Допоки в пам’яті ще живі спогади, важливо зберегти, занотувати, впорядкувати місця загибелі військовослужбовців і мирних людей, попри те, що війна триває. Такої думки дотримується волонтерка із позивним «Марина Квітка». Бо вже сьогодні, каже, багато інформації втрачено. Волонтерка встановила 65 пам’ятників у різних місцях України.

Ще 2014 року жінка покинула роботу соціального працівника в Києві і поїхала до Слов’янська – міста, яке одним із перших у квітні 2014 року захопили проросійські бойовики. «Марина Квітка» допомагала вивозити людей з особливими потребами, а потім зрозуміла, що допомоги потребують бійці та мирні жителі.

На горі Карачун, що поблизу Слов’янська Донецької области, встановили пам’ятний знак на місці, де тривало запекле протистояння між українськими бійцями і бойовиками «ДНР». Є тут і братські могили російських найманців і бойовиків угрупування «ДНР». Вшанували пам’ять дванадцяти українських військових на чолі з генералом Сергієм Кульчицьким, які 29 травня 2014 року поверталися з гори Карачун, і їхній гелікоптер підбили бойовики. Впорядковано місце, де в червні 2014-го збили український гелікоптер Мі-8. Тоді загинули дев’ять військовослужбовців. Восени 2014-го року відкрили пам’ятний хрест і бійцям, які загинули поблизу Слов’янська. Пам’ятають і про клаптик землі в місті, де від куль полягли мирні мешканці Слов’янська.

«На горі Карачун лежали люди і їхні тіла роздирали собаки. Там є братські могили. Робочий день починається з того, що їду туди і приношу квіти, вириваю бур’яни. Хочу, аби Слов’янськ був показовим у тому, як слід впорядковувати місця загибелі. Розумію, що зараз не до будівництва, але рано чи пізно війна закінчиться. Стараємося збирати всю інформацію, вести літопис. У районі Слов’янська із цим все вдається, а далі – дуже складно, тому що ніхто цим не займається – там, де були жорстокі бої. Це насправді велика проблема», – говорить волонтерка «Марина Квітка».

Знати про місця загибелі бійців і мирних людей і впорядковувати їх дуже важливо. Адже рідні зможуть сюди приїхати. А ще національна пам’ять є об’єднавчим чинником, наголошує історик Микола Посівнич. І цими питаннями мала б займатись українська влада.

«Треба робити все, щоб показати єдність між сходом і заходом України. Це треба робити як нагадування, аби показати, що війна – останній засіб для вирішення всіх проблем. Це мало б вплинути на думку місцевих, які мають зрозуміти, що вони могли вирішити проблеми мирним шляхом. Меморіали пам’яті треба ставити одразу, не відтягувати в часі. Через 30–40 років після Другої світової війни встановлювали меморіали не конкретно людям, які там загинули, а міфічним солдатам».

Джерело