«Наша робота тиха»: як розшукують волинян, які зникли безвісти на війні
Волиняни, чиї рідні потрапили в полон або зникли безвісти на війні, можуть звернутися за допомогою до регіонального координатора Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Таку посаду минулого року влада створила у кожній області. Із сім’ями волинян працює регіональна координаторка Раїса Клименко.
Район.Життя поспілкувався із фахівчинею про те, що робити, якщо військовий не виходить на зв’язок, які дії можуть йому зашкодити, як відбуваються обміни полоненими та яка роль у цьому Червоного Хреста. Про все читайте у матеріалі.
Читати також: Куди звертатись волинянам, якщо рідні потрапили в полон чи зникли безвісти через збройну агресію рф
11 місяців була на їхньому місці
Раїса Клименко працює з темою полонених ще із 2014 року. Тоді вона співпрацювала із засновником групи «Патріот» Олегом Котенком. Це неполітична громадська організація, яка допомагала обмінювати полонених у зоні проведення АТО і на тимчасово окупованих територіях.
У 2018 році завершила цю співпрацю, але коли розпочалася повномасштабна війна, її спіткало особисте горе – зник безвісти рідний брат, який пішов захищати Україну у перший же день.
«Мій брат пішов воювати 24 лютого, а на 22 день війни він загинув. Але ми цього не знали, а дізналися лише через 11 місяців. І всі 11 місяців я його шукала. Тому я тут, бо все це знаю зсередини», – розповідає жінка.
Із сумною посмішкою додає, що у неї кожен ранок розпочинається не з кави.
«Ще з 2014 року, 24/7 – поможіть. Кожного ранку вже о восьмій годині до мене телефонують: «Поможіть, пропав син». І в 11 чи 12 ночі, коли люди не можуть зв’язатися зі своїми рідними на передовій, то дзвонять, плачуть і кричать в трубку – поможіть. І я не вимикаю телефон, бо 11 місяців була на їхньому місці. Я знаю їх біль, знаю, що вони переживають.
Я не спала взагалі, була готова стукати у будь-які двері. Людина в такому стані, вона не розуміє – чи зараз день, чи ніч, все одно. Наскільки велике переживання всередині, що не бачиш годинника, не розумієш, що люди в цей час сплять, бо шукаєш допомоги. Тільки я пережила це ще на початку повномасштабної війни, коли не було кому дзвонити. Через це зараз я для таких людей завжди на зв’язку», – каже Раїса Клименко.
Тому коли у Мінреінтеграції дали завдання у кожній області знайти регіонального координатора Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ним стала Раїса Клименко.
І з 1 вересня 2022 року такий Координаційний штаб запрацював у кожній області.
«У нашій команді працюють люди тільки ті, хто сам пройшов і знає, що таке, коли твоя рідна людина на війні. У нас є мама, яка втратила сина ще у 2014 році. Львівська координаторка – у неї на війні син і чоловік. Запоріжжя – втратила у 2022 році і сина, і чоловіка. Кожен має відношення до війни, кожен знає, що це за біль. Наша розмова із рідними не закінчується сухими фактами – прізвище, дата народження і так далі, а стараєшся підібрати слова, щоб втішити людину, підтримати. І в цій темі ти будеш розуміти людей, які до тебе приходять, тільки тоді, коли сам пройшов через цей біль», – розповідає координаторка.
Команда регіональних координаторів
Що робити, якщо військові не виходять на зв’язок
Раїса Клименко нагадує, що ті родини, у кого рідні знаходяться на полі бою, повинні на сьогодні мати «дорожню карту»: яка військова частина, хто в них командир, хто побратими, мати їхні контакти.
«І досі є такі родичі, які не задумалися раніше про такі речі, приходять і кажуть: «А я не знаю, де він був, я не знаю, хто в нього командир», – розповідає жінка.
Якщо ж військовий не виходить на зв’язок, алгоритм дій такий: у першу чергу, каже вона, треба зберігати спокій та з’ясувати за якої причини це сталось – можливо він не має можливості зарядити телефон або немає покриття мобільного зв’язку. Тому необхідно зв’язатися із безпосереднім командиром частини, з товаришами по службі.
Найперша людина, яка дізнається, що військовий зник, – це командир частини. Якщо протягом трьох днів військовий не повернувся з позиції, дають сповіщення у військкомат, а вже звідти – родині.
«У першу чергу у разі зникнення особи за особливих обставин, рідним необхідно звернутись у місцеву поліцію, Національне інформаційне бюро (НІБ), СБУ, здати аналіз ДНК.
Ми від людей беремо паспорт, фото, сповіщення, на кожного зниклого військового заводимо особову справу і наповнюємо реєстр. Тоді людина набуває офіційного статусу безвісти зниклого за особливих обставин», – пояснює Раїса Клименко.
Родини, у кого рідні знаходяться на полі бою, повинні на сьогодні мати «дорожню карту»
Через деякий час російська сторона може викласти у свої телеграм-канали фото чи відео з тими, хто потрапив до них у полон. Але навіть знаючи, що військовий тепер перебуває у полоні, все одно він матиме статус зниклого безвісти до того часу, поки його не повернуть в Україну.
Перевести в статус полоненого можна лише в тому випадку, коли російська сторона офіційно підтвердить, що ця конкретна особа зараз дійсно знаходиться у них в полоні.
«Військова частина не може змінити на статус полоненого, це робить НІБ і тільки у випадку, якщо російська сторона через Червоний Хрест, який є посередником між НІБом України і Росії, підтвердить це офіційно. Якщо росіяни не підтверджують, то ми не можемо поставити статус «полонений», буде – ймовірний полон.
Фото і відеофіксації також не є офіційною підставою вважати полоненим, стовідсотковим доказом є лише підтвердження від російської сторони. Тому від нас у цьому випадку, на жаль, абсолютно нічого не залежить», – каже координаторка.
Розвіює вона і міф про те, що військова частина нібито може отримувати якісь виплати за зниклого військового.
«Коли військовослужбовець зникає, військова частина повідомляє через районний територіальний центр комплектування (РТЦК) родину. З моменту, коли він зник безвісти, родина подає всі документи через РЦТК у військову частину. У військовій частині проводять службове розслідування, яке триває від 30 до 60 днів, і після нього виплачують зарплату й винагороди – повністю всю суму з моменту зникнення. Тому протягом цих 30-60 днів родина може не отримувати кошти, але коли службове розслідування завершиться, всі кошти отримають», – пояснює фахівчиня.
Як проходить обмін полоненими
Як розповідає Раїса Клименко, українська сторона ніколи не знає, кого росіяни віддають під час чергового обміну полоненими – ні прізвищ, ні кількості. Про це дізнаються уже по факту.
«У нас був чоловік, який потрапив у полон 16 травня, а 10 червня його вже повернули. І є лучанин, який вже понад рік у полоні. Який алгоритм дій у російської сторони – ми не знаємо, чим вони керуються – ми теж не знаємо. Хтось може думати, мовляв, от Іванова чи Петрова так швидко обміняли, мабуть, за нього заплатили. Але домовлятися з ними ми не можемо, ніколи вони не віддадуть тих, кого хочемо ми. Вони віддають тих, хто не потрібен їм. Тож порадіймо за те, що віддають хоч когось», – каже фахівчиня.
Українці часто нарікають на роботу міжнародних організацій, таких як Червоний Хрест, але, за її словами, якби не Червоний Хрест – ми взагалі б нікого не повернули, адже між нашими країнами уже давно немає дипломатичних зв’язків.
«Що би там не говорили про Червоний Хрест, люди виконують свою роботу і роблять її тихо. А скажіть мені, яким чином вони можуть потрапити на окуповану територію, якщо їх туди не впускають росіяни? Їх навіть не допустили у перший день, коли виносили важкопоранених із «Азовсталі», вони мали доступ лише на другий-третій день. Не забувайте, що ми воюємо з країною-терористом, в якої немає ні честі, ні принципів, а в першу чергу – людяності. Тому навіть багато їхніх військових не хочуть повертатися назад», – каже Раїса Клименко.
Тому на сьогодні єдиний посередник – це Червоний Хрест.
«Можливо, люди не бачать їх роботи, бо вона робиться тихо. Пошукові групи, які шукають тіла загиблих, які обмінюють тіла загиблих, – вони працюють тихо. Про це не можна писати в газетах чи соцмережах, тому що це – війна. А, за Женевською конвенцією, всіх на всіх зможемо поміняти лише тоді, коли війна закінчиться, як це було після Другої світової», – пояснює жінка.
Публікації в соцмережах – це зло
Особливо Раїса Клименко наголошує на тому, щоб родичі зниклих безвісти військових не публікували інформацію про них у мережі інтернет: не розміщували фото зниклої безвісти особи у військовій формі, не зазначали її звання, військову частину.
Каже, що росіяни мають спеціальну групу людей, що відстежують інформацію, яку розміщують родини в інтернеті.
«Наприклад, військовий у полоні на допиті вигадує якусь свою історію, мовляв, він звичайний тракторист, а мама розмістила, що він учасник АТО чи сержант. Для росіян АТО – це найбільше зло. Як ви думаєте, що зроблять із цією людиною? Або створюють групи в телеграмі чи фейсбуці з пошуку зниклих безвісти – для чого ви це робите? Це шкодить усім тим, хто там. Через соцмережі ніхто ніколи нікого не шукає. Ми завжди кажемо родичам: не поширюйте інформацію, бо таких людей не міняють», – ділиться фахівчиня.
А ще такою інформацією, яка знаходиться у відкритому доступі, можуть скористатися шахраї.
Читати також: Родини зниклих військових потрапляють у шахрайські схеми
«Кажуть, скиньте 1000-5000 гривень, і ми вам допоможемо його повернути. У мене були такі сім’ї, в яких познімали взагалі всі гроші з карток, бо вони скинули код до своєї картки. Розумієте, люди в стресі – вони не завжди адекватно реагують. Але потрібно звертатися лише в державні структури, довіряти своїй державі, бо сьогодні держава, як ніхто, дбає за своїх людей», – розповідає координаторка.
Це дуже тиха робота
За словами Раїси Клименко, всі державні органи, які займаються пошуком і обмінами полонених, не можуть голосно про це говорити.
«Це дуже тиха робота. І в цій тиші працюють тисячі людей, 24 на 7. Ми приймаємо за місяць понад 1000 дзвінків. Кожного тижня у нас онлайн-зустрічі з міністеркою Іриною Верещук, всі нагальні питання, які виникають за тиждень, виносимо і розбираємо за круглим столом. Наша робота робиться тихенько, але, повірте, державна машина працює на повну», – каже пані Раїса.
Найважче в її роботі – що і в який момент сказати рідним.
«Важко слухати мам, дружин, їх біль пропускаємо через себе. Звичайно, родичі постійно запитують – а коли? Але, на жаль, це від нас не залежить. Запитують: «А якщо він загинув, що я буду робити?». Жити. Що би він хотів, щоб ви робили? Жити», – відповідає Раїса Клименко.
Раїса Клименко опікується сім’ями волинян, які розшукують своїх рідних,
Звернутись до регіонального координатора Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Раїси Клименко можна за номерами телефонів: +38(050) 675-34-17 та +38(096) 933-92-63.