Пропонуємо вашій увазі підсумок вітальної промови кардинала Пʼєтро Пароліна, Державного Секретаря Святого Престолу, яку він виголосив під час відкриття у Римі конференції «До богослов’я надії для України та від України».

«Християнська надія не є розкішшю для спокійних часів. Україна сьогодні просить нас не лише говорити про надію, але й вчитися від неї, як можна надіятися в окопах, серед руїн, на численних нових кладовищах, під хрестом, але з поглядом, зверненим до неба. Україна потребує надії, яка не приходить ззовні, але проростає зсередини, як зерно. І в цьому Церква покликана до благородного завдання охороняти таїнство надії, яка живе серед болю, не мирячись з цинізмом світу», — сказав кардинал Пʼєтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, підсумовуючи своє слово, сказане під час відкриття конференції «До богослов’я надії для України та від України», яке відбулося 14 травня 2025 року в Папському Григоріянському Університеті. Дводенну конференцію організував Український католицький університет у співпраці з Папським Григоріанським університетом та Університетом Нотр-Дам (США) під патронатом Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ. Про це розповідає українська редакція «Vatican News».

Україна в серці Папи

Державний Секретар Святого Престолу нагадав слова Папи Лева XIV, сказані минулої неділі після проказування молитви «Regina Coeli»: «Ношу в своєму серці страждання любого українського народу». Він зауважив, що ці слова є виявом «духовної і пастирської» послідовності з Папою Франциском, понтифікат якого «від початку був позначений невтомними закликами до миру в Україні» і який також неодноразово зі зворушенням стверджував: «Україна в моєму серці». «Отож, — сказав кардинал Паролін, — два Папи, два голоси, але поєднані тим самим почуттям євангельського співчуття, накреслюючи разом дорогу надії. Надії, яка народжується з болю. Дороги миру, який будується в істині. Дороги віри, яка не піддається перед логікою війни».

Надія, яка не є абстрактною

За словами кардинала, саме в цьому світлі можемо говорити про богословʼя надії для України, яке є рефлексією, що «народжується не з книжок, а із стражденного серця». Але також можемо говорити про «богослов’я надії з України, бо від цього народу до нас приходить живе свідчення: віра може вистояти під руїнами, надія може квітнути й серед ночі». Тому йдеться про тему, що має «пророчий вимір», адже роздуми присвячені «не узагальненій безтілесній надії, а надії християнській». «Сьогодні Україна переживає болючу ніч, але серед цієї ночі Церква чуває, чуваючи — надіється, надіючись — свідчить», — сказав Державний Секретар Святого Престолу, підкреслюючи, що хоч війна сіє в Україні смерть і знищення, в цих місцях «віра не померла, ба більше, знайшла нові вираження». «Кадри літургійних богослужінь у бомбосховищах, процесій з іконами серед руїн, молодих людей, які моляться Розарій в окопах, громадян, які стоять на колінах на вулицях, щоб віддати останню шану загиблим воїнам, нагадують нам, що християнська надія — це вже воскресіння, посіяне в гробницях історії», — підкреслив він.

Емблема надії

Очільник ватиканської дипломатії підкреслив, що «український спротив не лише військовий чи політичний», йдеться насамперед про «духовний спротив народу, який не відрікається від гідності, від віри, від свободи». «В цьому сенсі можемо з переконанням сказати, що надія в Україні сьогодні набрала форм мучеництва, що не здіймає галасу, конкретного свідчення віри в щоденному житті», — сказав він, звертаючи увагу на те, що ця конкретність народжується із «відкритої рани», бо «Україна сьогодні є емблемою надії, що піддається найважчому випробуванню», яким є війна. Тож з цієї «мученицької землі» підноситься голос, який кидає виклик богослов’ю: чи може християнська надія втілитися, стати історією, шляхом до світлого майбуття, до миру? Чи може вона сказати щось справжнього народові, який змушений відсвяткувати вже четвертий Великдень під бомбами, на чужині, серед сліз і руїн? Компас для пошуків відповіді, за словами кардинала, нам запропонував Папа Франциск у буллі «Spes non confondit», вказуючи на надію не як на абстрактну ілюзію, але як на конкретну чесноту, що спонукає до дій. Він також процитував Лесю Українку, яка далекого 1890 року написала «пророчу поезію з красномовною назвою Contra spem spero».

Потрійна місія Церкви

«Церкви, церковні спільноти України, католицькі, православні, протестантські, покликані не лише проходити через Святі Двері Ювілею, але й самі ставати відкритими дверима для Божої любові, смолоскипами надії посеред темряви. І це не риторика, це — місія», — сказав Державний Секретар Святого Престолу, зазначаючи, що війна, страждання й рани несправедливості ставлять глибокі запитання про «саму ж можливість надіятися». У цьому контексті, за його словами, Церква в Україні покликана до потрійної місії: «Супроводжувати людей, зцілювати зранені серця та будувати майбутнє. І вона робить це щодня, через свідчення своїх єпископів, священиків, богопосвячених осіб, а передусім — відданих мирян», — мовив він, звертаючи увагу на те, як в українських релігійних осередках «милосердна любов стала конкретною формою надії».

Очищення памʼяті

І йдеться не лише про гуманітарну надзвичайну ситуацію, але й про духовну нагальність, виклик допомагати людям не впасти в ненависть. «Християнська надія завжди спрямована до примирення та вимагає серйозного та тривалого шляху істини, зцілення пам’яті», — сказав Державний Секретар Святого Престолу, нагадуючи повчання Папи Франциска з енцикліки «Fratelli tutti» про те, що мир неможливий без пам’яті, а примирення можливе лише там, де є правда та прощення. Таким чином, «теологія надії може розвиватися також як теологія примирення, як дорога очищення пам’яті та відкритості на іншого», теологія, «відправною точкою якої є не книжки, а обличчя».

Свідчення гідності

За словами кардинала Пароліна, якщо подивитися на історію України, то бачимо історію народу, який завжи вмів підвестися після випробування. «Його культура, його віра, його духовна традиція є живим свідченням сили надії. Сьогодні, як ніколи, світ дивиться на Україну не лише як на зранену і скривджену націю, але як на народ, який у стражданнях продовжує свідчити про гідність людської особи, цінність свободи і любов до батьківщини», — сказав він, наголошуючи, що це свідчення є викликом для всіх, і що «не можемо залишатися пасивними глядачами, бо християнська надія — місіонерська». «Надія — це дар, яким треба ділитися. І той, хто надіється, ніколи не робить це наодинці. Україна може запропонувати вселенському богослов’ю нову граматику надії, граматику, народжену християнським Сходом, яка живиться літургією, проходить через пам’ять про знаки і виражається у щоденній вірності народу Господу», — підкреслив доповідач.

Марійський вимір надії

На завершення кардинал Паролін також звернув увагу на те, що в українській духовності важливе місце займає Пресвята Богородиця. За його словами, образ Оранти з собору Святої Софії в Києві — «одне з найпромовистіших зображень надії, яка не втомлюється молитися: піднесені руки, зосереджене обличчя, непорушна в часі постава». «Марія заступається. Марія оберігає. Марія — це вірна присутність. І під час війни до Неї вдавалися тисячі українських родин. У Неї вони знаходили розраду, захист і силу. Паломництва до Марійських святинь, ікони, привезені до місць бойових дій, Марійські пісні, що передаються з покоління в покоління. Все це є духовною спадщиною, а також богословським скарбом. Марійське богослов’я надії вчить нас, що надію не викрикують, а шепочуть. Вона є не завоюванням, а довірою. Марія пропонує не вирішення, а Себе. І саме в цьому життєво важливому жесті готовності вона стає Матір’ю надії», — сказав Державний Секретар Святого Престолу.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело