Михайло СКОП

У XX столітті український народ пройшов крізь немислимо масштабні трагедії, кожна з яких – сплюндрована доля сотень тисяч, мільйонів конкретних людей. Не буде перебільшенням сказати, що сам факт збереження нашої ідентичності та історичної пам’яті є великим дивом. Проте лише зараз ми почали наближатися до усвідомлення всіх тих жахів, які були вчинені на українській землі за останнє століття. Більшовицька окупація, Голодомор, примусові депортації з етнічних територій, жахи Другої світової війни, репресії і винищення української інтелігенції та культури загалом – ось далеко не повний перелік того, що торкнулося кожної української родини. Водночас це те, що донедавна для більшості з нас було не більше, аніж розділами шкільного підручника з історії. Але тепер, коли Україна знову у вогні, ми самі зіткнулися з реальністю того, про що нам розповідали предки.

Пам’ятний знак «Жертвам Голодомору 1932–1933 років», Василь Перевальський, Микола Кислий, м. Київ, Михайлівська площа, 1993 р.

Колосальні трагедії українського народу відобразилися в безлічі монументів, пам’ятних знаків, хрестів та інших меморіальних об’єктів, багато з яких мають релігійні елементи або загалом є сакральними творами, що виконують меморіальну функцію. Їхня кількість зростає чи не щодня, адже під час російсько-української війни щораз більше нових подій потребують увіковічення. Ґрунтовне комплексне дослідження цих об’єктів буде можливим лише в майбутньому, коли ми не перебуватимемо всередині подій. Проте зараз важливим завданням є фіксувати власні спостереження, які хоч і не претендуватимуть на об’єктивність, але прослужать фундаментом для подальших досліджень. Одним із найцікавіших питань, які можна вирішити по гарячих слідах, є різниця у тому, як митці працюють із сучасними подіями, як і з тими, відносно яких уже є історична і, відповідно, емоційна дистанція. В цьому випадку християнська іконографія є важливим інструментом, який не лише сполучає історію та релігію, але й виражає світобачення як автора, так і глядачів, для яких був створений твір. Першим кроком до цього є дослідження меморіалів, в яких увіковічена пам’ять про найтрагічнішу сторінку української історії – Голодомор.

Перший у світі пам’ятник жертвам Голодомору в Україні був відкритий 23 жовтня 1983 року в Едмонтоні (Канада). Його авторкою стала Людмила Темеря, мати якої пережила Голодомор. З цього часу були зведені десятки пам’ятників по всьому світу, постали тисячі меморіалів різноманітних форм і розмірів. Згідно з даними Інституту національної пам’яті, лише в Україні спорудили понад 7500 об’єктів. Цю кількість, меморіальну топографію, типологію та низку інших особливостей дослідили Віталій Огієнко, Богдан Короленко, Тетяна Журженко, Вікторія Куделя-Свйонтек, Тетяна Катаргіна та інші. Проте ще й досі недостатньо вивчені найзнаковіші зразки християнської іконографії, зокрема Богородиці. Загалом можна сказати, що, попри існування тисяч зразків, їхня символіка найчастіше зводиться до атрибутів аграрного виробництва (колоски, жорна, мішки зерна тощо), антропоморфних фігур (найчастіше жінка з дитиною, дитина), християнської символіки (зазвичай Розп’яття) та образів з іконопису (скорботні ангели, Богородиця Молільна, Покрова, Богородиця з Дитям, Еммануїл та інші). Зображення останніх далеко не завжди однозначно релігійне, а радше символізує архетип матері й дитини, що відображається у певних змінах в іконографії.

Пам’ятний знак «Жертвам Голодомору 1932 – 1933 років», розташований у Києві на Михайлівській площі перед Михайлівським Золотоверхим собором, є, безперечно, найбільш упізнаваним пам’ятником  в Україні. Його звели в 1993 році завдяки скульптору Василеві Перевальському й архітектору Миколі Кислому. Цей пам’ятник невеликий: 2,6×3,4×0,8 метра, але напрочуд виразний. Його аскетична візуальна мова зводить монумент до чистого знака, який став символом Голодомору і був відтворений або інтерпретований у багатьох інших меморіалах жертв геноциду. Увесь твір побудований на контрастах бінарних опозицій світла та тіні, простору, матерії та духу, а основним виражальним засобом тут є контрформа.

 

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

 

Джерело