Примусова русифікація України як оновлена мета «спецоперації»

Наталя ІЩЕНКО

Від початку російсько-української війни тема «нацизму в Україні» є базовою темою російської пропаганди. Незважаючи на всі спростування та детальні розповіді про реальний стан справ міф про «нацистів», яких нібито можна повсюди побачити в Україні, та «нацистську ідеологію», яка нібито користується в Україні популярністю, виявився стійким та живучим. Його відлуння й досі можна побачити в медіаполі то однієї, то іншої країни.

Але, здається, останні події мають нарешті розставити всі крапки над «ї» і спростувати всі «нацистські» фейки Кремля.

НЕЗМІННІ ЦІЛІ

Російське повномасштабне вторгнення розпочалося якраз на пропагандистській хвилі про «нацизм на Україні».  Головними цілями Кремля, як ми пам’ятаємо, були заявлені «демілітаризація» та «денацифікація» України. Про це тоді, у лютому, заявив сам Путін і сотні тисяч разів повторили різні російські чиновники та пропагандисти.

Пройшло майже вісім місяців бойових дій. Російські планувальники, які готувалися до бліцкригу, явно прорахувалися. Тепер «операція» в її військовому вимірі навіть в сприйнятті російських пропагандистів та російських генералів де-факто перетворюється в справжню війну. А ось оголошені магістральні ідеологічні пріоритети залишилися без змін.

Щоправда, періодично експерти говорили про корегування цілей «спецоперації». Так, російське опозиційне видання «Проект» із посиланням на близьких до Кремля медіаменеджерів, соціологів і політтехнологів на початку травня писало, що російська влада намагалася знайти заміну терміну «денацифікація» через нерозуміння росіянами значення цього поняття. Втім, подальші комунікації показали: заявлені Кремлем початкові «завдання» було вирішено не чіпати.

Ось буквально кілька днів тому, 12 жовтня прес-секретар, президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що актуальність заявлених главою РФ цілей «спеціальної військової операції» в Україні лише посилюється. «Так, (цілі) залишаються колишніми. Як вони зазначені у виступі 24-25 лютого», – сказав Пєсков під час спілкування з журналістами.

Коли у нього уточнили, чи залишаються серед цілей «демілітаризація та денацифікація», він відповів: «Звісно. Актуальність цих цілей лише підвищується».

Втім, деякі корегування в публічних поясненнях мети «спецоперації» все ж таки відбулися.

ОНОВЛЕНЕ ТРАКТУВАННЯ

За день до наведеного коментаря Пєскова на сайті одного з основних медійних рупорів Кремля, російського державного агентства РІА «Новости», було оприлюднено текст, який можна вважати уточненням ідеологічного наповнення поняття «СВО». Автором публікації виступив Петр Акопов – одна з центральних фігур в системі пропаганди РФ (перебуває в Україні під санкціями).

Оновлене визначення мотивації агресії Росії проти України тепер звучить так: «Ми хочемо не просто перемогти: нам потрібно повернути Україну до природного для неї стану частини російського світу». Показова назва статті – «Почалася нова стадія демонтажу України». Тобто, російська пропаганда, а фактично – російська влада, тепер сама визнає: боротьба йде не з якимось «нацизмом», а саме з Україною. Тобто сама публічно декларує, що воює із усією Україною для її русифікації, для того, щоб позбавити права українців бути українцями, права на свою окрему від росіян націю та на свою власну державу.

Ця руйнівна для українців та Української держави мета російської агресії була очевидною для значної частині українців і до цих кремлівських одкровень. Про те, що «боротьба з нацизмом на Україні» та «денацифікація» означають насправді «деукраїнізацію» і боротьбу з усіма українцями без розбору, давно попереджали експерти та інтелектуали. Але ця точка зору навіть в Україні стала мейнстрімом тільки після повномасштабного російського вторгнення.

В червні письменник Сергій Жадан, коментуючи поведінку росіян на окупованих територіях, написав у Фейсбуці: «Направду, росіяни – свідомо чи підсвідомо – не проговорюють своєї головної мети, причини своєї присутності в нашій країні. Вся ця їхня малопереконлива маячня про денацифікацію та демілітаризацію – просто замовчування, витіснення з мови того, чим вони займаються насправді. А займаються вони деукраїнізацією. Спалені бібліотечні книжки, російська програма для шкіл, демонтаж української символіки – це, поза вбивствами, грабунками та руйнуванням міст теж цілком послідовна й умотивована для них практика. Вони хочуть нас знищити. Вони хочуть знищити все, що в Україні свідчить про Україну».

Факти підтверджують цю точку зору. Після окупації українських територій росіяни насамперед відключали усі українські канали інформації, вилучали зі шкіл та бібліотек українські книги. Метою окупантів було знищити українську ідентичність, наголошує міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

ШКОЛИ ЯК ІДЕОЛОГІЧНІ ФАБРИКИ

«Деукраїнізація», фактично, відбувається в два етапи. Перший – окупація. Другий –ментально-ідеологічна експансія.

Основну роботу з «деукраїнізації» із одночасним залученням до російського світу мали, за задумом росіян, виконувати освітні заклади. Фактично саме школи мали стати свого роду гуманітарними фабриками для перетворення українських дітлахів на росіян.

Згідно зі звітом Центру громадянської просвіти “Альменда”, на окупованих територіях Запорізької та Херсонської областей підготовка до навчального року передбачала забезпечення навчальних закладів російськими підручниками, перепідготовку вчителів за російськими програмами.

Наприклад, до шкільної програми на окупованих територіях увійшли щотижневі заняття «Розмови про важливе» – це аналог радянської «політінформації». Як констатував Центр “Альменда”, ці заняття де-факто спрямовані на формуванні російської ідентичності в українських дітей та сприяють поширенню російських пропагандистських наративів.

Голова організації Валентина Потапова зазначала: “Після окупації нових територій ми почули від місцевих “керманичів”, що вони прагнуть змінити українську систему освіти, яку нібито “напхали бандерівською пропагандою».

На звільненій території Харківщини українські військові знайшли багато російських підручників з історії, суспільствознавства, російської мови та літератури. Більшість цих книжок були надруковані в РФ у 2022 році.

Виданий 2022 року в Москві підручник з історії Росії другої половини ХХ — початку ХХІ століття, який росіяни завезли до Харківської області, став яскравим свідченням намірів змінити свідомість українських дітей через систему шкільної освіти. В анотації книги прямо сказано, що головним результатом вивчення курсу має стати «формування в учнів російської громадянської ідентичності та патріотизму» – теж звісно російського.

Окрема тема – мова. З 1 вересня у школах на окупованих Росією територіях навчання мало відбуватися  тільки за програмами РФ,  і лише російською мовою. Українську мову можна було додати за рішенням школи та батьків і вивчати в рамках додаткового курсу. Як відзначили в своєму дослідженні правозахисники, таке формулювання, «за рішенням батьків», використовувалося до того в окупованому Криму, але через те, що батьків залякували або просто ігнорували їхні заяви, вивчення української мови де-факто не відбувалося.

У середині вересні Сергій Горбачов, освітній омбудсмен України, констатував: примус українських вчителів та вчительок до викладання за російськими освітніми програмами є тотальним явищем на тимчасово окупованих територіях. Освітній геноцид, намагання убити українців не лише фізично, але і  ментально є частиною загальної політики геноциду Росії проти України.

На даному етапі російсько-української війни, здається, вже тільки відверті агенти Кремля та переконані українофоби можуть і надалі тиражувати фальшиві наративи про російську агресію як про «боротьбу з нацизмом на Україні». Нацизм в протистоянні Росії та України, дійсно, присутній, але не з українського боку. Поступово цей очевидний факт має витіснити з інформаційного простору всі «нацистські» фейки роспропаганди.

Джерело