Медведєв озвучує 6-річні плани по «периметру стабільності»

«Території по обидва береги Дніпра є невід’ємною частиною російських історичних стратегічних кордонів… Україна – не Росія, – ця концепція має зникнути назавжди. Україна – це безумовно Росія», – заявив 4 березня заступник голови Ради безпеки РФ Медведєв. Він назвав «неможливими» мирні переговори з чинним керівництвом України, а з її новою владою розмови будуть виключно «у разі визнання реалій на землі».

Казав він це на тлі карти (під назвою «стратегічні кордони»), де більшу частину України показано як територію РФ, а західні регіони – Польщі та Румунії. Розповідаючи про це, Медведєв знову надягнув на себе френч (востаннє це було на початку минулого року).

НАСПРАВДІ, як підмітили інтернет-дотепники, Медведєв у цьому френчі нагадує більше не Соловйова, а «Сталіна з AliExpress». У такому образі заступник Путіна окреслює майбутні кордони РФ: «Ефективно забезпечити безпеку Росії можна лише тоді, коли вона впевнена у стабільності далеко за її периметром». 

«Медведєв уже давно говорить на публіку те, що Путіну як чинному президенту країни говорити не можна», – пояснює пропаганда. І відверто вказує, що «територіальні реалії вже інші – і саме це мають враховувати ті, хто вболіває за мирні переговори».

Так, на московських диванах «впевненість у власній стабільності» відчувається краще ніж у донбаських окопах. Проте Медведєв реально озвучує стратегічні плани РФ на найближчі 6 років. І в них включено багато чого (і не тільки воєнного). Починаючи зі спроб розхитати ситуацію всередині України (наприклад, під приводом нібито нелегітимності президента Зеленського) і завершуючи очікуваннями, хто за цей час прийде до влади у США, ФРН, Великій Британії та інших європейських країнах.

Все це світ вже проходив у лютому 2022-го. І московська риторика тоді була подібною. Різниця лише в тих самих «реаліях на землі» – окупанти тоді дійсно були у передмісті Києва, а зараз вештаються по руїнах Авдіївки.

Москві не варто намагатись «денацифікувати» Німеччину

А те, що «стратегічні кордони стабільності Росії» вже не обмежуються навіть «Житомиром як передмістям Києва», а простягаються значно далі, кажуть й офіційно озвучені МЗС РФ погрози подальшої «денацифікації Німеччини».

НАСПРАВДІ, приводом для цього, як відомо, став витік розмови про можливе розміщення німецьких ракет далекого радіусу дії на території України. Міністр оборони ФРН Борис Пісторіус заявив, що Росія таким чином прагне розділити союзників України за допомогою кампанії дезінформації. «Йдеться про підрив нашої єдності, тому ми маємо реагувати на це стримано, але рішуче. Йдеться про використання цього запису для дестабілізації та навіювання тривоги», – додав він, зазначивши, що «ми не повинні піддаватися на хитрощі Путіна». 

У цій історії з нібито планами підриву Керченського мосту за допомогою німецьких ракет Taurus цікаво й інше. Москва регулярно погрожує європейським містам. Географія широка: від польського Жешува до британського Лондона. Арсенал залякувань: від «Посейдона» до «Сармата», який покриває як бик вівцю всю Францію.

Кисельов у своїй останній програмі «через ракетний приціл» вже показав Фемарзундський, Рюгенський і Магдебурзький мости в Німеччині, погрожуючи їхнім знищенням у відповідь на гіпотетичні удари по Керченському. Але він був, є і залишатиметься законною воєнною ціллю. Про його майбутню остаточну «втому» не натякають, а відкрито кажуть керівники компетентних українських відомств. Російські мости регулярно піддаються «несанкціонованому впливу» (пропагандистський евфемізм). Востаннє це сталося 4 березня у Самарській області. 

Все просто. Україна за допомогою «спеціальних операцій» захищається. Починаючи з Антонівського мосту і завершуючи тим же Керченським, який не для відпочивальників будувався і використовується відповідно. (Повідомлення про «тимчасову зупинку руху» по ньому (без пояснення причин) в росЗМІ з’являються регулярно). Тому він обов’язково «втомиться». Рано чи пізно. За допомогою Taurus чи без.

А «доденацифіковувати Німеччину» Росії собі дорожче. Хоча б з огляду на кількість тих самих Taurus та іншого озброєння, які є у наявності в Бундесверу. І які, на жаль, досі не надходять до України. Якби вони в неї були, то Москва б зараз не розмірковувала про власні «стратегічні кордони від Жешува до Лондона», а думала б як  московський висячий Кримський міст через Москву-ріку вберегти.

«Армата» дорожче за «гарматне м’ясо»

З приводу можливостей розширення цих кордонів цікаве пояснення пролунало з вуст очільника «Ростеху» Чемезова. Стосувалось воно відсутності в Україні розпропагованої «Армати», яка б мала трощити усе на своєму шляху до Ла-Маншу. «За своїм функціоналом «Армата», звісно, набагато перевершує існуючі танки, але надто дорога, тому її зараз армія навряд чи використовуватиме. Простіше купити Т-90», – пояснив Чемезов.

НАСПРАВДІ, пошуки «Армати» з початку повномасштабного вторгнення стали ідеєю-фікс для багатьох. Були чутки, що хтось бачив ці танки на віддаленій відстані, звідки вони застосовувалися: чи то як звичайні самохідні артилерійські установки, чи то просто вели якесь спостереження. Але факт залишається фактом: «Армата» в Україні не воює.

Нагадаємо, її позиціювали як нову розробку з потужним озброєнням та передовими технологіями. Цей танк (Т-14) був вперше показаний широкому загалу в Москві ще 9 років тому на параді, а його презентація супроводжувалась великим піаром (тоді його оголосили основним танком ЗС РФ. Але несподівано Т-14 заглухнув під час генеральної репетиції, хоча під час самого параду все ж спромігся проїхати Червоною площею.

У січні минулого року долею «Армати» перейнялась навіть британська розвідка, яка з’ясувала, що «російські війська неохоче використовують ці танки через їхній «плачевний стан». Насамперед двигуна і тепловізійних систем.

Отже, «Армат» в Україні не було і швидше за все вже не буде. Пояснень принаймні три. Перше: дорога афера з черговим путінським «аналоговнет» викрита, і приховувати її вже було просто неможливо. Друге: «Армата» не тільки не функціональна, а й дійсно шалено дорога. Тому, на відміну від «гарматного м’яса», її шкода. Третє: вона дорога і з пропагандистської точки зору. Москві набагато зручніше волати про: німецький Leopard, (якій повторить долю «тигрів» і «пантер»), британський Challenger (який «занадто складний для українців»), американські Abrams (за підбиття яких можна отримати мільйони), ніж визнати знищення в Україні улюбленої Путіним «іграшки на гусеницях». Тому, про всяк випадок, її вирішили сховати. Ще й скажуть, що «для параду перемоги по денацифікованому Берліну».

Другі роковини початку «Бучанської різанини»

І наостанок про другі роковини початку однієї з найвідоміших трагедій цієї війни – «Бучанської різанини». Тоді, нагадаємо, російські штурмові частини десантників намагалися прорватися з вулиці Яблунської в окупованій Бучі у сусідній Ірпінь й далі увійти до столиці України. Саме тоді розпочалися масові вбивства росіянами цивільного населення на Київщині.

Пропаганда й досі наполягає на тому, що це було інсценування та прагне уникнути відповідальності.

НАСПРАВДІ, саме 4 березня російські окупанти здійснили перший масовий розстріл цивільних бранців – на вулиці Яблунській, 144. Їхніми жертвами стали 8 чоловіків, які наприкінці лютого створили блокпост, щоб затримати наступ окупантів. Росіяни схопили їх напередодні у будинку, де ті переховувалися. Зв’язаних бучанців жорстоко допитували й катували. А 4 березня об 11 ранку розстріляли. BBC News зняли документальний фільм про розстріляних бучанських тероборонівців та їхніх рідних. Міжнародне журналістське об’єднання Foreign Press Association назвало цю стрічку «Документальним фільмом та сюжетом року».

Першими жертвами росіян стали: Анатолій Прихідко, Андрій Матвійчук, Андрій Вербовий, Денис Руденко, Андрій Дворніков, Валерій Котенко, Святослав Туровський та Віталій Карпенко. А згодом також: Дмитро Чаплигін, В’ячеслав Гордійчук, Олег Білас, Костянтин Заблоцький і Василь Лоза.

Протягом березня 2022 року росіяни вбили лише на одній Яблонській вулиці понад 60 цивільних. Загалом під час окупації російська армія скоїла в Бучанському районі понад 9000 воєнних злочинів, більше ніж 1700 цивільних осіб загинуло, із них близько 700 у самій Бучі.

Російська армія не лише розстрілювала чоловіків без зброї, а й ґвалтувала жінок, дітей. Різні розслідування як українських, так і світових ЗМІ, а також міжнародних організацій (насамперед, Міжнародного кримінального суду) дійшли висновку, що це були воєнні злочини з елементами геноциду. Відповідальність за які путінські «гвардійці» на чолі з ним особисто обов’язково понесуть.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело