Владика Ярослав Приріз: «Закликаю всіх нас взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності»
У свято св. Володимира Великого, 15 липня, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав прокатедральний собор Покрову Пресвятої Богородиці в м. Самборі та очолив Архиєрейську Літургію у співслужінні владики Андрія Рабія, єпископа-помічника Вінніпезької архиєпархії УГКЦ у Канаді. Під час проповіді архиєрей застановився над прикладом життя святого Володимира Великого та даром незалежності українського народу.
З цієї проповіді владики Ярослава Приріза ви дізнаєтеся:
Святкуючи пам’ять св. Володимира Великого, ми подумки звертаємо свій погляд у далекий 988 рік, коли цей рівноапостольний святий хрестив Русь-Україну. Наша УГКЦ є Церквою Свято-Володимирового Хрещення, тому для нас цей святий є дуже близьким. Він походить з нашого народу; він запалив нам світильник християнської віри, який освітлює нам шлях впродовж століть; він дарував нам основу, на якій будуємо своє особисте, родинне, суспільно-культурне і державне життя, тому й переживаємо цей день по-особливому.
Паростки християнства на українських землях
Якщо поглянемо вглиб історії, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Побожне передання розповідає, що першим християнським проповідником на землях нашої держави був св. апостол Андрій Первозванний, який побував на Київських горах і прорік, що ця земля стане християнською. Маємо історичну певність, що на нашій землі вже з першого століття проповідувано Христову науку святим Климентієм, папою Римським, який закінчив своє трудолюбиве мучениче життя у Криму, і його мощі знаходяться у Києві, в Печерській Лаврі.
У ІХ-му столітті на слов’янських землях проповідували євангельське вчення святі брати Кирило і Методій. Київський князь Аскольд ще у 867 році прийняв світло Христового Євангелія і підписував свої договори християнськими іменами. Бабця св. Володимира, княгиня Ольга, охрестилась ще у 947 році. Проте, це були тільки паростки християнства. Розрослось воно на наших землях у буйне дерево, що зродило численні плоди святості, саме завдяки св. Володимиру Великому. Ось чому ми так урочисто звершуємо його пам’ять.
Хрещення, здійснене святим Володимиром
Князь Володимир був великим цього світу, мав потужну владу, але, напевне, відчував, що для того, щоб його держава була міцною, вона має стояти на міцному фундаменті — Христовій вірі. Сьогодні можемо тільки здогадуватись, наскільки непростим був його шлях у пошуках цієї духовної основи. Тропар сьогоднішнього дня каже, що він був «як купець євангельський, що шукає дорогоцінної перли». Літописна легенда розповідає нам, що він розглядав різні релігії, поки переконався, що має охрестити свій народ і себе у Христовій вірі. І зробивши свій вибір, тобто «знайшовши дорогоцінну перлину — Христа», як розповідає нам сьогоднішній тропар, св. Володимир прикладом власного життя та поведінки явив переображаючу силу Христового Євангелія. Господь виявив на ньому чудо, яке творить з людьми свята віра. Церковна традиція розповідає нам, що він кардинально змінив спосіб свого життя і з грішного та жорстокого поганина перетворився на богобоязливого християнина. Невипадково у літургійних текстах його названо «другим Павлом». Саме про нього митрополит Іларіон так каже: «Ти давав милостиню тим, що просили, одягав нагих, кормив голодних і спрагнених, помагав недужим і викупляв боржників, звільняв невільників. Твої щедроти і милостині ще й сьогодні люди згадують».
Св. Володимир Великий сам пережив власне Хрещення як духовне свято, і зі своїм народом захотів поділитися радістю від того, що знайшов завдяки своїм духовним пошукам. В його особі бачимо людину, котра щиро навернувшись до Бога, вже не шукає компромісів із голосом совісті та не старається маніпулювати Божими правдами для власної користі. Одружившись із Анною, сестрою грецьких імператорів Константина та Василія, дбає про навернення та гідне християнське життя своєї родини. Найперше охрещує своїх 12-ох синів в Києві при джерелі на місці, яке зараз звуть Хрещатиком. А після цього, як згадує митрополит Іларіон: «Він наказав по всій землі христитися в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа… І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню».
Християнська віра як фундамент українського суспільства
Від святого Володимира, як від світильника, запалилися свічі віри в серцях наших предків. Віра очистила їх від омани ідолопоклонства і просвітила Христовим благовістям. Християнські цінності, які він прийняв, стали вирішальними у житті нашого народу на багато століть уперед. Християнська віра заклала основи нашої культури, писемності, мистецтва, архітектури; розвинулись церковні структури, чернецтво, місійна діяльність, політичний устрій… Наша християнська віра стала наріжним каменем українських сімейних, родинних цінностей і традицій та фундаментом нашого громадського життя і суспільної моралі. Віра, яку Господь дарував нашому народу через рівноапостольного князя Володимира, принесла достойні плоди духа — багатьох святих і праведників.
Приклад святого Володимира для кожного із нас
Приклад рівноапостольного Володимира є для нас особливо повчальним. У його особі можемо спостерігати самих себе, з мінливістю нашої поведінки, з усіма нашими поривами і падіннями. Кожна людина у власному житті перебуває у пошуках. Ким ми не булиб, яке соціальне становище не займали б, якими матеріальними статками не володіли б, рано чи пізно ми шукаємо вічне, відчуваємо потребу у духовному фундаменті. І ось саме князь Володимир сьогодні нам вказує, де треба шукати сенс свого життя — у Христі Ісусі. Він демонструє, що зустріч з Христом має вилитися у власну духовну переміну, внутрішнє навернення, адже ніщо так не може зашкодити Христовій Церкві, як той, хто ніби визнає себе християнином, але в той же час бере хабарі, поступає несправедливо, зраджує, обманює, краде, тощо. Цей святий князь каже нам, що не можна ховати світильника своєї віри, а слід виносити його на видне місце, щоб той запалював вірою тих, хто нас оточує. Він повчає нас, що наша віра не може бути замкненою у стінах нашого дому чи храму, а має виходити на вулиці і облагороджувати, змінювати на краще наше суспільство.
День української державності
Дорогі в Христі, сьогодні ми також святкуємо День української державності. Метою відзначення свята є закріплення зв’язку між сучасними українцями та їхніми предками, які протягом багатьох поколінь будували державу для українського народу. Це державне свято призначено для виховання у всіх громадян України розуміння того, що наш народ має багатовіковий досвід у державотворенні, власну культуру, духовність, самобутність та український характер. Воно запроваджено на утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, що засвідчується першими згадками про заснування міста Києва, про історичні події, пов’язані з діяльністю видатного державотворця київського князя Володимира Великого, понад усе хрещення Руси-України. Щиро вітаю вас із цими святами, і бажаю всім, щоб ми цього дня насамперед відкрили в собі, у своєму серці, істину про те, що ми є християни, спадкоємцями віри рівноапостольного князя Володимира, лише тоді ми зможемо гідно вшанувати його пам’ять.
А сьогодні, коли Московія як агресор, хоче знищити нашу державність, хоче вкотре позбавити нас права бути вільними на своїй свобідній, незалежній землі, ми можемо перемогти ворога силою Божою, яка діє в нас. Тож молімося, аби ласкавий Господь захоронив наш народ від усякого лиха. Небесна поміч була необхідна для відновлення і проголошення незалежності нашої держави. Вона конечно потрібна і сьогодні, особливо коли всі ми стоїмо перед випробуванням війни агресора. Молімося за перемогу воїнів правди над ордою темряви, молімось за захист та свободу нашої землі, нашого народу, об’єднаймося в обороні нашої соборної Держави. Бог на стороні тих, хто бореться за правду, істину і справедливість. І саме такою є теперішня боротьба нашого народу. Це боротьба світла проти темряви, любові проти ненависті, правди проти брехні. У цей святковий День української державності закликаю всіх нас взяти на себе особисту відповідальність за цей дар Незалежності для нашого народу, для неї з посвятою працювати та за неї гаряче молитися. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
† Ярослав Приріз,
єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
15 липня 2024 року,
у день святого рівноапостольного князя Володимира Великого,
у прокатедральному соборі Покрову Пресвятої Богородиці,
м. Самбір Джерело: Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ