Дорогі друзі Салезіанського Бюлетеня, лише годину тому я був присутній на похороні Папи-емерита Бенедикта XVI. Це він сам, через рік після початку свого служіння як Понтифік, написав чудову енцикліку «Deus Caritas est», і в ній знаходимо таке твердження, яке, на мій погляд, є фундаментальною ідеєю християнської думки: «Людина не починає бути християнином з етичного рішення чи великої ідеї, але зі зустрічі з подією, з Особою, яка дає новий горизонт життю, а разом з ним і вирішальний орієнтир» (Deus Caritas est, 1).

 Безумовно, цією Особою є Ісус Христос. І починаючи з цього твердження, Бенедикт XVI залишає нам такі тези:

Ісус Христос є істинною Особою, яка притягує світ до себе. Світло, осяяне Ісусом, є сяйвом правди. Будь-яка інша істина є фрагментом Істини, яка є цим світлом і відноситься до нього. Ісус є полярною зіркою людської свободи: без Нього вона втрачає свою орієнтацію, оскільки без пізнання правди свобода стає спотвореною, ізольованою та зведеною до безплідної волі. З Ним свобода знову відкривається, визнається як створена для добра і виражається через дії та поведінку милосердя. Ось чому Ісус дає людині повне пізнання правди і постійно запрошує жити в ній. І ніщо краще, ніж любов до правди, не здатне вести людський розум до незвіданих обріїв. Ісус Христос, який є повнотою правди, привертає до себе серце кожної людини, розширює його і наповнює радістю.

У кількох стверджувальних і коротких реченнях міститься ціле християнське вчення, яке далеке від того, щоб бути «мораллю» чи регламентацією холодних і жорстких речей, позбавлених життя.

Християнське життя – це перш за все справжня зустріч з Богом.

Хочу ще раз підкреслити, що, на мою думку і глибоке переконання, є набагато більше «спраги Бога», ніж ми собі уявляємо, ніж здається. І справа не в тому, що я хочу змінити статистику соціологічних досліджень чи намалювати фіктивну реальність. Звичайно, я не мав цього наміру, але хочу дати зрозуміти, що у реальному житті багато людей, багато батьків і матерів, багато сімей, багато підлітків і молоді часто віч-на-віч стикаються з людськими стосунками, в яких любов бажана і потрібна і про які потрібно дбати у кожному маленькому жесті, у кожній дрібниці, у кожній дії. І в цьому «віч-на-віч» є велика потреба вільного слухання і вільного діалогу, особистих зустрічей, де не судять і не засуджують, і велика потреба тиші та присутності в Бозі.

Я кажу це дуже переконано. Саме тут, у Вальдокко-Турині, де я перебуваю, я здивований і також сповнений радості, що одна спільнота молоді запрошує іншу молодь та просто всіх охочих на годину присутності, тиші та молитви перед Євхаристійним Ісусом, і сотня людей – стільки з них молоді – відгукуються на це запрошення. Або в Римі, в храмі Святого Серця Ісусового, ми зустрічалися в четвер увечері на молитві з  молоддю та молодими парами, дехто прийшов зі своїми маленькими дітьми, тому що вони відчували, що їхнє життя потребує цієї зустрічі з Людиною, яка надає сенс нашому життю.

І те, що я наводжу як приклад, я проживав у багатьох країнах і місцях. Тому в цьому листі я запрошую робити те саме, що зробив би отець Боско. Він ні хвилини не вагався, щоб запропонувати своїм хлопцям досвід зустрічі з Ісусом. І той Бог, який є присутнім, який є Богом-з-нами, якого Різдво ми святкували, продовжує залишатися для тих, хто кличе, хто запрошує, тим, який дає спокій у кожній особистій зустрічі, у кожній хвилині перебування з Ним. Це той самий Бог, який сьогодні хоче зустрітися з усіма нами та багатьма іншими, а ми натомість соромимося і боїмося йти цим шляхом? Чи, мабуть, багато хто з нас не наважується запросити інших жити тим, чим ми живемо, і тим, що нам дано і запропоновано безкоштовно? Чи не так, оскільки нам кажуть, що все це не модно, це не актуально, ми віримо цим негативним меседжам і втрачаємо сили свідчити, що деякі з нас, або, можливо, багато хто з нас продовжують насолоджуватися кожною особистою зустріччю з Господом?

Покійний Папа-емерит був переконаний, що його життя і його віра були «справедливими», і це чудова зустріч зі своїм Господом, і так Папа Франциск прощався в останніх словах своєї проповіді: «Бенедикте, вірний друже» Нареченого, нехай твоя радість буде досконалою, коли почуєш його голос остаточно і навіки».

Тому продовжуймо сприяти, мої друзі, тим зустрічам Життя, які дають нам глибоке життя, тому що існує більше «спраги Бога», ніж люди кажуть, ніж люди змушують вірити.

ПОСЛАННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО НАСТОЯТЕЛЯ

отця Анхеля Фернандеса Артіме.

Джерело