Продовження. Початок у № 5

Василіянське видавництво й далі провадило всебічну діяльність. При ньому було засновано Дім письменників. Там автори й відвідувачі могли проводити час за написанням науково-популярних книжок для серій «Бібліотека релігійної освіти», «Бібліотека релігійної драми». Видавництво успішно розвивалося, було закуплено 10 нових друкарських машин, 2 тиглівки, клішарню тощо. Звітуючи про діяльність Жовківської друкарні, о. І. Крутій-Вігоринський говорив мовою цифр: від дня її заснування до 1931 р. світ побачило 2000 назв книжок. У 1985 –1931 рр. Видавництво ЧСВВ у Жовкві видало: книжок і часописів – 351, примірників – 13 763 681, тобто 43 вагони. Чужих видань було – 820, так що в підсумку друкованим папером можна було накрити всю Східну Галичину. Це реальні успіхи василіянського видавництва у такий складний історичний час.

На велику увагу заслуговують й інші релігійні періодичні видання нашої Церкви. Публікації тогочасних часописів були спрямовані на утвердження католицького світогляду, протистояння деморалізації й занепаду віри. У Львові існувало творче об’єднання «Логос». «Логосівці» ставили перед собою завдання активізувати культурно-освітню працю серед населення, яке важко переживало поразку визвольних змагань 1917–1920 pp. Ця праця мала базуватися на національній та християнській ідеях. На їхню думку, будувати суспільні відносини в державі можна лише на християнській основі, християнській філософії, «…бо лише вона дає змогу заспокоїти людські прагнення, діяти в єдності, доходити до стану гармонії». Основні пункти програми групи «Логос» поставали, отже, з опозиції до матеріалізму та комуністичних ідей, із прагнення діяти й творити згідно з католицькою етикою.

Від 1918 до 1939 рр. у Галичині, крім «Мисіонаря» з додатком із назвою «Мисіонарчик», виходили ще 23 греко-католицькі часописи й додатки до деяких із них:

– у Львові: «Богословія», «Божі сліди», «Вістник Марійського Товариства», «Дзвони», «Католицька Акція», «Лицарство Пресвятої Богородиці», «Львівські Архієпархіальні відомості»,

«Мета», «Христос – наша сила», «Нива», «Нова зоря», «Правда» з додатком «Віночок для українських католицьких дітей», «Пресвята Богородиця спаси нас» (загалом 15 видань);

– у Жовкві – «Записки Чина Святого Василія Великого»;

– в Уневі – «Ясна Путь», «Промінчик сонця любові»;

– у Коломиї – «Голос дяків» (1929 р. змінив назву на «Дяківський шлях» і «Дяківський прапор»);

– у Перемишлі – «Бескид», «Перемиські Єпархіальні відомості»;

– у Станіславові – «Добрий Пастир»;

– у Зарваниці, що на Тернопільщині, – «Зарваниця». Основним у змісті українських релігійних часописів були національна свідомість і незалежність, гасло «Бог і Україна», наголос на українській самоідентичності, але в дусі примирення з іншими народами, що проживали разом з українцями. Усе це й сьогодні залишається невивченим і незасвоєним, хоч і варте того, щоб використовувати й у наш час.

Від листопада 1932 р. редактором «Місіонаря», але всього на один рік, став о. Рафаїл Криницький, ЧСВВ, який приїхав із Бразилії і був першим редактором «Українського Місіонаря у Бразилії». У тому ж напрямі, що і його попередники, він подовжив ідейну працю «Місіонаря» з виховання вірних у християнському дусі.

Від грудня 1933 р. «Місіонар» очолив о. Макарій Каровець, ЧСВВ. Як редактор він звертав увагу читачів на інтронізацію Пресвятого Серця Ісусового в родинах, пояснення науки Божого слова серед молоді.

У квітні 1935 р. редактором «Місіонаря» став о. Пахомій Борис, ЧСВВ. Він бачив своїм завданням духовне виховання читачів «Місіонаря» та членів Апостольства Молитви. Тому часопис подавав науки про духовні практики, пояснював засади досконалого християнського життя, звертав особливу увагу на Службу Божу та її символіку. Великого значення надавали й художньому оформленню журналу. На його сторінках з’явилося більше різноманітних ілюстрацій на релігійну тематику. Популярність «Місіонаря» з кожним числом зростала, й уже 1939 р. його наклад становив 50 тис. примірників.

На сторінках часопису з часу його заснування й протягом 20–30 рр. ХХ ст. друковано статті про церковні свята, коментарі до Святого Письма, повчання Церкви, роздуми про значення місійної та душпастирської праці, пояснення значень молитов. Також публіковано оповідання про життя святих, тексти молитов і церковних пісень. Значне місце займала християнська наука (катехизм). Усі публікації на шпальтах «Місіонаря» мали виховне значення. Таким навантаженням позначено притчі, народні перекази, легенди, оповідання на релігійну тематику – вони мали яскраво виражену християнську ідею. Метою таких публікацій було формування етичних норм поведінки читача та застереження його від поганих вчинків, не гідних християнина. Мова переказів, притч і легенд була загальнозрозуміла, без складних синтаксичних конструкцій; розрахована передусім на галицьких селян. Прості люди часто не знали грамоти, а сприймали ці твори на слух (це підтверджує редакційна пошта). На сторінках «Місіонаря» друковано церковні пісні, колядки, щедрівки, народні пісні.

«Місіонар» акцентував увагу на духовному вихованні дітей і молоді. Він виконував роль порадника для батьків, на його сторінках містилися основи батьківської педагогіки. Чимало місця в «Місіонарі» займали оповіді про чудотворні ікони василіянських монастирів та церков Галичини.

Часопис радо сприйняли й читали вірні різних верств населення. Підтвердженням цього є листування, яке активно провадили василіянські місіонери з читачами на сторінках часопису. Варто зауважити, що чимало людей, аби мати змогу ознайомитися з публікаціями «Місіонаря» й контактувати з його редакцією, почали вчитися читати й писати! Одне слово, між народом і «Місіонарем» налагодилися жваві взаємини. Вірні відчували бажання читати, писати й думати. Таким чином творилося, без перебільшення, об’єднання всього народу, один національний світогляд на християнських засадах. У цьому є велика заслуга василіянського «Місіонаря».

Найважливіші рубрики в міжвоєнні роки: «Річи наукового змісту», «Просьби в молитві і подяка», «Вісти з чужих країв», «Вісти місіонерські з країв», «Жіночий «світ»», «Зі світа і Церкви», «Наміренє в молитві на місяць», «Післанець Пресвятого Серця Ісусового», «Розмовний листок», «З листів», «Листи до «Місіонаря»», «Заупокійні листки», «Подяки Ісусові Христові та Пресвятій Богородиці», «Календар» та ін. Місячник періодично й детально висвітлював місіонерську працю отців Чину св. Василія Великого як у краю, так і за кордоном, у місцях компактного проживання українців. Містилися ці повідомлення під рубрикою «Місіонерські вісти», згодом – «З місійного руху». Ва- силіянський «Місіонар» протягом усього часу видання завжди був ілюстрований малюнками, світлинами портретів відомих діячів УГКЦ і ЧСВВ та репродукціями ікон. Не уникало видання й гострих проблем тогочасного суспільства. Наприклад, коли українців у 20-х рр. ХХ ст. турбували проблеми молоді та народної школи, у числі 4 за 1920 р. темою «місячного намірення» було питання організації українських народних шкіл.

Нумерація в межах кожного щорічника часопису була наскрізна. Поліграфічне оформлення обкладинки та графічний вигляд його назви змінювалися практично щороку. Авторами публікацій були такі отці Чину св. Василія Великого: Іриней Назарко, Осип Лещук, Омелян Тимочко, Василь Лімниченко, Іван Недільський, Ісидор Луб, Роман Лукань та багато інших.

Далі буде

Джерело