Олексій Лях-Породько

 

Справжній “бум” спортивна преса в українській діаспорі пережила наприкінці 1940-початку 1960 років. У цей час у різних куточках світу друкують газети, журнали або ж навіть окремі сторінки при газетах.

Хоча паростки спортивної періодики відомі ще з 1930-х років, коли починають друкувати часописи сокільських руханкових товариств. Для прикладу, 1934 року започатковано видання “Українського сокола” у Празі (Чехословаччина), або ж журналу з такою ж назвою в Буенос-Айресі (Аргентина). “Український сокіл” у Празі спочатку вийшов одним числом 1934 року, як одноднівка, присвячена до 40-річчя створення “Сокола-Батька”, а вже згодом виріс у повноцінний часопис, останнє число якого побачило світ 1938 року. “Український сокіл” у Буенос-Айресі мав всі передумови стати яскравим періодичним виданням сокільських руханкових товариств в Аргентині, але надруковано було всього декілька чисел через матеріальні, технічні та організаційні перешкоди.

То ж після Другої світової війни, коли чергова хвиля українців змушена була вирушити закордон, почався новий етап у розвитку української спортивної преси в еміграції. Чи не найпершими спортивними виданнями слід назвати часопис “Гарт” (Бад-Верісгофен, Німеччина), число 1 якого вийшло 28 липня 1946 року, двотижневик “На старті” (Ріміні, Італія). Перше число цього часопису вийшло 8 вересня 1946 року. Також цього року УРСТ Лев у Міттенвальді почав видавати (перше число вийшло 29 вересня) тижневик фізичної культури “Змаг”. Слід зауважити, що всі старання української спортивної громади відбувалися у дуже складних умовах, бо були вони переміщеними особами (ДіПі) й жили у таборах! Однак не було у них смутку й зневіри, а непереборне бажання жити, розвиватись у вільному світі задля свободи України!

З початком 1950-х років центр спортивної української періодики перемістився до США та Канади. Одним з найперших спеціалізованих періодичних видань слід назвати сторінку “Український спорт” у часописі “Ukrainian Weekly” при газеті “Свобода” (США). Перше число вийшло 23 січня 1954 року. Вже у третьому числі було вміщено інформацію про співробітників, тобто дописувачів сторінки. Варто назвати цих достойників, направду кожен з них цього вартий: Петро Войтович (Балтимор), Роман Дубляниця (Чикаго), Іван Дутка (Лос-Анджелес), Ярослав Заремба (Елізабет), Петро Котельницький (Філадельфія), Іван Красник (Чикаго), С. Коротюк (Міннеаполіс), оНо (псевдонім) (Клівленд), Роман Романович (Торонто), Володимир Сохан (Джерсі-Сіті), Любомир Стасюк (Буфало), Омелян Твардовський (Монреаль). Ідейним засновником та редактором сторінки є Роман Лисняк. Цього ж року у Торонто, від 12 травня, вийшло друком перше число “Спортових Вістей”. Український спортивний тижневик видає і редагує К. Мулькевич. Але брак досвіду, технічні й фінансові умови завадили тривалій періодичності часопису.

Однак вже за рік у Торонто започатковують видання українського спортивного тижневика “Спорт”, перше число якого вийшло 7 травня 1955 року. Видавала тижневик видавнича спілка “Гомін України”.

З 10 березня 1956 року починає виходити український ілюстрований спортивний тижневик “Спортовий репортер” у Нью-Йорку. Видавцем та редактором був Роман Лисняк. Серед дописувачів провідні знавці спортивного руху та журналістики: Тарас Грицай (Перт-Амбой), Євген Гец (Трентон), Володимир Дигдало (Детройт), Роман Дубляниця (Чикаго), Іван Дудка (Лос-Анджелес), Едвард Жарський (Нью-Йорк), Володимир Квас (Елізабет), Іван Красник (Чикаго), Володимир Куліш (Монреаль), Олег Лисяк (Філадельфія), Микола Лозовий (Міннеаполіс), Роман Савчак (Філадельфія), Олесь Смолянський (Нью-Йорк), Леонід Харченко (Перт-Амбой), Р. Харук (Нью-Йорк), Микола Чуйко (Чикаго), Андрій Яріш (Рочестер).

Подальша доля часопису, на жаль, не відома.

Всі ці надзвичайно цікаві та цінні спроби зорганізувати українську спортивну пресу в еміграції, на жаль, з різних причин не мали системності та тривалого видання. Але це були такі потрібні кроки вперед у формуванні української спеціалізованої преси, що кожен з цих часописів чи сторінки зробили величезний внесок у спортивне життя української громади. І як наслідок – уже на початку 1960-х років на обрії з’являється новий часопис “Наш спорт” (“Our Sport”) – неперіодичний спортивний журнал українського спортивно-виховного товариства “Чорноморська Січ” – Ньюарк (штат Нью-Джерсі, США). Перше число журналу вийшло 1963 року і його видають до нині!

Варто тут додати ще про два унікальні часописи: “Вісник Спортової Комісії СКУ” та “Вісник УСЦАК”. Неперіодичні видання, які мають значну інформаційну цінність для усвідомлення розвитку українського спорту в діаспорі й в Україні.

Роман Лисняк, засновник та редактор сторінки “Український спорт”, у першому числі про початок видання писав: “Починаючи публікувати щомісячну спортивну сторінку “Український Спорт”, бажаємо започаткувати будову підвалин для окремого друкованого органу нашого спортивного життя у вільному світі. Запорукою успіху є пекуча потреба такого органу, кадри українських спортсменів і дотеперішній успіх піонерських робіт найстаршого органу українського слова в Америці. Потреба спортивного органу була широко представлена з усіма “за” і “проти” в українській пресі Америки та Канади. У своїх “за” диспутанти ствердили, що такий орган також заступав би спортову централю, без якої наш спорт у вільному світі розпливеться річками і потічками в море скорішого чи пізнішого зникнення. У своїх “проти” дискутуючи сторони погодилися, що перешкоди будня майже непоборні. На цьому справа стоїть і до сьогодні. Ми схильні вірити, що в дискусії над спортивним друкованим органом диспутанти мріяли про великі плани, пропорційно до яких росли й труднощі їх реалізації. В цьому розумінні наша сторінка є колибою. Але чи в Ню Йорку на місці теперішніх мародерів не стояли індіанські шатра? Сторінку “Український Спорт” хочемо зробити систематичним переглядом нашого спорту в Америці, Канаді, Австралії та інших країнах по цей бік Залізної Заслони. Наші плани, мрії й надії є ідентичними з планами, мріями і надіями українських спортсменів у вільному світі, від яких сподіваємося щирої співпраці, підтримки і здорової критики”.

Ось такий професійний початок українських засобів масової інформації від Романа Лисняка. Він правдиво розповів про перші кроки й перспективи подальшого масштабування й розвитку української спортивної преси у вільному світі.

На підтримку ідей Романа Лисняка та сторінки “Український спорт” виступив легендарний та авторитетний спортивний діяч української діаспори – Іван Красник. Він, колишній голова Ради Фізичної Культури в Німеччині, голова Українсько-Американського Спортивного Товариства “Леви” (Чикаго, США), виступив із таким закликом щодо потреби систематичної інформації: “Спорт – одна з найважливіших ділянок суспільного життя, зокрема як один з найуспішніших засобів виховання здорової молоді, здорової тілом і духом… Український спорт, хоч зродився та розвивався серед найтрудніших обставин, записав уже не одну світлу сторінку в нашій історії та здобув не одну перемогу теж і на міжнародному терені. Успіхи українських спортсменів на грищах вільного світу здобувають славу українському імені та займають одну ділянку фронту в боротьбі за українську правду… Осяги ці у великій мірі спопуляризували ім’я українського спортсмена і дали нагоду американцям застановитися над питанням, що то за народ українці, і ближче ним зацікавитися. І сьогодні всі спортсмени повинні радіти, що завдяки зрозумінню і добрій волі видавництва “Свобода” ми одержали одну сторінку на спорт. Ця сторінка має стати нашою спортивною трибуною, де ми в короткий спосіб, але систематично будемо не тільки нотувати наші осяги, але й взаємно ділитися набутим досвідом”. Отримати таку схвальну рецензію від легенди українського спорту це вже гарний початок для нової ідеї.

Реакція української світової діаспори була негайною. Сторінку “Український спорт” підтримували спортсмени, менеджери, редактори, інші часописи тощо. Наприклад, усім відомий Олександр Скоцень з Торонто (Канада) писав: “З великою радістю привітав перший номер Вашої спортивної газети. Вірніше назвати б її нашою, бо вона є для нас всіх… Перший номер “Українського Спорту” мені сподобався, хоча він ще не має того розмаху, якого б хотілося. Але приписую це тому, що він ще не “розгойдався”.

Знаний спортивний репортер Роман Дубляниця (Чикаго, США) надіслав такі слова: “З радістю вітаємо нову спортивну сторінку”.

Д-р Роман Романович з Торонто (Канада) пише: “Вітаємо Вашу ініціативу в справі зорганізування “Українського Спорту” на сторінках “Свободи””.

Колективний привіт надіслали члени Управи УАСТ (Рочестер, США): “Оце з появою Вашого першого ширшого спортивного комунікату… який започатковує місячну редакцію та випуск такого часопису, чи радше поки що, частини часопису, вважаємо своїм обов’язком передовсім поґратулювати Вам за всі труди… та побажати успіхів у майбутньому”.

Тижневик “Гомін України” (Торонто, Канада) відгукнувся на появу сторінки “Український спорт”: “Ми певні, що наші спортсмени будуть у цьому своєму органі не лише нотувати свої осяги, але й будуть ділитися набутим досвідом для кращого і успішнішого розгорнення сил у спортивній ділянці, яка є однією ланкою загальноукраїнського фронту боротьби за перемогу української справи”.

Тижневик “Шлях-Перемоги” (Мюнхен, Німеччина) помістив у себе на сторінці згадку про появу сторінки “Український Спорт” у США.

Слід зазначити, що не зважаючи на гарний початок й позитивні відгуки сторінка “Український спорт”, як і в цілому спорт в українській діаспорі, мали певні перешкоди. Серед проблем Роман Лисняк виокремив таке: “Пересічній вік нової еміграції в країнах постійного поселення – п’ять років. За цей короткий час “золотий вік” нашого спорту, перенесений зі скитальщини, дуже “поржавів”. І ще далі “ржавіє”! Поодинокі спортові клуби і товариства краще чи гірше пристосувалися до місцевих обставин і екзистують з дня на день (здобувають більші чи менші успіхи), присвячуючи мінімум уваги проблемам, що забезпечили б тривке і постійне існування та розвиток нашого спортивного життя. Найголовніше стукає до наших дверей проблема вдержання, виховання і розвитку спортивного молоднику, без якого, здається, ніхто не уявляє і майбутнього вашого спорту… Наступними проблемами, яким треба присвятити багато уваги, є абсолютна неактивність нашого спортивного жіноцтва і чим раз менше число активних симпатиків (тих, що морально і матеріально підтримують спорт)… Незважаючи на скромність свого формату, сторінка “Український Спорт” у майбутніх числах приділить місце для нашої спортивної проблематики”.

Унікальним проєктом сторінки “Український спорт” мав би стати “Спортовий Альманах”. Про це Роман Лисняк писав: “Наша сторінка рішилася на велике діло – видання альманаху “Український Спорт у Вільному Світі”. Наш задум був інспірований конечністю занотування фактів існування і доробку українського спорту в країнах нового поселення. Цей альманах буде продовженням Альманаху Ради Фізичної Культури в Німеччині, що охоплює скитальський період нашого спорту в роках 1945-48. Наш спортивний альманах міститиме коротку історію українського спорту на Рідних Землях, в еміграції; загальну характеристику нашого спорту в Америці, Канаді, Австралії, Англії, Венесуелі та інших країнах і документальні огляди кожного клубу чи товариства згаданих країн. Робимо це з надією, що наше видання виконає хоч би найменше пропаґандивне завдання серед чужинців”. Але з різних причин Альманах не був виданий. Що трапилось залишається не відомим.

Ще одним видавничим проєктом, до якого долучився Роман Лисняк, було видання у Торонто (Канада) тижневика “Спортові Вісти”. Видавав цей тижневик знаний спортсмен, інженер Карло Мулькевич. За підтримки Романа Лисняка у Нью-Йорку було засновано американську редакцію і представництво “Спортових Вістей”. Об’єднання зусиль для поліпшення спортивної преси української діаспори мало б дати поштовх для продовження та розвитку.

Незважаючи на певні виклики, сторінку “Український спорт” щомісяця публікували регулярно. Цікавим є стаття редактора Романа Лисняка у числі 12. Він рік видання сторінки описує так: “Оце дванадцяте число щомісячної сторінки “Український Спорт” при “Свободі”. Грудень – теперішній дванадцятий місяць 1954-го року. Тому дванадцять місяців поява нашої сторінки – першої спортивної сторінки – започаткувала ряд важливих подій в українському спорті Америки, що в деяких з них наша сторінка відіграла свою – гадаємо позитивну – роль”.

З наступного 1955 року сторінку “Український спорт” редагував вже не Роман Лисняк. Що трапилось? Чому? Відповіді я поки що не знайшов. Однак сторінка “Український спорт” ще декілька десятків років тішила читачів своїми статтями.

  

Джерело