Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в П’яту неділю Великого Посту, 6 квітня 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

«Одного разу Ісус взявши дванадцятьох, почав їм говорити, що має з ним статися: Оце йдемо в Єрусалим, і Син Людський буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять його на смерть, і видадуть його поганам; і насміхатимуться з нього, і уб’ють, і по трьох днях він воскресне».

Можливо це буде для нас відкриттям, але найбільше чудо Христос зробив до того, як воскрес, і воно насправді є знакове у його житті. Ісус, який з абсолютною довірою казав Богові: «Абба» – Отче, на хресті був ним повністю покинутий. Ісус, який з цілковитою любов’ю ставився до людей та робив для них очевидне добро, був ними відкинутий, зраджений та засуджений. Але всупереч цьому, він не відвернувся від Бога і не перестав його любити, ані не знизився до ненависті чи помсти людям.

Якщо ми сприймаємо Христа не лише як сущого Бога, але і як справжню людину, то мусимо визнати, що це неймовірно. Дивовижним є, коли хтось зазнає упослідження від тих, від кого справедливо очікує любові та вдячності, та попри це все не перестає їх любити. Але власне така безкомпромісна та безумовна любов, стала силою Христового воскресіння, якою він і нас воскресить до вічного життя в Бозі.

Христова непохитна та вірна любов вказує нам чіткий напрямок до його наслідування, та одночасно є прикладом, як вирішувати ситуації страждань і зла в труднощах нашого життя. Якщо у таких ситуаціях надіємося на якісь альтернативні способи вирішення, то правдоподібніше що закінчимо невдачею. Але якщо відважимося наслідувати Христа, отже не перестанемо любити Бога, а теж і людей, навіть якщо залишаємося ними засуджені, то справді виходимо на Христову дорогу, в кінці якої є не Голгофа але воскресіння, і це є Божим запевненням, що зрештою нам все вийде на добре.

Своїм свідченням в часі розп’яття Господь Ісус закликає нас долати всі супротивності непохитністю своєї вірності Богу, бо ми не можемо потрапити в ситуацію гіршу, ніж він. Логічна причина того, чому Ісус повинен був так страждати, є однозначною: у цьому, обтяженому гріхом світі, той, хто наважиться йти шляхом самовідданої любові, обов’язково натрапить на страждання, які його безпосередньо торкнуться.

Чому це є жорстокою дійсністю цього світу, говорить пророк Ісая: «Думки бо мої – не ваші думки, і дороги ваші – не мої дороги, – слово Господнє. Бо так, як небо вище від землі, так мої дороги вищі від доріг ваших і думки мої вищі від думок ваших». Така різниця в нашому та Божому мисленні – єдина можлива обґрунтована відповідь на всі страждання та розп’яття Христа. Щось більше сказати неможливо, тому і все ставлення Христа до життя і до нас є протилежне тому, якого б ми очікували.

Ісус є ведений задумами Божими, які відрізняються від задумів людських. «Бо Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох». Ці слова насправді підсумовують всі події страстей. Христос не приходить щоб йому служили, або шукати слави у людей, ані щоб йому служив його Отець, але щоб служити Отцю та жертвою свого життя викупити багатьох людей.

Тільки той, хто відважиться прийняти відмінність Божого мислення, може прийняти такий постулат. Бог думає інакше, ніж ми! І якщо ми не приймемо повністю цю істину, то будемо сперечатися з Богом впродовж всього свого життя. Тоді будуть нескінченно повторитися ситуації, які ставитимуть нас в безвихідь стосовно відповіді на питання про свої страждання: “За що терплю? Чому мене Бог карає? Що я кому зробив?».

Як тільки хтось починає говорити таким чином, він свідчить, що своє життя будував на засадах та істинах, далеких від Христових. На жаль, ми не проти наповнити своє розуміння християнства максимально усім знанням Катехизму чи Святого Письма та навіть пробувати згідно них жити, але уникаємо одного – зрозуміти Христа. Якщо залишимося закритими на Боже натхнення його шукати та пізнавати, власними силами цього не досягнемо. Та коли не будемо намагатися зрозуміти Христа, то закриваємо для себе єдиний, хоч найвужчий, але найважливіший шлях, на якому наше життя прямує до своєї остаточної мети.

Якщо ми щиро хочемо йти Христом, нам слід постійно шукати розуміння Христа у просторі нашого повсякденного життя, тому що в іншому випадку ми не зрозуміємо ні власної історії, ні сенсу власного існування. Той, хто Христа розуміє, не буде ніколи нарікати, навіть якщо прийняти терпіння у своєму житті є справді дуже тяжко. Звичайно, це суворі слова, які легше вимовити лише тоді, коли людині нічого не дошкуляє… але такою є правда.

Маємо просити з глибини нашого серця, щоб Господь дав нам голод по справжньому і глибокому розумінні того, що він для нас зробив, ким ми є для нього, та вклав у нашу свідомість розуміння необхідності його наслідувати. Амінь.

Джерело