В інтерв’ю для Ватиканських медіа Апостольський Нунцій в Україні Вісвалдас Кулбокас розповів про сенс відзначення Різдва у важких умовах війни в Україні, яка цими днями зазнала масованих російських авіаударів. Розповідаючи про свої відвідини Харкова 25 грудня 2024 р., він сказав: «Це саме те, чого я шукав: молитися з тими, хто проживає Різдво по-справжньому».

Як і всі інші мешканці та гості Києва, Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвалдас Кулбокас цими днями був свідком наймасованішого ракетного обстрілу столиці. У цьому контексті він ділиться своїми думками про сенс відзначення Різдва у таких важких обставинах, пригадуючи Христові слова, який запрошує шукати миру не у світі, а в Його обіймах — пише Vatican News. У день Різдва нунцій відвідав Харків, і розповідаючи про це, наголосив, що «навряд чи зміг би святкувати Різдво в цей час у місці, де людям більш комфортно». Архієпископ також розповів, що під час ранкової молитви його думки завжди линуть до дітей, які страждають від війни, до численних військовополонених, а також полонених цивільних. Наприкінці інтерв’ю, яке було записано італійською мовою, нунцій Вісвалдас Кулбокас звернувся до українців нашою мовою. Різдвяні свята в Україні були позначені трагічними наслідками масованих авіаударів, завданих російськими військами. Київ зазнав найбільшої атаки за кількістю жертв серед цивільного населення з початку війни. Як тепер оговтується українська столиця? Так, як Ви сказали, навіть на Різдво війна нікуди не поділася, війна триває. Також разючим було те, що, наприклад, у Святвечір, коли ми співслужили в римо-католицькому соборі в Києві, або 1 січня, у Всесвітній день миру, ми з єпископами помітили, що повітряна тривога лунала в найбільш кульмінаційний момент богослужінь, коли ми стояли перед Ісусом. Таким чином, Різдво поєднується з тою небезпекою, яку несе з собою війна. Але в цьому сенсі Різдво ще більше виділяється, тому що світло Ісуса сяє посеред темряви, світить посеред труднощів. Наприклад, останніми днями навіть наші співробітники в нунціатурі чи інші люди, з якими я контактував, — всі переживають війну на своєму власному досвіді, тому що в Києві, наприклад, немає такого району, який би не бачив вибухів, який би не чув дрижання будинків, вікон — всі отримали, так би мовити, «свою частку», в кожному районі отримали «свою порцію» ракет. Так що постраждало все місто: й ті, хто мешкає в центрі, й ті, хто на околицях. Але так Різдво стає ще виразнішим, бо, як каже Ісус: «Не шукайте миру в світі, бо світ не може вам його дати. Шукайте його в Моїх обіймах». Таким чином сенс проявляється ще чіткіше. Одним із міст, яке найбільше постраждало від цих нових атак, став Харків. Ви відвідали Харків незадовго до початку цих обстрілів. Яке враження справив на Вас цей візит і що Ви забрали з собою з цього міста у своєму серці? Я поїхав до Харкова на Різдво, і я поїхав як для себе — щоб краще молитися, — так і для того, щоб бути з тими, хто найбільше страждає. Бо коли я пізніше розповідав, писав друзям, що був у Харкові, ви не уявляєте, скільки людей мені відповіло: «Як би нам теж хотілося там бути!». Є дуже багато людей, які хотіли б відвідати це місто. Не для того, щоб побачити руїни, а для того, щоб разом помолитися в таких складних обставинах. Тому що для мене найглибшим Різдвом є саме це: молитися разом із вірними, які зібралися в катедральному соборі — ми відслужили в римо-католицькому соборі, потім долучився греко-католицький єпископ, і ми продовжили з греко-католицькою громадою в їхньому соборі — бачити очі людей, мирян і священиків, очі тих, які зібралися, бо вони знають, що не мають нічого, ніхто їх не захистить, взагалі ніхто, немає ніякого міжнародного органу, немає війська, здатного повністю їх захистити, — лишився тільки Бог. І тому відзначати Різдво з ними — це найглибший досвід, який тільки може бути. І це саме те, чого я шукав: молитися з тими, хто проживає Різдво по-справжньому. Різдво залишається радісним навіть за таких умов, тому що народжується Ісус — наш Відкупитель, — але ця радість поєднується з великою серйозністю. Тому я усвідомив, що навряд чи зміг би святкувати Різдво в цей час у місці, де людям більш комфортно, бо я б не почувався добре, і тому для мене це був єдиний можливий спосіб відзначити Різдво.     Нещодавно харківська адміністрація оголосила, що дитячі садочки переносяться в метрополітен, щоб діти могли бути зі своїми вихователями, проводити більше часу разом. Як ви сприйняли цю новину і що можете сказати про дітей, яких Ви побачили в Харкові? Діти завжди присутні в моїх думках, коли я молюся: щоранку, але особливо під час різдвяних свят, мої думки линуть до дітей, до численних військовополонених, але також і цивільних полонених. Ви не уявляєте, скільки сімей я знаю особисто, рідні яких перебувають в полоні десь в Росії, ми не знаємо де, але вони навіть не військові: це лікарі, цивільні, це також наші два католицькі священики редемптористи о. Іван Левицький і о. Богдан Гелета… Я починаю свою молитву з ними в думках. На Різдво я також мав нагоду зустрітися з мером Харкова, і одна з тем, про які ми говорили, була про дітей. Мер висловив певну радість з приводу того, що місто вже завершує підготовку до відкриття першого дитячого садка в метрополітені, а потім, у березні, якщо все буде добре, то відкриють також першу школу. Тому дуже прикро, що в наш час, у цій високорозвиненій цивілізації, ми досягли, так би мовити, «такого рівня розвитку», що починаємо створювати школи під землею, тому що інакше діти не мають можливості навчатися в Харкові. Для прикладу наведу статистичні дані: у Харкові, як сказав мер, раніше було 715 шкіл, а за ці майже два роки обстрілів серйозно пошкоджено понад 300 шкіл — це майже половина шкіл. Окрім руйнувань, там немає навіть умов для того, щоб ходити до школи. Тож майже два роки діти там можуть навчатися лише онлайн, і тому створення шкіл в метрополітені — це важлива справа. Це засмучує, але без цього дуже складного рішення не можна рухатися вперед. Ваше Преосвященство, Ви говорили про важливість для Вас особисто, а також для інших людей, бути поруч із людьми в дуже складних умовах, таких як у Харкові: це благословення, дар, який, я думаю, відчули також і люди, які приїхали з-за кордону, щоб бути поруч з людьми в Україні. Для Вас особисто, наскільки важливо було відчувати цю підтримку через присутність тих, хто приїжджав відвідувати Вас? Так, як Ви правильно зазначили, присутність, допомога важливі. Це важливо у трьох аспектах: у духовному, тобто молитва, молитва всього світу; другий  – це гуманітарна допомога, тому що насправді багато таких регіонів, як Харків, живуть майже виключно за рахунок гуманітарної допомоги; і ще одне — це психологічний аспект: не залишатися наодинці. Важливо не бути самотнім, але також бачити іншу людину, яка прийшла, яка може зрозуміти труднощі, бо в іншому разі є великий ризик, що війна перестане з’являтися у новинах, бо вона завжди далеко від багатьох. Натомість, принаймні ця фізична, особиста присутність інших нас втішає. Наведу приклад: у Харкові я також мав коротку зустріч із сестрою Дарією Панасть, греко-католицькою монахинею Згромадження Святого Йосифа Обручника, яка кілька місяців тому, везучи гуманітарну допомогу, отримала поранення під час обстрілу, разом із нею було ще троє людей. Сьогодні богопосвячені особи, черниці виконують також і цю місію: доставляють допомогу туди, куди її ніхто не може довезти. Я запитав сестру Дарію: «А після того, як Вас поранили, хтось зміг Вам допомогти?». Вона відповіла: «Ні, тому що нікого не було поруч», адже їхня машина з гуманітарною допомогою була єдиною. Тільки українські військові побачили їх і зрозуміли, що щось трапилося, і поспішили їх рятувати. Так що ця фізична присутність важлива з усіх поглядів: як особиста допомога, як гуманітарна допомога, як психологічна і духовна допомога. Потім було дуже зворушливо бачити, як сестра Дарія, одужавши, відразу повернулася до катехизації з дітьми, до служіння в Карітасі, до свого служіння на парафії. Так що люди не зупиняються, потрапляють під обстріли, отримують поранення, а потім одужують і далі продовжують працювати. Тому я б сказав, що навіть для тих, хто приїжджає з-за кордону, може бути справжнім даром побачити, яким християнським покликанням ми сьогодні живемо.
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/01/360496?fbclid=IwAR0MgDvw9rm4o_dnwjoCQadxntWjAH8cyxyE3wVoRuOPuuQGYKSSDtM3mA4льдас Кульбокас місце Київ Україна Харків ← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/01/360496?fbclid=IwAR0MgDvw9rm4o_dnwjoCQadxntWjAH8cyxyE3wVoRuOPuuQGYKSSDtM3mA4

Джерело