Радуйся, Благодатна Богородице Діво,
бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш,
що просвічує тих, що в темряві.
Веселися і ти, старче праведний,
що прийняв у обійми Визволителя душ наших,
Який дарує нам воскресіння.
Тропар свята

Свято Стрітення, яке Церква візантійської традиції святкує 2 лютого, знаменує собою завершення свят різдвяного циклу, де головним лейтмотивом є подія Воплочення Бога, входження Його в людську історію. Бог, в особі свого (через свого) Сина, щоб сповнити задум щодо людини, її спасіння, діє незвичайно просто в конкретному історично-культурному контексті, підпорядковуючись букві Закону. З-поміж усіх євангелистів про подію принесення первородного Дитяти Ісуса до храму та пожертвування  його Богові говорить лише євангелист Лука (2, 22-39). Апокрифи (Євангеліє псевдо-Матея, вірменське Євангеліє дитинства) не додають жодних додаткових деталей до тексту Євангелія.

За єврейським звичаєм традиція пожертвування первородного дитяти мала місце на 40-й день після народження дитини (Вих 13, 1-6; Чис. 18, 15-16; Лев. 12, 1-8) і водночас знаменувала період очищення породіллі. Євангелист Лука показує батьків Христа, які дотримуючись закону Мойсея, приносять Дитя у храм (пор. Вих. 23, 24-27 Лк. 2, 39; 10,26; 24,44). Саме у храмі відбувається зустріч Бога (Христа) та людини (Симеона), як сповнення месіанської обітниці. Описуючи цю зустріч Лука представляє не просто виконання релігійного припису, а акцентує на значно глибшому богословському контексті, загострюючи відчуття парадоксу самої події: з одного боку підкреслює чудо Воплочення, а з іншого –  вказує на майбутні драматичні події – Страсті та  Скорботну Суботу. Власне богословський контекст найповніше передають богослужбові тексти на це свято, як і літургійні читання на переддень свята та в часі Літургії (Вих. 12, 15 – 13,16; Лев. 12; Іс. 6, 1-12;19, 1,3-5, 12,16, 19-21; Чис. 8; Євр. 7, 7-17; Лк. 2, 22-40).

Що таке Стрітення? Головна суть свята – зустріч Бога і людини, старого і нового – це частина Божого задуму, це зустріч, яка постійно триває у часі і на яку кожен запрошений.

Попри те, що подія Стрітення (чи принесення Христа у храм) відноситься до Господських празників, однак за змістом богослужбових текстів вона ближче до Богородичних свят. Вперше про святкування цієї події в ранній Церкві згадує іспано-галльська паломниця Етерія, як свято, яке урочисто святкували вірні у Єрусалимі (із запаленими свічами та смолоскипами). У VI-VII ст. це свято офіційно відзначають у всій Візантійській церкві. З Х ст. з’являється урочисте посвячення свічок на Стрітення.

Християнське мистецтво теж не оминає увагою цю подію. Перші зображення свята Стрітення знаходимо в церкві Санта Марія Маджоре в Римі (432-445 р., побудованої за папи Сикста ІІІ). Вже тут митці закладають основи іконографічної композиції, яка в подальшому пройде певні етапи розвитку та становлення, демонструючи зміну концепції: від історичного до літургійного трактування. Інший давній зразок сюжету зустрічається на хресті-релікварії з емалі (порожнистий хрест, усередині якого зберігаються мощі святого) кінця V – початку VI ст. з Лютеранського музею. Іконографія празника Стрітення остаточно формується у період з IX по X століття і з тих пір залишається майже без змін.

Стрітення. Церква Санта Марія Мадджоре, Рим (V ст.)

На римській мозаїці Богоматір зображена як знатна матрона в оточенні ангелів (єдиний приклад їх зображення в цій сцені), тримає на руках Христа. Обабіч неї – Йосиф та пророчиця Анна, про яку згадує Лука. Симеон в розкішних одежах, з покритими руками виходить на зустріч Марії у супроводі служителів храму. Погляди всіх присутніх власне звернені до Марії з Ісусом на руках, вони – свідки зустрічі. Вся композиція побудована на тлі арки з колонами, що свідчить, що подія має місце у святині.

В подальшому розвитку композиції сюжету, з метою поставити акцент на важливості моменту зустрічі, митці послуговуються чисельними символами та алюзіями, формуючи лаконічну композицію свята. Отож розглянемо основні елементи іконографії свята.

СИМЕОН – «БОГ ВИСЛУХАВ»

А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той, праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у храм.

Св. Симеон Богоприємець з Немовлям Христом. Фреска церкви Панагії ту Аракі в Лагудера (Кіпр). Близько 1192 року

Хто такий Симеон (з євр. «Бог вислухав»)? Лука не дає чіткої відповіді на це запитання, окрім того, що він був праведний і побожний чоловік, на якому спочивав Святий Дух і якому судилося тримати на руках самого Месію. Християнська традиція має кілька версій його особи: знавець Закону, син Гілеля та батько Гамалиїла, вчителя апостола Павла; один з 70-ти перекладачів Святого Письма, який перекладав стишок пророка Ісаї 7,14 і засумнівався у народженні Спасителя від Діви, через що йому судилося побачити сповнення цієї обіцянки на власні очі («Аннали», патріарх Євтихій); найбільший з пророків, бо бачив Бога і тримав Його на своїх руках – Богоприємець, той, хто розпізнав божество Христа.

Зустріч Симеона та Христа відбувається на подвір’ї храму, бо згідно єврейського звичаю пожертвування приносили до входу у святиню (пор. Лев.12,6). Тому на тлі ікони розташовані архітектурні споруди, які символізують старозавітній храм,  а в центрі – престіл із киворієм, над ним балдахін – символ Нового завіту, який нависаючи над елементами архітектури та престолом немовби об’єднує їх (храм і церкву), символізуючи, що жертва приноситься одному Богові. Зустріч відбувається перед новозавітнім престолом на якому жертвується Непорочний Агнець – постійна жертва Христа на Літургії. Часом на деяких іконах Стрітення престіл покритий червоною тканиною, а на ньому – чаша/диск, книга/сувій. За допомогою таких елементів підкреслюється зв’язок між літургійною та біблійною реальністю.

Симеон зображений у вигляді похиленого старця з покритими руками. Покриті руки в іконографії – це вказівка  на те, що особа торкається чогось цінного, святого, це відгомін церемоній візантійського двору, коли придворні приймали укази (приписи) з рук імператора покритими руками. Згідно з Протоєвангелієм Якова він може бути зображений як первосвященик або як пророк з кидаром на голові. Симеон як правило стоїть на підвищенні перед вівтарем і може мати різну поставу: тримати на руках Спасителя (зустріч вже відбулася) або протягувати руки до Дитяти. Ввігнутість постаті Симеона немовби творить посудину, яка приймає Христа: «Той, Хто носиться на херувимах і якого оспівують серафими, нині приноситься по Закону в Божу святиню. Він сидить на руках cтарця, немов на престолі» (Стихира на стиховні).

 

Стрітення. Фреска церкви Санта-Марія Форіс Портас («за воротами») в Кастельсепріо (Італія, Ломбардія). Кінець VII ст.

Мініатюра з рукопису Євангельських читань в зборах монастиря Діонісія, г. Афон. (Cod. 587) Третя чверть XI століття

Менологій Василія ІІ (І пол ХІ ст.)

Загалом жести рук в іконографії цієї події є дуже важливими. Симеон звертається безпосередньо до Бога: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили твоє спасіння, що ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу твого люду – Ізраїля.” Це звернення «Владико» підкреслює необмежену та абсолютну владу Бога, а також пророкує універсальність спасіння. Ісус (з євр. той, хто спасає), якого тримає старець – це Еммануїл (з євр. з нами Бог), стане знаком протиріччя для багатьох, і, власне, про драматизм стосунків між Богом та Ізраїлем Симеон говорить. Результатом драми, яка завершиться трагедією для Ісуса, як людини, буде спасіння людства. В цьому весь парадокс. У Стрітенні, як і у Введенні в храм Пресвятої Богородиці повторюється мотив пророцтва – старець Симеон впізнає в дитяті Спасителя, він тримає на руках Ветхого деньми: «нині Симеон бере на руки Господа слави, якого колись на Синайській горі бачив у хмарі Мойсей, як подавав йому таблиці Закону» (Стихири на вечірні).

ХРИСТОС І БОГОРОДИЦЯ

Дитя Ісуса принесли у храм, згідно звичаю, щоб «поставити перед Богом» – це вияв благочестя, а не Закону. Христос зображений не як спеленуте Дитя, а як 40-ка денний цар, правицею може благословляти, в лівиці тримати сувій. В одежах білого або золотистого кольору (з видіння пророка Ісаї 6, 1-12;19, 1,3-5, 12,16, 19-21), які вказують на божество Христа. На найдавніших зображеннях бачимо Спасителя на руках матері, в різних розташуваннях його постаті і жести рук виражають різні моменти зустрічі та емоційні стани. Простягнуті до Симеона руки дитятка – це як сповнення волі Отця. Натомість повернуті до Марії – це як передчуття мук. З ХІ ст. Маленький Ісус, зображений в обіймах Симеона, наче вказівка на пожертвування і дар Марії.

«Божеством не залишаючи лоно Родителя, ти добровільно прийняв тіло, і носила тебе в обіймах Вседіва та у богоприйнятні руки Симеона віддався ти, що все держиш своєю рукою» (Стихира на вечірні).

Храм Госіос Лукас у Фокіді (ХІ ст.), Греція

Стрітення. Фрагмент епістілія із збірки монастиря св. Катерини на Синаї. ІІ пол. XII ст.

Богородиця зображена в традиційних одежах. Через жести рук, розташування постаті теж передані її різні емоційні стани. Будучи з Богом, вона передає Сина в руки Симеона, а через нього всьому людству, яке давно очікує на прихід Месії. У схиленій постаті Богоматері – передчуття втрати Сина. «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець». З ХІІ ст. Марія зображена із руками біля обличчя, як під хрестом в часі розп’яття. Літургійні тексти найповніше оспівують зв’язок Богородиці з Христом.

Стрітення. Кирилівська (св. Кирила Олександрійського) церква в Києві. Кінець XII століття

ЙОСИФ ТА АННА

Була також і Анна, пророчиця, дочка Фануїла з покоління Асера; вона була вельми похила віком і жила сім років з чоловіком від дівування свого; зоставшися вдовою аж до вісімдесят четвертого року, вона не відходила від храму, служачи (Богові) вночі і вдень постом та молитвою. І надійшла вона тієї самої години й почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму.

Анна (з євр. «благодать, прихильність Бога») – ще один свідок зустрічі Бога і людини. Це особа глибокої віри, молитви та служіння Богові, яка ділиться своїм досвідом життя у Ньому з іншими. Незважаючи на заборону для жінок залишатися вночі на території храму вона служить Богові вдень і вночі, і за це отримує благодать – бачити Месію. «Анна праведна провіщає дивні речі, визнаючи Христа – Творця неба і землі» (пісня 9 на Вечірні). Анну зображають або за Симеоном, або поряд з Марією і Йосифом. Часом вона може мати підняту вгору руку, як символ її пророцтва про Христа, або ж розгорнутий звиток з написом: «Ця дитина створила небо і землю».

Стрітення Господнє. Фреска церкви св. Пантелеймона в Нерізі (Македонія). 1164 р.

Мозаїка П’єтро Кавалліні в базиліці Санта-Марія ін Трастевере в Римі. Кінець XIII ст.

Стрітення Господнє. Фреска церкви св. Димитрія Маркова монастиря (нині – Македонія). Друга половина XIV століття

Йосиф, названий батько Ісуса, зображений симетрично із постаттю Симеона, тримаючи покритими руками жертву, згідно припису: як то написано в Господньому законі: «Пару горлиць або двоє голубенят». Євангеліє від Луки не говорить конкретно про вид птахів, які приносить родина. Однак в християнській традиції  ці птахи немовби символізують Старий і Новий завіт, єврейський та поганські народи. Йосиф тихо і покірно звершує своє покликання та місію.

Іконографічна композиція сюжету Стрітення дуже лаконічна, однак через символи, жести рук, поставу головних осіб, вірний отримує можливість споглядати тайну, що відкривається духовному зорові. «Спасенну благодать невисловного богоявління святкуємо нині, бо від Діви молодої, не змінившись, став дитиною Христос Бог» (Стихира на стиховні).

Головна суть події полягає в тому, що кожен є запрошений на зустріч з Богом, який є Світлом для світу. Кожний віруючий може стати Симеоном, з’єднавшись з Христом у тайні Євхаристії. Бог завжди послуговується людьми, історичними подіями, щоб довершити свій задум щодо людства.

І пол. XVI ст. Звертів

ІІ пол. XVI ст. майстер Федуско, Самбір

Каплиця Пр. Трійці, Люблін, XV ст.

Стрітення Господнє. Фреска церкви св. Трійці монастиря Сопочани (Сербія). 1260 р.

Стрітення Господнє. Фреска Мануїла Панселіна в соборі Протата на св. горі Афон. 1290

Фрагмент. Стрітення Господнє. Фреска Мануїла Панселіна в соборі Протата на св. горі Афон. 1290

Стрітення Господнє. Фреска церкви Успіння Богоматері монастиря Грачаніца (Сербія, Косово). 1321 р.

Стрітення Господнє. Фреска церкви Спаса монастиря Дечани (Сербія, Косово). Середина XIV ст.

Стрітення Господнє. XV століття. Ікона із збірки афонського монастиря Пантократора

Стрітення Господнє. Ікона з празничного ряду собору монастиря Ставронікіта на Афоні. Середина XVI століття. Майстер Феофан Критський

Марія ХОМИШИН
кафедра богослов’я УКУ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. M. Janoha.Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa 2001.
2. Цариця неба і землі. Апокрифи. Львів 2019.
3. О. Клеман, Джерела ранньохристиянської містики. Тексти і коментарі. Львів 2020.
4. І. Іванчо. Ікона і Літургія. Львів 2009.
5. C. Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography. Т.1-2. Boston 1993.
6. J. Baggley. Festival Icons for the Christian Year. Crestwood 2000.
7. С. Фаусті, Л. Канелла. У школі Луки. Львів 2018.

Джерело