Дорогі брати і сестри!

Намагаючись осягнути людським розумом подію Христового Воскресіння, ми зачудовано німіємо перед незбагненністю Божого маєстату. А коли врешті віднаходимо свої людські слова, то усвідомлюємо, які вони дрібненькі перед Словом, через Якого все постало (Ів 1, 1 – 5). Христос подолав смерть. Як це? Вселенського виміру цієї події нам не осягнути до кінця ніколи, принаймні поки ми тут, на землі. Як посвячені Христові люди ми в це віримо – і тому це знаємо, і аж ніяк не навпаки. Довіряти Господеві, єдиному у Пресвятій Тройці – у цьому найбільша людська мудрість.

Ісус, прийшовши до апостолів після Свого Воскресіння, частково відхилив завісу нашого майбутнього. Тож, якщо сприймати інформацію про зустріч воскреслого Учителя з учнями буквально (а таке прочитання Святого Письма також має право на існування), у підсумку матимемо: віримо, що після воскресіння будемо тілесними (Він дозволяв торкнутися до Себе, щоб учні пересвідчилися, що Він не дух), їстимемо (Він попросив риби), говоритимемо. Поки що нічого незвичного. Але Ісус пройшов крізь замкнені двері до світлиці, де зібралися апостоли. Спаситель зміг так зайти, бо Він Бог, але чи й наші тіла матимуть таку властивість після нашого воскресіння? Не знаємо. Очевидно, з погляду Божої педагогіки, цієї інформації нам досить. Христос – наша Пасха, наш Перехід до вічности. Це головне, а все решта – деталі, і, як бачимо, дуже навіть приємні. Тож є до чого прямувати, є за що боротися.

Воскресіння Господнє має настільки незбагненну силу, що воно змогло перетворити досить боязких Христових учнів на незламних провісників Доброї новини. Майже всі апостоли загинули мученицькою смертю за віру Христову, хоч перед Воскресінням Ісуса сиділи в замкненій кімнаті, боячись розправи з боку книжників. І ця висока воскресна Божа сила провадить Христову Церкву вже понад дві тисячі літ. Людські інституції так довго не тривають.

Християнство – релігія спільнотна. Відчути велич і красу Великодня допомагають наші урочисті богослужіння, піднесено-життєрадісні пісні, святково одягнені люди. Світлої пам’яти отець Василь Зінько ЧСВВ, пригадуючи своє служіння в Бразилії, розповідав, як до однієї з наших парафій прибув із візитом римсько-католицький єпископ. Парафіяльний хор (звісно ж, у красивих вишиванках) зустрів гостя при церковній брамі нашим гучним і бадьорим маршем «Христос воскрес!» Гість зачаровано слухав пісню, відтак захоплено хвалив виконавців. Щоправда, візит відбувався не на Великдень і навіть не у Великодній час, але, як жартував о. Зінько, єпископ по-нашому не розумів і ніхто йому тексту не переклав. А славити Господнє Воскресіння можна і треба завжди, додавав отець Василь.

Тож вітаймо одне одного, дорогі мої, із Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа щирими високими словами та лункими урочистими піснями. Вітаймо одне одного у храмах і вдома, на місцях праці й на фронтах захисту нашої свободи. Вітаймо одне одного з вірою і любов’ю, і з надією на наше воскресіння в житті вічному. Прославляймо Воскреслого як християнський народ, як християнська держава, величаймо Його з великою надією на відродження України. І Він неодмінно утре наші сльози, і зцілить обвуглені війною українські серця, бо Він Своєю смертю смерть подолав!

Ієромонах Христофор Ганинець ЧСВВ,
головний редактор

Джерело