Йо. 41 зач.; 12, 1-18.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати та сестри! Сьогодні наша свята Церква відзначає величне свято – Вхід Господа нашого Ісуса Христа у Єрусалим. Ця подія для нас є одночасно радісною і сумною.

Радісна через те, що люди, котрі зустріли Христа, щиро вірили, що перед ними Бог та Цар, Якому належить віддати найвеличніші почесті. Сумна через те, що кожен із нас знає: мине декілька днів – і ті ж самі люди кричатимуть: «Розіпни, розіпни Його!».

Сьогодні ми бачимо, як урочисто входить наш Спаситель у Єрусалим. Усі радіють Його появі, адже перед цим Він воскресив свого друга – Лазаря, який чотири дні лежав у гробі. Але сьогоднішній вхід Христа не є лише радісним, адже це початок Його страждань, початок Його шляху на гору Голгофу, де Він ляже на дерев’яний хрест, і Своєю смертю відкупить усе людство від рабства гріха, і Його смертю ми отримаємо спасіння.

Господній шлях на гору Голгофу був важким, тернистим, і ми можемо також побачити, що наше з вами життя – життя християн – часом теж є важким і тернистим. Наразі ми відчуваємо ці страждання через війну, яка вирує сьогодні. Наша з вами Батьківщина йде своєю Хресною дорогою. Бачимо, як її руйнують та спустошують. Читаємо кожного дня жахливі звістки про втрати мужніх синів і дочок України. Саме нині, як ніколи раніше, слід не опускати руки, а навпаки, об’єднатися, подати руку допомоги ближнім, стати для них праведними «Симеонами», щоб вони легше пережили втрати своїх ближніх. Війна – це наше спільне горе, наш спільний біль.

Не тільки ми відчуваємо біль війни, також знемагає і природа, тому що страждає все створіння. Наша земля відчула невимовний біль, оскільки понівечена від розривів бомб та ракет, дуже багато сіл та міст знищені, стерті з лиця землі, рослинний і тваринний світ ледь жевріє там, де ведуться інтенсивні бойові дії. Не раз тут, де немає боїв, доводиться спостерігати, як палять суху траву, вирубують ліси, через власну халатність забруднюють ріки й озера. Тому наша Церква закликає до екологічного навернення для порятунку створіння. Кожен із нас може і повинен себе запитати: «А що я можу для цього зробити? Як я можу долучитися до порятунку створіння?». Відповідь є дуже простою: відповідально управляти Божими природними дарами.

Каже нам апостол Яків: «Віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як 2, 17). Проявляймо свою віру через екологічне навернення, яке підтверджуймо конкретними вчинками. Нас закликають у часі війни раціонально й економно використовувати електроенергію, тож простежмо уважно, чи ми це робимо. Чи вимикаємо непотрібні електроприлади? Чи замінили лампочки на енергоощадні? Чесноти мудрості  й поміркованості мають бути провідними в нашому житті та ставленні до довкілля й природних дарів Творця. Адже Господь щедро обдарував нас різноманітними ресурсами, однак кожен особисто є відповідальним за їх збереження для прийдешніх поколінь. Такі правила є очевидними, а їх дотримання наближатиме нас не тільки до порятунку створіння, але й до спільної Перемоги, якої очікуємо й випрошуємо в нашого Творця.

Час Великого Посту, який завершується, та страсний тиждень Христових страждань, який нас очікує, – це  особлива пора для роздумів над духовним життям, наверненням до Бога в цілому й екологічним наверненням зокрема. Господь хоче від нас дієвої віри, щоб ми зі щирим серцем та любов’ю ставились до всіх та Богом сотвореного світу. Докладімо максимум зусиль, щоб порятувати себе та інших від байдужості, користолюбності, споживацтва, адже це веде світ до загибелі. Будьмо правдивими християнами, віра яких є живою й проявляється у відповідальному ставленні до ближніх та всього Божого створіння – природи. Амінь.

Підготував о. Андрій Сем’янчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Коломийської єпархії.

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

 

Джерело