Євген Христофорович поділився спогадами та наголосив: «Українці – така нація, яка витримає усе заради Перемоги! Слава Україні!»

Аби ветеран завжди був у курсі подій в Україні, у подарунок до свята він отримав телевізор від Луганської облдержадміністрації та Сєвєродонецької громади.

Як розповів Євген Драгомирецький, до війни працював токарем на одному із заводів Одеси, де робили деталі для легкових автомобілів.

У перші дні війни він опинився біля Ялти, звідти його направили до Одеського піхотного училища, а потім до Дніпра. Тут вперше і потрапив під бомбардування. На якийсь час втратив зір від яскравого спалаху – поранений товариш вивів до медиків.

У січні 1942 року на Волховському фронті одного дня привезли чисту білизну і наказали терміново переодягнутися. Євген Христофорович нахилився за одягом, а коли підняв голову, побачив у дереві, що стояло поруч, величезний отвір – лише кілька миттєвостей розділили його з бідою.

Там же, на Волховському фронті, 13 лютого йому в руку влучив уламок. Медики наполягали на ампутації. Однак боєць не погодився – довго лікували, дали другу групу інвалідності та залишили до кінця війни працювати в шпиталі.

«Свого часу медицина зберегла мені праву руку. А потім я, ставши лікарем, цією рукою рятував інших», – згадує Євген Драгомирецький.

Його бойова звитяга відзначена орденами «За мужність» та «Вітчизняної війни», а також 15 медалями.

На завод із такою рукою не візьмуть, вирішив ювіляр, тому після війни обрав медичний інститут.

А по закінченні, у 1956 році, за направленням приїхав працювати на Луганщину. Спочатку у Первомайській, потім у Гірській, а з 1963 року – у Сєвєродонецькій лікарні. Якось запросили сюди на консультацію, зустрів однокурсників та й залишився.

Згодом почав займатися онкологією – це й стало справою всього життя не тільки для Євгена Христофоровича, а й його сина Володимира, який закінчив Луганський медичний інститут.

Багато років працював у онкодиспансері, був його завідувачем. Саме доктор Євген Драгомирецький одним з перших став застосовувати для лікування раку шкіри кріотерапію. У 2000 році, у віці 78 років, він пішов на заслужений відпочинок.

Символічно, що їх із сином спільний «онкологічний стаж» – понад 100 років.