Події листопада 1918-го року стали однією з найяскравіших сторінок літопису нашого краю.

Тоді понад 10 тисяч буковинців – мешканців Чернівців, інших міст і сіл краю зібралися на народне віче і заявили про об’єднання української частини Буковини із Західноукраїнською державою та злуку з Великою Україною. Буковинці висловили спільне бажання жити разом з усією великою і неподільною українською родиною в єдиній державі.

Ухвала Буковинського народного віча явила тогочасній Європі важливий правовий акт національно-державного самовизначення українців північної частини Буковини.

Саме такі історичні уроки є переконливою відповіддю тим, хто намагається нині екзаменувати український народ на єдність. Хочу висловити переконання, що жодному ворогу не вдасться цю єдність похитнути. Як не похитнути наше прагнення бути господарями у власному домі, у власній країні і самим обирати свій шлях.

Маємо збагнути, що порозуміння і єдність надають нашому суспільству впевненості і наснаги задля  розвитку української держави. Як свідчать історики, Буковинська делегація Української Національної Ради закликала “твердо постояти, щоб у нашій українській державі наступив справедливий лад”.

Впевнений, що ці слова можуть бути адресовані й усім нам – з високою відповідальністю перед славними попередниками і майбутніми нащадками відстояти Українську Державу, відбудувати її, зробити квітучою і заможною.

Нині вони набули особливого сенсу. Коли ворог зазіхає на наші території, прагне розділити Україну – приклади одностайності та патріотизму, вболівання за долю країни нам надзвичайно важливі. Бо це наше джерело сили і стійкості.  

Щиро вірю, що буковинці “твердою, незламною, гарячою, невтомною” працею, звитягою і мужністю разом з усім українським народом здобудуть омріяну Перемогу!