Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Квітну неділю, 13 квітня 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу!

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Сьогодні спогадуємо, як Господь урочисто в‘їжджав на осляті в Єрусалим Натовп та учні, які його супроводжували, оповідають про чудеса, які Ісус творив, усі вражені тим, як він воскресив Лазаря, і лунає хвалоспів: «Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!».

Натовп, святкування, хвала, благословення, мир: відчувається атмосфера радості. Ісус пробудив надію у багатьох серцях, особливо серед скромних, звичайних, бідних та маргіналізованих людей, які пізнали, що він розумів людську біду. Подорожуючи землями Ізраїля, він об’являв їм милосердне обличчя Бога, який з любов’ю схиляється над кожним, щоб зцілити його тіло і душу. І зараз, як вісник цієї милосердної любові, Ісус вступає в Єрусалим та наповнює серця зустрічаючих радісним очікуванням.

Господь дійсно радів з тими людьми, які називали його Царем і Месією. Тому він відповів фарисеям, які вимагали заборонити кричати їм те, що вони вважали скандальним: «Якщо вони мовчатимуть, то каміння закричить». Смирення не означає заперечення дійсності, що Ісус справді є Месією та справжнім Царем. Але його Царство не з цього світу, тому і шлях, на який він вступив, не веде до примарної земної слави, але до воскресіння через жертву себе самого на хресті.

Бог приносить нам тільки радість! Але радість, яку ніщо не може обмежити, основана на нашій солідарності з хрестом Розп’ятого. Тільки через хрест її повнота об’являється у воскресінні, і Господь нам цю радість запевнює. Тому ніколи не будьмо сумними, не дозволяймо зневірі поглинути вас! Джерелом нашої радості є усвідомлення, що на дорогах випробувань нашого життя, з нами є Ісус. З віри, що він є серед нас, народжується впевненість, що ми ніколи не самотні, навіть у найскрутніші моменти, тоді, коли зустрічаємося з проблемами та перешкодами, які здаються непереборними. Навпаки, лиш зі страхом приходить диявол, нераз під виглядом ангела світла, і підступно засіває у душах сумнів та смуток. Але і це має спонукувати нас ще вірніше йти за Ісусом та вірити, що він супроводжує нас і несе нас на своїх плечах. У цьому полягає наша радість та надія, яку ми маємо принести цьому світу.

Ісус показує нам, як протистояти важким моментам і підступним спокусам. Як зберігати у серцях мир, який не є ізольованим, штучним чи надлюдським, але є довірливим послухом Отцеві, його милосердній волі дати людству життя та спасіння.

Протягом усього свого земного життя Ісус протистояв спокусі: «Якщо ти Син Божий», то докажи це, вияви свою Божественну та царствену могутність. І Господь це зробив, але неочікуваним способом. Від початку, у сорокаденній боротьбі в пустелі, аж до кінця, під час Страстей та розп’яття, Ісус долає цю спокусу цілковитою довірою до Отця. Своїм царським троном він визначив дерево хреста, щоб у воскресінні об’явити свій царський, Божественний Маєстат.

Ісус знає, що утвердження Божого Царства здійснюється послухом Отцю. Богу завжди та всюди має належати першість, і єдиний спосіб звільнити у житті та світі місце для Бога – це зректися і звільнитися від себе. А такою є лише дорога хреста: порожнеча приниження і жертва самопосвяти за інших. Тому для хреста не існує альтернативи: його або приймають, або відкидають. Своєю вірністю Отцю, Ісус з хреста відкриває нам дорогу віри, і йде нею перед нами.

Першою на цьому шляху була його мати Марія. її відповідь на важкі і болісні життєві події визрівала в просторі «темної ночі» її віри. Однак тільки після цієї ночі настає ранок воскресіння. Марія розмірковувала над словами, якими ангел сповіщав їй про послання її Сина: «Він буде великий, і Господь Бог дасть йому престол його праотця Давида, він царюватиме над домом Якова навіки, і царюванню його не буде кінця». На Голгофі, біля підніжжя хреста, Марія опиняється перед повним запереченням цієї обітниці: її Сина страчують на хресті як злочинця. Тоді єдиною дорогою у майбутнє для неї залишається непохитна віра у дане їй Боже слово, яке сповнилося радісною звісткою про воскресіння Ісуса.

Страждання і смерть Ісуса є дороговказом для нас, бо ми теж маємо зайняти позицію щодо страждань, смерті, хвороби, зради, розчарування. Іноді ми просто не хочемо бачити ці сторони життя. Нераз втішаємо себе надією, що це лише питання часу, питання змін, колись ці темні сторони життя будуть усунені. Або просто тікаємо від цих жахливих дійсностей, а коли вони нас наздоганяють, то шукаємо, кого звинуватити – лікарів, життєві обставини, Бога. Але звинувачуванням когось, цих проблеми ми не вирішимо.

І тому, коли справді віримо в Ісуса, не сміємо перебувати в якомусь тумані уявних розрад, оман чи нереальних життєвих надій. Навпаки, потрібно звільнятися від безглуздого страху, від тиску, який змушує нас не бачити дійсних темних сторін життя. Одним словом – ми маємо бути свобідними для того, щоб прийняти хрести, яких ніхто не може уникнути чи позбутися в житті. І не треба втішатися неправдою, або тікати від зустрічі зі супротивностями. Розраховувати на те, що ми уникнемо всіх страждань, безглуздо – ми все одно не досягнемо успіху. Але можемо переживати ці речі з упевненістю, і йти через них до мети, до Бога. Він запевняє нас, що з вірою стояти поруч з Ісусом, відкинутим, розіп’ятим але воскреслим, не є ілюзією чи самообманом.

Перебуваючи поруч з Ісусом посідаємо повну його людяності: відчуваємо біль, страждання та смерть, але все в єдності з Отцем. Тому Ісус не пропонує нам ілюзію життя без болю, але дає нам силу пережити те, чого ми не можемо уникнути. Він показує нам, що страждання – це не лише наша особиста драма. Вкладені у його жертву, вони приносить плід, благословення, допомогу іншим, що це спосіб стати співучасниками порятунку світу.

Це одиноко правдиве свідоме рішення, яке на цій земній дорозі робить наше життя сильнішим за смерть, бо веде до радості воскресіння. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело