Тайна Вечеря, Святослав Владика

Тайна Вечеря як остання вечеря Христа зі своїми учнями перед страстями є певним пророцтвом в дії, особливою жертовною трапезою, яка провіщаючи хресну смерть Спасителя, водночас виступає знаком нового союзу між Богом та людиною, що буде запечатаний кров’ю самого Бога Слова. Про цю подію згадують всі три синоптичні Євангелія (Мт.26, 20-22; Мк. 14, 17-25; Лк. 22, 14-23), окрім Йоана, який наголошує на інших важливих моментах останніх днів Спасителя на землі ( Йо. 13, пор. також  І Кор. 11, 23-29). Кожен з євангелистів, беручи до уваги аудиторію, для якої пише своє Євангеліє, в своєму описі Тайної Вечері акцентує на різних її моментах, що в сукупності творить цілісну картину цієї події та її сакраментальне значення для життя Церкви.

В сакральному мистецтві композиція Тайної Вечері, яка належить до циклу Страстей Господніх, формувалася поступово та отримала дві форми: історичну і літургійну. Вважається, що візуальним джерелом історичної форми сюжету могли послужити зображення «агап» (подячна трапеза) у розписах римських катакомб, які демонструють типові для того часу побутові риси при споживанні їжі: напівлежачи за овалоподібним столом, опершись на подушки.

Катакомби Домітілли, IV-V ст. Рим

Катакомби Пріскілли, ІІІ ст. Рим

Ранньохристиянська АГАПЕ, розпис в римських катакомбах

Таких сцен у катакомбах чимало, однак це не візуалізація самої Тайної вечері, як говорять науковці, а швидше зображення християнської агапе як виконання заповіді Христа: «Чиніть це на мій спомин…» (пор. Вих. 12,24-25), оскільки немає чітко виражених деталей, як б вказували, що тут зображений Христос з учнями. Дослідники вважають, що найдавніші зображення Тайної вечері з’являються у V-VI ст. у стінописі храмів (храм Сан Апполінаре Нуово, VI ст. Равенна) та у мініатюрах візантійських рукописів (Євангеліє Россано, Євангеліє св. Августина Кентерберійського та ін.), де Христос зображений зі своїми учнями, що лежать за триклінієм згідно римського звичаю. В центрі столу – рибина у посудині (символ євхаристійної жертви Христа). В подальшому розвитку сюжету буде змінюватися розташування Спасителя, апостолів, форма столу, кількість страв на столі, жести осіб, присутність або відсутність Юди, однак головна суть цієї події залишається незмінною – установлення Тайни Євхаристії (Євр. 9, 12-15) як входження в тайну божественного життя – сопричастя з Богом тут, на землі. З розвитком українського високого іконостасу цей сюжет розташовували над царськими ворітьми, як свого роду історичне втілення цієї події, вказівку на Євхаристію як центральне таїнство Церкви.

Євангеліє Россано, Рим, V-VI ст.

Сан Апполінаре Нуово, Равенна, VI ст.

Трикліній – схема, з просторів інтернету

Хлудовська Псалтир, 850 р.

Щодо літургійної редакції цього сюжету (інша назва Причастя апостолів), то вона розвивається паралельно з історичною редакцією Тайної вечері (як приклад Євангеліє Россано, VI ст., книжкова мініатюра, сирійські дискоси та ін.), де Христос зображений по обох боках престолу (на ньому літургійний посуд) як той, що роздає хліб та вино апостолам, що підходять до Нього двома групами. Позаду Христа – ангели з рапідами виконують роль дияконів.

Євангеліє Россано, Рим, V-VI ст.

Тут бачимо наголос на Євхаристії у формі літургійного обряду, акцент на зв’язку з Літургією, а також вказівку на Христа як первосвященика (Євр. 7,21), як сповнення старозавітного пророцтва. У цьому варіанті Юда може бути відвернутий від Христа: він той, хто не бере участь у таїнстві, а з його уст може виходити демон або замість нього буде зображений апостол Павло. В даній іконографічній композиції маємо поєднання часу (моменту, коли служиться Літургія) та вічності (невидимої присутності Бога в Євхаристії) у літургійному обряді. Христос в цій композиції є той, хто сам здійснює Євхаристію: як Той, хто дає і Хто дається… Тут демонструється синтез всієї історії спасіння та безкровної жертви як таїнства сопричастя з Богом.

Київська Псалтир, 1397 р.

Фрагмент Страстей, Раделичі, ІІ пол. XVII ст., НМЛ

Причастя апостолів, Софія Київська, ХІ ст.

В цьому дописі зосередимо увагу на богословському вимірі ікони Тайної Вечері саме в історичній редакції (подія історичного характеру, що відбулася в певний час та в певному місці). Попри те, що композиція сюжету лаконічна, відповідає євангельській розповіді, однак жести, пози, розташування головних персонажів якнайповніше пояснюються словами Христа, розкриваючи глибокий  драматизм та зміст самої події.

Тайна Вечеря вважається апогеєм сопричастя Христа з апостолами перед страстями та смертю, зібраних на пасхальну трапезу. Тема трапези неодноразово з’являється в текстах Євангелія і має алюзію до месіанського бенкету (Іс. 25, 6-9; 55, 1-3; Мт. 14,9; 15,36), есхатологічної трапези у Царстві Божому.

Тайна Вечеря, Юлія Монька

Події мають місце у світлиці, згідно Передання – це дім євангелиста Марка. Ця сіонська горниця буде представлена в іконі архітектурними спорудами, часом може бути зображений кусок тканини (велум), який немовби з’єднує будівлі  і символізує те, що подія відбувається у приміщенні. В іконі невелике віконце вказує на те, що трапеза відбувається у приміщенні.

Учні зробили так, як їм звелів Ісус, і приготовили Пасху.
Коли ж настав вечір, сів він до столу з дванадцятьма учнями (Мт. 26, 19-20)

Христос з учнями зображені напівлежачі за овалоподібним столом за трапезою. Вони творять єдність. Згідно єврейського звичаю пасхальну трапезу споживали напівлежачи, бо це була трапеза вільних людей, а не рабів. В добу Середньовіччя Учитель з учнями сидітиме за столом.

На столі – чаша. Часом може бути зображена в посудині риба (символ євхаристійної жертви ще з ранньохристиянського періоду). Стіл може бути накритий скатертиною. Це алюзія до престолу у храмі, накритого трьома обрусами, що символізують поховальні полотна Спасителя, а також нагадує трапезу в Божому Царстві.

Фреска в каплиці Пресвятої Трійці, Люблін, 1418, майстер Андрій

Христос зображений на почесному місці, перший зліва, як повновладний, з хрещатим німбом, в якому напис Ho On (пор. Вих. 3, 13-14) вказівка на те, що перед нами сам Сущий Бог. В античній традиції друге за значенням місце за столом вважалося або місце навпроти глави столу або місце справа від нього. Тому в сюжеті Тайної Вечері правіше від Христа зазвичай зображають апостола Петра.

ХІІ ст., візантійський рукопис

Майстер Федуско з Самбора. ІІ пол. XVI ст.

Спаситель на ложі червоного кольору, що перегукується з червоним кольором ромбу в композиції «Спас у славі», де червоний колір символізує божественну природу божества, Бог – це вогонь палючий, що спалює гріхи. Ісус розташований збоку столу, як в більш ранніх варіантах композиції сюжету, навпроти Нього зображений Юда з мішечком для грошей та чорним німбом навколо голови – той, який відкинув життя з Богом, і таким чином підкреслюється його опір Богові.

Христос здійснює всі необхідні пасхальні обрядові дії: бере хліб, благословляє, розламує та дає учням. Однак, в цьому діленні трапезою міститься значно глибший сенс ніж просто слідування єврейському звичаю пригадування про визволення з єгипетського рабства. Це своєрідний передсмак трапези при столі Отця.

Хліб та вино – це два важливі матеріальні елементи Тайної Вечері, які Силою Святого Духа стають духовною реальністю.

Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: “Беріть, їжте: це моє тіло[що за вас віддається].”

Жест ламання хліба не просто виражає тісні взаємозв’язки у спільноті: любов, турботу, прихильність, а про прийняття Христа в своє нутро як поживу. Спаситель промовляючи слова «це моє тіло» вказує на набагато глибшу реальність цієї трапези. Тут немає пасхального агнця згідно єврейського звичаю. Цей агнець – Христос  буде принесений в жертву на хресті у п’ятницю.

В арамейській мові слово «тіло» означає цілу особу. Бог дарує самого себе на останній Вечері як поживу, бо людина є тим, що вона їсть. В Євангелії від Йоана Спаситель говорить: « Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу…Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете його кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє – їжа правдива, і кров моя – правдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п’є, той у мені перебуває, а я – в ньому.»  (Йо. 6, 51-56).

Христос передає себе як їжу – в цьому суть євхаристійної містики: щоразу споживаючи Тіло та Кров Спасителя під час Літургії означає ставати справжнім учасником Тайної Вечері, єднатися з Богом, щоразу занурюватися в реальність Одкровення.

Потім узяв чашу, воздав хвалу, дав їм, і пили з неї всі. Та й сказав їм: Це моя кров (Нового) Завіту, що проливається за багатьох. (Мк., пор. Вих. 24,8, Зах. 9,11).

Кров в ізраїльському народі вважалася самим життям, власністю Бога і тому жертвували кров тварин Богові як вказівку на те, що кожне життя має повернутися до свого джерела життя (Лев. 17,11). Христос, будучи Життям, проливає свою кров за усіх нас, встановлюючи новий союз між Богом та людиною, який було скріплено Його власною кров’ю (пор. Єр. 31, 31-34)

Апостоли  в іконі зображені динамічно, бесідують між собою на тему зради, що викликає в них занепокоєння, сум’яття, неспокій.  Вони ще не до кінця зрозуміли слова Спасителя. Їх зображають без німбів, оскільки Святий Дух згодом зійде на учнів, щоб вони могли благовістити, тим більше, що Христос ще не приніс себе в жертву.

На іконі на груди Учителя схилився Його улюблений учень Йоан, інколи простягаючи руку у молитовному жесті, просячи поживи у Подателя Життя (Йо.13, 23). Поряд біля нього – апостол Петро, з яким Христос веде діалог.

“Істинно, кажу вам: Один з вас мене зрадить.” Засмучені глибоко, почали кожний з них запитувати його: “Чи то часом не я, Господи?” Він відповів: “Хто вклав зо мною руку в миску, той мене зрадить. Син Чоловічий іде, як написано про нього; але горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому! (Мт. 26, 21-23; Мк. 14,21).

Юда як правило зображений, коли простягає свою руку до посудини одночасно з Христом. Вважається, що це була чаша з солоною водою, як символ гірких сліз пролитих в єгипетському рабстві. Його вчинок яскраво оспівується в богослужбових піснеспівах Страсного тижня. Часом поряд з ним зображають апостола Петра, який теж зрадив Спасителя, однак його зрада має дещо інший характер.

Юда зображений за трапезою, але як той, який не перебуває з іншими апостолами в єдності при споживанні їжі, він поза межами кола.

«Той, – відповів Ісус, – кому я кусень, умочивши, подам.» І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. «Що робиш – негайно роби!» – сказав йому Ісус…І негайно ж, узявши кусень, вийшов той.  А ніч була. (Йо. 13,26-30)

Споживаючи трапезу з Господом, він Його зраджує, відкидає, навколо його голови чорний німб: «Хліб прийнявши в руки, зрадник скрито їх простягає і приймає ціну Того, хто своїми руками створив чоловіка; і непоправним зостався Юда – раб і лестець» (Кондак Великого четверга, глас 2).

Подавши хліб та піднісши чашу Спаситель просить чините це на Його спомин. У біблійній традиції дієслово «чинити» означає не просто пригадувати про подію, а актуалізувати її у житті. Це постійне пригадування (з грец. анамнезіс, має окрім пригадування, ще значення уприсутнення) Того, хто встановив Тайну Вечерю, беручи участь у безкровній Жертві, яка щоразу приноситься на Літургії.  Це щоденний досвід присутності Христа. Вірні стають учасниками минулої події тут і тепер: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом» в цьому реалізується вся сутність християнства.

Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! (Йо.13,34)

Марія ХОМИШИН

викладач кафедри богослов’я УКУ

Використана література

1. І. Іванчо. Ікона і Літургія, Львів: Свічадо, 2009
2. Міжнародний біблійний коментар, Т. 4: Євангелія та Діяння апостолів, Львів: Свічадо, 2019
3. M. Quenot. The Resurrection and the Icon, Crestwood: St. Vladimir`s Seminary Press, 1997
4. M.Janoha. Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa 2001
5. О. Клеман. Джерела ранньохристиянської містики. Тексти і коментарі. Львів 2020
6. E. Sendler. The Icon: Image of the Invisible. Elements of Theology, Aesthetics and Technique, Oakwood Publications 1999

1. Йов Конзелевич, XVII ст., іконостас зі скиту Манявського, НМЛ

2. Михайло Бойчук, 1911 р.

3. ХІІ ст. Монреальський собор, Сицилія

4. ХІІ –ХІІІ ст., Сан Анжело ін Форміс, Італія

5. Причастя апостолів, XVI ст., Рівненський краєзнавчий музей

5. Причастя апостолів, XVI ст., Рівненський краєзнавчий музей

5. Причастя апостолів, XVI ст., Рівненський краєзнавчий музей

6. Спас Нерукотворний та причастя апостолів, 1621 р., Волинь

7. Іконостас зі Старої Скваряви, XVI ст.

8. Уляна Томкевич

9. Люба Яцків

Джерело