Бо багато покликаних, та мало вибраних.

Лк 14,16-24

Поступово зближаємося до великої таємниці нашого спасіння – Різдва Христового. Ісус приходить на землю, щоб звільнити людину з неволі гріха і знову повернути її до спільноти з Богом, у якій вона була до первородного гріха.

Господь створив людину на свій образ і подобу не просто як надзвичайне створіння, але щоб вона була поруч із Ним, пізнавала любов Творця і в цьому знаходила своє щастя. Таке значення свята Різдва Христового відкриває нам притча про весільну гостину.

Ісус розпочинає притчу важливими словами, що один чоловік приготував велику вечерю й запросив багатьох. Слово ,,багатьох” означає, що Господь бажає спасіння кожній людині, хоче, аби всі були учасниками Царства Небесного, раділи з Богом цілу вічність. Для цього Він прикладає всі зусилля. Христос представляє це в поведінці чоловіка, який посилає слугу кликати запрошених на вечерю. Коли перші запрошені відмовилися прийти на свято, пан знову послав слугу, аби кликав на вечерю всіх, кого зустріне. Господар робить все, щоб на вечерю прийшло багато людей.

Цим Ісус показує свою турботу про всіх людей, що кожен із нас важливий для Нього. Притчу про весільну гостину Христос завершує словами: ,,Бо багато покликаних, та мало вибраних”. З одного боку, бачимо неустанну турботу небесного Отця про щастя кожної людини. З другого – притча відкриває нам іншу істину, що не всі чують голос Бога – запрошення на вечерю, не всі приймають його, не хочуть брати участі у радості з Богом. Багато людей воліють шукати щастя самі й радіти особисто, не ділити своєї радості з іншими. Тобто дбають про щастя самолюбне, закрите в собі, щастя у спільноті з речами, а не з іншою особою.

Натомість Божа любов відкрита для всіх. Коли заглибимося в зміст притчі про вечерю, то відкриємо ще одне важливе значення народження Христа, що це таємниця нашої віри. Віри у безмежну любов Бога до людини і справжню її гідність у єдності з Отцем, у спільноті любові з Богом. Хто правдиво вірує в Бога і Його любов, той буде шукати, пізнавати Його, зближатися до Господа і єднатися з Ним, а не віддалятися від Нього і свого справжнього щастя. По цьому можемо пізнати важливість спасіння для себе, його самого і одночасно важливість Ісуса для мене. 

В одного чоловіка був друг, якого він дуже любив. Взаємна спільність приносила їм радість, а дружба постійно зміцнювалася. Але якось той чоловік довідався, що його друг має на сумлінні цілу низку нечесних вчинків, які довели його до матеріального краху. Почуття справедливості потребувало розірвати стосунки з таким нечесним другом, але любов стримувала його від цього. У серці змагалися: жаль до людини й ненависть до її вчинків. Як примирити ці несумісні почуття? Лише таким вчинком, який був би проявом обох почуттів. І ось той чоловік пішов до свого нещасного друга і своїми коштами покрив всі його борги й таким чином врятував від неприємностей. У цьому вчинку виявилася як любов до друга, так і почуття справедливості. І це викликало в серці його товариша щире покаяння й визнання вини, а також глибоку вдячність до рятівника. Тоді дружба стала міцнішою, а жертва виправдалася. Так поступив з нами Христос, наш небесний Друг. Він із любові до нас заплатив усі наші духовні борги й задовольнив Божу справедливість, нам залишилось тільки покаятися, тоді дружба не буде перерваною. Ця неділя називається ще неділею Праотців. Сьогодні Церква згадує і вшановує праведників Старого Завіту: патріархів, царів і пророків. Через них Бог приготовляв людство до приходу Спасителя – Ісуса Христа. Їхня святість була побудована на вірі, бо вони вміли чути, слухати голос Господа і йти за ним.

І хоч не побачили Ісуса особисто, як ми, але вірили, що Він прийде на землю і звільнить людей від усякої неволі – гріховної та людської – і подарує всім мир. Ми вже удостоїлися цієї ласки бачити справжній образ нашого Спасителя – Ісуса на іконах і єднаємося з Ним живим у Тайні Євхаристії. Тож беремо безпосередню участь у таємниці спасіння, через Ісуса стаємо учасниками Божого Царства вже тут, на землі, й колись у вічності.

Притча про велику вечерю, приготовляючи нас до народження Ісуса Христа, звертає нашу увагу на питання віри. Щоб народження Божого Сина не було лише гарною традицією, а справді зустріччю з живим Ісусом, із цим великим знаком любові Бога до людини.

Через Христа Отець хоче обійняти всіх нас і притулити до Себе, зігріти Своєю любов’ю і дати відчути щастя з Ним.

Приклад святості праотців: патріархів – Ноя, Авраама, Ісаака і Якова, царя Давида, пророків Ісаї, Єремії, Єзекиїла й Даниїла, Іллі і Єлисея, Захарії та Івана Христителя хай стане для нас заохотою молитися за дар віри, щоб гідно зустріти прихід Христа. Праотці хоч не бачили Ісуса, але вірили в Його прихід і осягнули щастя з Ним у небі. Ми ж, бачачи живого Христа, єднаймося з Ним вірою, щоб прийняти щастя, яке нам приносить радість Божої любові на землі та в небі. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

 

Джерело