Постаті творять історію малої, великої Батьківщини. Одних знаємо з книжок, а з кимось зустрічалися, говорили. У когорті таких особистостей о. Степан Рисей – священник із Самбора, який служив у с. Вільшаник. Його на високу сцену покликав час кінця 80 і початку 90 років минулого століття. Той період ми називаємо епохою національного, духовного і культурного відродження, утвердження виходу з підпілля УГКЦ. І він став носієм доленосних змін, таким собі маяком, який завжди вказує вірний шлях.

Що це так, мали змогу пересвідчитися чисельно зібрані на вечорі пам’яті з нагоди 20-річчя відходу у вічність о. Степана Рисея, який відбувся 14 січня у кращій залі прокатедрального собору Покрова Пресвятої Богородиці. Згадати і побачити, яким він був за життя, зібралися єпископ-помічник єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Григорій Комар, група священників, рідні та всі ті, хто знав духовного пастиря.

Захід супроводжувався надзвичайно змістовним сценарієм. Присутні побачили фрагменти життєвого шляху Степана Рисея, сім’ю, його усвідомлений вибір стати священником, коли після інститу працював у Самбірському училищі культури разом з дружиною Зенею. Вона через чоловіка позбулася роботи. Але згодом перемогла справедливість. Підростали діти. Син Тарас брав приклад з батька. Особливо у той момент, коли він у числі перших з парафією повернувся у лоно УГКЦ.

Отця Степана Рисея скрізь було багато. На мітингах, вічах. освяченнях пам’ятників борцям за волю України, а попри все писав вірші, які друкували поважні газети “Літературна Україна”, “Високий Замок”, відроджені “Самбірські вісті”, журнали “Дзвін”, “Радянська жінка”, “Патріархат”, а також зарубіжні видання.
Підсумком зекмної, духовної і літературної творчості о. Степана Рисея стали три поетичні збірки “Панцир безсмертя”, “Благослови збудити” і посмертна “Символ вічного життя”. Мав честь як редактор газети “Самбірські вісті” тісно з ним співпрацювати – друкував добірки віршів. Його друзями були місцеві майстри поетичного слова вчителі Люба Проць, Оксана Скварко, журналісти Михайло Костів, кросвордист Богдан Ладанай.

Думками про о. Степана ділилися владика Григорій Комар, о. Тарас Рисей, який пішов стежиною батька і також віршує, співає. Із збірок на вечорі-пам’яті читали вірші, у тому числі присвячені дітям. Дочці написав – «Та пам’ятай – не в золоті й достатках, Ти щастя завоюєш в цім житті», а синові Тарасу заповів: «Одне лиш прошу, пам’ятай, що ти несеш ім’я «Людина».

Ці вірші місцеві композитори поклали на музику і вони у Самборі та поза ним стали популярними піснями, які звучать на різних заходах. Їх того вечора з неабияким душевним натхненням виконували відомі в місті солісти Орест Петречко та Віктор Щомак.

Було багато інших цікавих фрагментів, які навернули кожного до усвідомлення того, якою талановитою і духовно багатою він був. Його іменем у Самборі названо вулицю.

А я, коли повторно переглянув збірки віршів о. Степана Рисея, зробив для себе кілька висновків. Він був поетом-пророком – бачив завтрашній день; гаряче відгукувався на події, які суперечили національній ідеї; він нас робив свідомими українцями; не давав спати ходячому і тому, хто послуговувався хибним принципом – моя хата скраю; йдучи вперед, застерігав не наступити на старі граблі; у доброї людини є друзі, а в справедливої – вороги; мова – це ми, держава; бути добрим до іншої людини без вигоди – це мужність.

Щиро зізнався о. Степан Рисей в єдиному власному безсиллі: «Я повернути час не можу». Та він продовжив себе у трьох збірках високої проби поезії – вони його панцир безсмертя, символ вічного світла.

Микола СЕНЕЙКО

ФОТОРЕПОРТАЖ

 

Джерело