ними цей шлях, бути далекоглядними у розрізненні кожного окремого випадку, щедрими у роздаванні Божого прощення, бути людьми з великодушним серцем. До речі, служіння місіонерів милосердя описане також в одному із пунктів Апостольського листа Misericordia et misera, опублікованому на завершення Року Божого Милосердя. У ньому знаходимо підсумки і також певні нововведення».

Розвиток служіння місіонерів милосердя

Наш співрозмовник відмітив, що у 2016 році місіонери Божого милосердя призначалися терміном на період тривання Року Божого Милосердя. Однак відразу після закінчення цього року вони отримали листи від тодішньої Папської Ради сприяння новій євангелізації із запитанням, чи вони хотіли би продовжити це служіння. І якщо єпископ давав і місіонер давали свою згоду, такі місіонери отримали нові декрети про призначення, яке вже не було на певний період часу, а до відкликання. «Вже в 2017 році, — пояснює священник, — прийшов лист з повідомленням про те, що наше призначення змінюється в тривалості, Святіший Отець продовжує дію надання цієї влади місіонерам милосердя, і ці повноваження діють, поки особа не буде відкликана або ж не втратить цього уряду згідно норм канонічного права. Цікаво, що служіння місіонерів милосердя далі розвивалося, тож коли Папа реформував Римську курію, видавши Апостольську конституцію Predicate Evangelium (Проповідуйте Євангеліє), то в артикулі 59, який стосується Дикастерії у справах євангелізації, в нормі права Церкви вперше міститься поняття місіонера милосердя. Тобто з моменту, коли 2016 року вперше був призначений місіонер милосердя, до 2022 року відбувся настільки великий прогрес, що від новоствореного уряду, який, можливо, ще до кінця не розуміли, до перспективи стабільності, закладеної в кодифікацію Церкви. І ось артикул 59 в другому параграфі згадує про місіонерів милосердя як про уряд, який перебуває у віданні Дикастерії у справах євангелізації, і про те, що ця Дикастерія повинна дбати про постійне формування місіонерів милосердя і пропонувати критерії для душпастирської діяльності, які вони будуть використовувати у своєму служінні. Таким чином цей уряд набрав важливої стабільності, ну і в перспективі, напевно, буде дедалі чіткіше окреслюватись Церквою. Церква бачить місіонерів милосердя як живий знак, живу дію Божого милосердя, Божої любові і важливий фактор євангелізації людей і, що найважливіше, засіб повертати людей до Таїнства Сповіді. Як виявилося, люди сповідаються частіше там, де священник проповідує про сповідь, пояснює про її важливість, пояснює про важливість сповіді в поєднанні з Євхаристією, пояснює участь в Літургії в поєднанні з Євхаристією, що Літургія служиться для того, щоби кожен вірний, який присутній в храмі, приймав Тіло і Кров Ісуса Христа, а щоб отримати доступ до Тіла і Крові Ісуса Христа і не зробити це негідно, то необхідно приступити до Таїнства Сповіді принаймні один раз в місяць чи в півтора місяця. Це критерій, який ніким не визначений, однак він пропонується, щоб людина за цей місяць могла адекватно, все ж таки, оцінити себе, подивитись, чи змогла внести якісь зміни в життя. Звичайно, що коли є важкий гріх, то потрібно негайно йти до сповіді, щоби приймати Євхаристію».

Разом з Пропрефектом Дикастерії у справах євангелізації архиєпископом Р. Фізікеллою

Боже милосердя є для всіх, хто може його прийняти

«Наскільки важко проповідувати Боже милосердя в контексті повномасштабної війни, коли навколо так багато страждання?» — запитуємо священника. «Це насправді є дуже складним запитанням, — відповідає він. — Перше, що хочу сказати: Боже милосердя ніколи не є складно проповідувати для того, хто вірить в нього. Тому що для того, щоб зрозуміти Боже милосердя, необхідно зрозуміти, в чому ж воно полягає. Необхідно зрозуміти, яке відношення має Боже милосердя до зла. Чи Бог є причиною зла? Боже милосердя є для всіх, хто може його прийняти. Бог милосердний до кожної людини, посилає дощ, на праведних і на грішних, каже Євангеліє. Однак Боже милосердя це не є щось, що можна „впхнути“ в когось, дати його без згоди. Коли ми говоримо про Боже милосердя в час війни і про Божу любов, для когось, хто не має вірить в неї, вона буде невидима, тому що людина має спокусу звинувачувати Бога у всьому, що діється. Для людини віри подія війни і будь-які жахливі події означають те, що ці події трапляються тому, що людина не вірить в Бога. Зло приходить у світ руками людини. Добро приходить у світ руками людини. Так само, як Бог діє у світі нашими з вами руками, так само зло діє у світі руками людини. Війна існує не тому, що Бог її хоче. Війна існує, тому що є люди, які не хочуть приймати Божу любов, які не хочуть жити Божою правдою. Що таке війна? Це хотіти щось, що належить твоєму ближньому: воюють за землю, за ресурси, за душі людей. Зло твориться у світі тоді, коли людина відкидає від себе Бога, Боже милосердя. Тому важливо говорити про Боже милосердя, бо Бог є милосердний до нас, важливо говорити про Божу любов, бо Бог любить нас, і ми в це віримо. Війна, яка триває в Україні, це війна, побудована на брехні. З огляду на цінності цьогочасного суспільства, яке каже, що кожен може мати свою правду, ця війна виправдовується. Однак для нас, християн, існує одна об’єктивна правда, і цю правду людині завжди відкриває Бог через свій моральний закон, через свої заповіді, через свої постанови».

Греко-католицький священник зауважує, що за кордоном війну в Україні люди бачать дуже по-різному. Він розповів про випадок, який трапився з ним та іншими священниками з його групи в одному з магазинів Риму, де продають церковні речі: продавець, дізнавшись про те, що вони з України, сказала: «О, то у вас там зараз вже спокійно». «Я кажу: „Справді?“ — розповідає отець Олег. — Я їй показую фотографії з вчорашньої ночі бомбардувань, які відбулися в Дніпрі і в інших куточках України, і кажу, що нас бомбардують кожен день. А вона каже: „В нас у новинах про це не говорять“. Війну в Україні сьогодні сприймають по-різному. Але Бог — єдиний, який пояснює, що таке війна: це зло. Війна є там, де зникає любов».

Не думати про те, кого ненавидіти, а про те, за кого молитися і кому допомагати

В цьому контексті, як наголосив наш співрозмовник, проповідування Божого милосердя є надзвичайно актуальним. «Бог милосердний і до живих, і до тих, хто відійшов у вічність, — каже він. — Бог милосердний до тих, хто віддає своє життя за друзів. В Україні сповіді стали іншими. В сповідях стало більше болю, більше страху, інколи більше зневіри, більше запитань. Але завданням кожного сповідника, і не тільки місіонера милосердя, є допомогти зрозуміти, що коли суспільство під впливом негативних новин вчиться ненавидіти, потрібно правильно скеровувати свої емоції. Найкращим буде не думати про те, кого ненавидіти, кого звинувачувати, а скерувати свої емоції в молитву за наших воїнів, в підтримку, в прохання до Бога, бо це те, що ми можемо робити насправді. Тому що коли ми вчимося ненавидіти, ми стаємо такими, як нападники. Ми мусимо робити те, що можемо».

«Що я можу робити?»

Священник розповів про свій власний досвід: на початку повномасштабної війни він, як і більшість українців, не відводили погляду від новин. «Я читав їх всюди, де можна було, — пригадує він, — засинав і прокидався з однією думкою. Потім я зрозумів, що роблю щось не так. Це не є моя робота. Що воно мені дає? Я просто витрачаю свій час і енергію. Що я можу робити? Служити, сповідати, служити Літургії, збирати людей на молитву, дарувати їм надію, джерелом якої є Господь, дарувати людям Бога. Це завдання кожного священника сьогодні: дарувати, нести людям надію, милосердя, любов, тому що Бог вміє робити чуда, і Він вміє найбільше страждання перетворювати на найбільше добро. І тут ми не можемо Йому дорікнути, що „добре Тобі, Боже, говорити, бо це не про Тебе мова“. Але ж це про Нього мова: Він узяв свого Cина, і найбільший гріх, який могла зробити людина — розп’яття Сина Божого, — і цю найбільшу трагедію Всесвіту перетворив на найбільше добро — спасіння світу. Бог вміє робити чудеса, тільки нам потрібно навчитись від Нього бути терпеливими, навчитись від Нього відкривати правду, пізнавати правду не так, як ми її хочемо бачити, а такою, якою вона є насправді. Фундаментом людського життя повинна знову стати Божа правда».

«Сповідь — це можливість зупинити зло в твоєму житті»

Останніми тижнями українські міста і села зазнали ще інтенсивніших російських атак. Отець Олег Барбуляк зізнається, що йому важко виїжджати поза межі України, «тому що коли ти їдеш, ти відчуваєш відповідальність за тих, хто залишається», але оскільки йшлося лише про чотири дні, то це не була проблема. Він підкреслює, що для місіонерів милосердя з України було важливо взяти участь в заході, який організувала Апостольська Столиця, бо, насамперед, формаційний курс, організований для місіонерів милосердя, є необхідним і майже зобов’язуючим. «Ми приїхали, щоб взяти участь в цих подіях не лише для нашого власного розвитку, — наголошує він, — але й для того, щоби тут, в Римі, в базиліці Святого Петра, піднести також свої молитви за Україну, за людей, за військових, за всіх наших людей. Щоби на цьому місці, яке має особливе значення, місці служіння Наступника апостола Петра, ще раз просити Бога про справедливість, про мир, щоби всі зрозуміли правду про війну, зрозуміли, що таке війна. Нам дуже важливо, щоби світ почув і зрозумів правду. Нехай Бог зробить якось так, щоби ця правда була почута. А найважливіше, щоби люди, які почують, змогли її прожити, усвідомити. Сповідь — це можливість зупинити зло в твоєму житті. Сповідь — це можливість зробити щось інакше. Місіонери милосердя, кожен священник, кожен сповідник, насправді, — це людина, яка зупиняє зло, яка дає людині можливість на інше майбутнє, можливість стати інакшою. Приїхавши сюди до Риму, ми візьмемо участь в тих заходах, які організовуються, ми помолимося, ми візьмемо щось для себе, привеземо щось до нашої Церкви. Але потім ми повернемось до своїх людей для того, щоб бути там, бути в Україні, незважаючи, чи там бомблять, чи ні, це наша земля, наш народ, наша Церква, і ми покликані для них жити і там служити».

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Джерело