За пів години до трагедії він пішов на роботу. Потім дзвінок – «Юра, біжи додому». Чоловік вже розумів – сталася біда, але… Навіть, подумати не міг, що його доньки Катерини більше немає.

Їй назавжди 31. Двоє дітей. Коли росіяни скерували на область ракету, старша була у школі. Менша – з мамою вдома. Мала дивом вціліла.

Вибухи, а потім галас, який заполонив вулицю. Те, що чув пан Анатолій. Він живе навпроти оселі загиблої. В момент атаки знаходився на вулиці. Злякався, а пізніше й оторопів. У трубі, біля якої він був, застряг уламок. Видно, за його плечима сильний Янгол-охоронець.

Як і у місцевої Марини. Вона стояла неподалік вікна, коли все посипалося. Неушкодженою залишилася завдяки скотчу, яким заклеїла шибки, та щільній шторі.

Страшно уявити, скількома б жертвами обернувся черговий злочин окупантів, якби не ці збіги обставин.

Співчуваю рідним Катерини. Її батько пройшов фронтове пекло. Вистояв. Сподіваюся, витримає і це. Заради дружини, сина, онучок.