НАСПРАВДІ, в той же самий час, коли всі росЗМІ тиражували ці «зворушливі» кадри, надійшло чергове повідомлення з міста Первомайськ Харківської області, де кількість постраждалих людей внаслідок атаки «Іскандером» сягнула понад 40 людей. Серед них більше десятка дітей, наймолодшому з яких лише три місяці. 

Вибух стався посеред житлового району, де навіть при всьому бажанні важко знайти хоч якийсь об’єкт військової інфраструктури.  Саме тому, мабуть, МО РФ, яке постійно доповідає про свої «високоточні удари» по них, – цього разу (разом із «воєнкорами») мовчали.

Війна з українськими дітьми «іскандерами» та зброєю проти американських авіаносців взагалі стала фірмовим почерком путінського вторгнення в Україну. Подібної саме дитячої кровожерливості, напевно, не було ніколи в історії. 

З початку повномасштабного вторгнення, за даними Офісу генпрокурора України, вже загинули 494 дитини. Понад 1036 зазнали поранень різного ступеня тяжкості.

Найбільше постраждало дітей у: Донецькій області – 472, Харківській – 285, Київській – 129, Херсонській – 113, Запорізькій – 91, Миколаївській – 89, Дніпропетровській – 83, Чернігівській – 71, Луганській – 67.

Ця кривава географічна статистика свідчить, що про жоден «захист російськомовних» (як про це говорять у Москві), не йдеться. Триває суцільне знищення України та її майбутнього – дітей.

Москва не хоче «кадирізації»?

Відео путінських обіймів із дівчинкою з Дагестану було негайно запущене в етер після кривавої драми, яка розігралася в сусідньому з ним кавказькому регіоні – Чечні. Там 4 липня жорстоко побили одну з найвідоміших журналісток Росії Олену Мілашину, яка регулярно висловлювалася проти кадирівщини, та адвоката Олександра Нємова.

Вони їхали на судове засідання у справі Зареми Мусаєвої – дружини федерального судді у відставці. (Мусаєву 4 липня засудили до 5,5 років колонії. У січні 2022 року кадирівські бойовики викрали її з Нижнього Новгорода: таким чином вони мстилися і залякували її синів – опозиціонерів братів Янгулбаєвих. Кадиров особисто обіцяв, що «ця родина закінчить або в тюрмі або під землею»).

У Грозному довго мовчали з приводу побиття Мілашиної, але зрештою все ж оголосили версію, що побиття московської журналістки є «провокацією західних спецслужб».

НАСПРАВДІ, зважаючи на повідомлення Нємова, що слідкувати за ними почали ще в аеропорті Москви під час вильоту в Грозний, цілком можливо, що це дійсно провокація. Москви. Яка дійсно географічно західніше Грозного.

І трапилася вона через невдалий «заколот Пригожина». Після апаратного розгрому ПВК «Вагнер», Москва тепер якось має вирішувати проблему Кадирова з його власною «державою в державі».

Навіть, у Z-пабліках протягом 4 липня усіляко (хоча й обережно) просувалася тема «беззахисної російської жінки, якій завдали побоїв кадирівці, що знаходяться у глибокому тилу в той час, коли російські чоловіки тисячами гинуть в Україні».

Симптоматично, що весь час, поки з приводу подій навколо Мілашиної літали явно узгоджені «згори» гнівні тиради різноманітної путінської челяді, афільовані з Кадировим інформаційні ресурси (починаючи з соловйовських) утрималися від підтримки «свого дорогого Брата». Так само, нагадаємо, було й під час пригожинського заколоту.

Чи свідчить це про бажання Москви остаточно вирішити «чеченське питання» шляхом почесного заслання Кадирова послом кудись в Саудівську Аравію, наразі сказати важко.

А щодо Мілашиної, то вона чотири дні тому взяла участь у підкасті Бі-Бі-Сі Ukrainecast, в якому розповіла про Кадирова та його роль у вторгненні в Україну. Ведучі поставили їй і питання про погрози, які вона регулярно отримує.

«Не надто приємно отримувати погрози розправою від будь-кого, і особливо від Кадирова та його людей. Тому що вони можуть ці погрози легко виконати», — відповіла Мілашина.

Ось і виконали. А хто: кадирівці, чи «московські» – не важливо. Тенденція очевидна: крім «вагнерізації» в Росії також далеко зайшла проблема «кадирізації». До чого це може призвести, не важко здогадатися.

Росіян готують до нового «непростого рішення»

Проблема подальшої доцільності путінського піхотинця вартістю мільярд в день особливо актуальна не лише на тлі його епічного протистояння з «вагнерівцями» в автомобільних заторах під Ростовом, а й у реальному, цілком грошовому вимірі.

4 липня, вперше з березня минулого року, рубль впав на торгах відносно всіх офіційно ненависних в Росії валют. Американський долар піднявся до позначки майже 90 рублів, євро перевищив 98. Ба більше, національна валюта України з її нібито «неіснуючою» економікою також продовжила зростання відносно «міцного» рубля.

НАСПРАВДІ, все просто: Путін розбомбив не стільки Україну, скільки бюджет Росії. Зростання кошторису війни, санкції та різке падіння сировинних доходів потребували вже операційного втручання у бюджет Росії. Уряд РФ офіційно запропонував його фронтальний секвестр.

«Під ніж» можуть піти всі комунально-культурні витрати, крім, звісно, асигнувань на армію та силові структури, а також (поки що) на соціальні зобов’язання.

За прогнозом аналітиків Deutsche Bank, цьогорічний дефіцит бюджету РФ може становити близько 5 трлн рублів при запланованих 2,9 трлн. 

При цьому в уряді РФ не приховують, що проблеми виникли через нові доручення Путіна, на які грошей у скарбниці просто немає.

Як результат – вже з початку наступного року Путін може залишитися без проведення традиційного «вертолітного» розпилювання грошей перед своїм черговим переобранням в президенти, яке заплановане на 17 березня.

Тому, зважаючи на все, після цієї дати пересічним росіянам вже варто готуватися до нового «непростого рішення» своєї влади.

Чому Путін цілує і водночас вбиває дітей

І наостанок повернемось до путінського публічного, явно нездорового, інтересу до дітей. 

Телевізійний поцілунок (цього разу з дербентською дівчинкою Раїсат) став 29-м від початку президентства Путіна.

Найгучніший випадок стався 2006 року в Москві. Після урочистої зустрічі з випускниками військових академій та училищ Путін зупинився перед натовпом людей, неочікувано всівся навпочіпки перед маленьким хлопчиком 4-5 років, щось запитав в нього, і раптом задер йому майку, міцно поцілував у живіт і стрімко втік.

НАСПРАВДІ, підраховано, що найбільше дітей Путін перецілував у 2011, 2018 та 2019 роках — по три на рік (2011-го та 2018-го йшли його президентські кампанії).

По дві поціловані дитини були в нього у 2008, 2013 та 2014 роках.

По одній дитині — у 2001, 2003, 2004, 2010, 2015 та 2017 роках.

Важко сказати, чи став останній поцілунок Путіна найбільш дороговартісним за весь цей час. Адже Дагестану за це перепало 5 млрд рублів. (Про що президент РФ заявив Раїсат під час демонстративного дзвінка міністру фінансів Силуанову, якому знову доведеться виконувати «нове доручення президента»). Але мешканці депресивних регіонів РФ можуть врахувати поцілункову слабкість Путіна і таким чином вибити трохи грошей.

Аналогічну публічну прихильність до дітей демонстрував, до речі, й Гітлер. Український інститут майбутнього у своєму дослідженні «Путінський нацизм: погляд крізь психоаналітичну призму» пише, що «в його основі лежить перверсія» (патологічне порушення інстинктивних потреб людини, що супроводжується неприродними формами його задоволення).

«Наприклад, перверт-педофіл знає про те, що завдає шкоди дитині (на протилежну думку натрапити майже неможливо), але відмовляється від цього знання, вводячи додаткову умову – «це розпусна дитина зробила мене інструментом своєї насолоди».

«З особливостей перверсивної структури можна пояснити багато інших проявів «руського миру», наприклад, нелюдську жорстокість на окупованих територіях. Суб’єктність перверта не сформована, він мислить себе знаряддям бажання (насильства) іншого. Почуття провини та емпатія у нього відсутні, інші люди – для нього не суб’єкти, отже, жодної цінності в їхніх тілах чи життях переверти не бачать», – пише Український інститут майбутнього.

Що, власне, доводить і таку патологічну ненависть Путіна до українських дітей і не менш патологічну «любов» до російських. А у диктаторів, як відомо з історії (навіть нещодавньої – з Пригожиним), від любові до ненависті один крок. Хоча, з огляду на те, як російський фашизм вже використовує дітей, його вже пройдено.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело