1 липня в межах праці над головною темою Синоду Єпископів УГКЦ, що проходить у Римі, ректор Львівської духовної семінарії Святого Духа та керівник Школи біоетики УКУ о. Ігор Бойко представив співдоповідь на тему «Супровід родин у жалобі». У своїй доповіді священник окреслив духовні, психологічні та соціальні аспекти підтримки родин, які втратили близьких, та закликав до створення груп взаємодопомоги, як осередків зцілення, солідарності і надії.

«Групи взаємодопомоги — це місце, де зранені болем втрати родини можуть вилити свою душу, плакати і поруч є інші особи, які їх розуміють, які їх приймають, тому що усі перейшли через однаковий досвід болю та втрати. Це університет болю, з якого можна навчитися дуже багато. Це „копальня“ не лише ран, але і місце надії», — наголосив о. Ігор.

Він підкреслив, що перше завдання таких груп — створити середовище для ділення почуттями. Адже часто близьке оточення не дозволяє людині висловлювати свій біль: «І тоді люди подавлюють біль, а потім це проявляється через різні психосоматичні захворювання».

Друге завдання — надання соціальної підтримки через слухання історій інших, що творить «форму солідарності у стражданні».

Третє — інформація та виховання: учасники діляться особистим досвідом подолання самотності, злості, почуття провини. «У групі починає творитися певна мудрість, яка розширює горизонти», — зазначив доповідач.

Четвертим завданням названо розвиток здатності вирішувати щоденні проблеми, які виникають після втрати — від побутових до духовних.

У центрі всього цього — метод взаємного обміну, а не одностороння допомога: «Ми допомагаємо собі, щоб допомогти самим собі та іншим. Взаємодопомога вимагає присутності, обміну, ділення, відкриття себе і конфронтації».

Отець Ігор акцентував на глибокій духовній динаміці жалоби. «Ключовим елементом у жалобі не є наші втрати, але наша поведінка перед ними», — підкреслив о. Ігор. Одні залишаються в’язнями болю, інші здатні зростати, відкривати серце, знаходити новий сенс.

Священник застеріг, що «біль не можна зцілити через раціональний та логічний спосіб, але відкриваючи своє зранене серце іншим». Лише любов, співчуття та солідарність здатні зцілювати: «Особистий біль перетворюється у певну місію».

У Львівській духовній семінарії вже активно проводяться зустрічі для родин у жалобі за тематичними блоками: «Спогади про дорогу людину», «Стосунки в родині після втрати», «Почуття страху», «Духовні ресурси в жалобі», «Віднайдення життєвої місії» тощо. У своїй праці команда семінарії опирається, зокрема, на методику італійського священника о. Арнальдо Панграцці.

У підсумку о. Ігор зазначив: «На початку усі є „зраненими“, але кінцевий результат — стати „цілителями“ людських ран… Ми не закриваємося у своєму болі і горі, але перетворюємо біль у співчуття, у любов, у надію і у чутливість до інших».

Департамент інформації УГКЦ

Джерело