Маленькі діти помирали, бо їли траву: яким був Голодомор на Херсонщині
У 2007 році в Херсоні до роковин Голодомору відкрилась виставка, присвячена подіям Голодомору на Херсонщині. Вона називалась «Розсекречена пам’ять». Якщо сьогодні важко знайти свідків тих страшних подій, які би поділились спогадами, то тоді це було легше. На раритетному відео, яке зберегла «Фундація імені Августа Вірлича», — важливі спогади тих, хто пережив Голодомор.
На Херсонщині та Миколаївщині важко уявити неврожай всього і голод, спричинений природними явищами. Втім, саме так це трактувала радянська влада. А тим часом відбирала у людей останнє: від запасів зерна до каш, які варили в горщиках, аби погодувати дітей. Свідками тих подій діти і ставали: це назавжди закарбовувалось у пам’ять.
Голодомор, вчинений радянською владою, був жахливим і нелюдським в усіх своїх виявленнях. Зокрема — у тому, як офіційно описували смерть людей від голоду.
«Ці документи фальсифікували. Ці дітки, які померли у віці 3 — 5 років, жили б і сьогодні, якби їх годували у тридцять третьому. Коли я читаю в документах, що дитина померла від проносу, я одразу питаю лікаря, а що ж дитина їла? Смертельний пронос у три рочки — це дизентерія. Що ж їла дитина? Траву» , — розповідає Август Вірлич, який на той час (2008) рік очолював комісію з реабілітації жертв політичних репресій на Херсонщині.
Август Вірлич
Август Вірлич наголошував, що передумовою Голодомору стало розкуркулення: «Спочатку знищили творчих селян, які працювали на совість і платили податки, настала голодна пора. Ті бідаки, які розхапали розкуркулені господарства, померла в тридцять третьому. Мені це добре відомо за архівами. Мені прикро, що деякі наші люди продовжують кричати, що це брехня і такого не могло бути. Так було і з політичними репресіями: чимало було тих, хто кричав, що це брехня і на Херсонщині не стріляли. Коли ж показуєш архівні документи, мовчать». Саме тоді він наголосив і на тому, що спочатку мовчать, але потім все одно намагаються спотворити реалії Голодомору і довести, що такого не було.
Свідків Голодомору на Херсонщині залишилось вкрай мало. Здебільшого наразі діляться спогадами старших вже їхні діти та онуки. Чимало інформації було в Державному архіві Херсонської області, але його «почистили» російські окупанти у 2022 році. Про це з Новинами Приазов’я поділилась директорка архіву Ірина Лопушинська.
«Лишилась велика кількість фондів, різних партійних установ, різних МТС, профспілкових організацій, де величезна кількість листування, де люди пишуть про те, що, наприклад, зривається план хлібозаготівель, де змушують червоноармійців забирати зерно у людей, де є звіти голів сільських рад про кількість смертей, велику кількість смертей. Є звіти лікарень, де окрема графа, що серед хвороб з’явилася дистрофія. Це також роздача їжі за кварталами й за напрямками», – каже вона.
За словами Ірини, в залежності від кількості населення кожне місце належало до певної категорії. І оскільки Херсон був не сильно заселеним містом, продовольства отримували вкрай мало. Його розподіляли по лікарнях, гуртожитках, навчальних закладах, державних установах, віддавали на промислові підприємства. Села взагалі майже нічого не отримували.
Голодомор 20-х років минулого століття зафіксував у своїх фото херсонський фотохудожник Гавриїл Раппепорт. Радянська влада приховувала ці знімки, як і факт злочину проти людства. Однак, вони збереглись і нині експонуються у херсонському та миколаївському краєзнавчих музеях.
Підвода з трупами. 1920-ті роки. Херсон. Фото Г.Раппепорта
На порозі хати – людина, що вмерла від голоду. Херсонщина. 1920-ті роки. Фото Г.Л.Раппепорта
Напередодні 90-ї річниці жахливого злочину комуністичного режиму проти українського народу та усього людства, росіяни почали знищувати на тимчасово окупованій території Херсонської області пам’ятники жертвам Голодомору. Фото з’явились 24 листопада у окупаційних джерелах.
Окупаційне джерело
Подібна провокація вчергове доводить, що російські окупанти мають на меті знищити всі свідчення страшних злочинів радянської влади. На вандалізм росіян відреагувала також і очільниця Національного музею Голодомору-геноциду Леся Гасиджак: «Ти дивишся на ті скромні знаки, але розумієш, яка колосальна робота була проведена громадами… І знаєте, я ніколи не повірю що ото з молотками стоять «ваньки з рязані». От переконана, що це місцева лімінальна наволоч, яка стала колаборантами і виконує накази. І так, окупувавши населені пункти, вони міняють вказівники і зносять пам’ятники, бо це «джерело дезінформації». А ми граємося в лібералізм… »