Курський «мир» прийшов в Росію

Спочатку Путін поцікавився у міністра фінансів РФ Силуанова, «чи їздив він у відпустку на мотоциклі?». Потім назвав «Lada Aura хорошим і комфортним автомобілем» і нарешті висловив сподівання, що «глави регіонів підтримають Курську область на тлі атаки ЗСУ». Саме в такій послідовності офіційні росЗМІ подавали новини з 7 серпня 2024.

НАСПРАВДІ, в цей час «воєнкорівські» пабліки вже волали про «контроль противника над 11-ма населеними пунктами», «прапор України над лікарнею в місті Суджа», «захоплення газовимірювальної станції», «наступ на Курську АЕС».

Путін про все це, звісно, знав. Нічна стадія гніву від цих новин перейшла у нього в ранкову стадію заперечення – з «хорошими комфортними автомобілями» і «відпусткою Силуанова». Але «русский мир», який він за допомогою війни намагається насадити в Україні, слідом за Бєлгородською областю прийшов у Курську. 

Проте Путін знову в це не вірить, тому й доручає «перевести 1,8 млрд рублів на потреби Курської області». Саме тому вирішили назвати все це якимось «терактом». І це зрозуміло – Путіну вкрай важливо зберігати у власного населення відчуття винятково «переможної» телевізійної «СВО на території України», а не того, що вперше з часів Другої світової війни населені пункти Росії перебувають не під її контролем.

Відомий військовий експерт Ігаль Левін пояснює: «У цьому і є логіка перенесення війни на територію ворога – щоб горіла і руйнувалася його територія, а не твоя. Щоб горіли його міста і страждали його жителі, а не твої. І це те, чого Кремль дуже боявся від самого початку. З цієї жахливої логіки потрібно завжди і всіма правдами, і неправдами виходити, і нести війну на територію ворога ударами, наступами, атаками, рейдами, спецопераціями і т. д.».

Хай би як Путін не намагався публічно заперечувати очевидне, далі у нього залишилися лише торг, депресія і прийняття того простого факту, що курський «мир» прийшов у Росію. І куди далі заверне ця «курська дуга», – залежить виключно від нього.

Путін перебуває у «терактній несвідомості»

До речі, перехід в «терактну несвідомість» став особливою  рисою Путіна лише віднедавна. Дуже показовим є приклад теракту в Дагестані 23 червня. За півтора місяця Путін так і не висловився з приводу цього. Тоді, нагадаємо, терористи здійснили перший за 12 років подвійний теракт: одночасно атакували синагоги і православні храми Махачкали і Дербента, розстрілювали поліцейських і кілька годин вели бої з ними на вулицях міст. Офіційно загинули 27 осіб: 17 силовиків, п’ятеро цивільних, включно з настоятелем місцевого храму РПЦ, і п’ятеро нападників.

НАСПРАВДІ, за підрахунками «Агентства», цей теракт – дванадцятий за кількістю жертв за час керівництва Путіна (враховується і теракт над Синайським півостровом: він стався не в Росії, але був спрямований проти росіян). На всі теракти, де кількість жертв перевищувала або була порівнянна з втратами в Дагестані, Путін завжди незмінно реагував – або виступаючи на телебаченні, або висловлюючи особисті співчуття жертвам. Іноді, як у випадку з терактом у Санкт-Петербурзі 2017 року (загинули 16 осіб), Путін навіть приїздив на місце трагедії.

Єдиний великий резонансний теракт, який Путін не коментував особисто, – вибух біля метро «Ризька» в Москві 20 років тому, коли загинули 7 осіб. Але наступного дня стався найбільший теракт за всю історію Росії – захоплення заручників у Беслані, після якого Путін заявив про «тотальну, жорстоку і повномасштабну війну з тероризмом».

З лютого 2022-го вона перетворилась на «пошук українських слідів» і мовчання Путіна, яке краще за всі слова про «відпустку Силуанова» кажуть про те, що йому начхати на безпеку росіян: від Дагестану до Курської області.

Котенку варто замислитись над долею Поддубного  

Дуже показова й реакція Z-пабліків щодо «ситуації в Курській області» (так це називають на федеральних каналах, розповідаючи про неї виключно в тоні «йде гуманітарна допомога», «здається кров», «їдуть лікарі з Москви» й т. д). «Воєнкори» на цьому тлі стали головним голосом «зради» і буквально рясніють звинуваченнями на адресу командування, а подекуди й самого Путіна. Таке собі своєрідне «дежавю» з часів Пригожина.

Наприклад, «воєнкор» Котенок пише: «За весь день зведень бойових дій я не зустрів згадок про «Тік-Ток війська». Тиждень тому «Ахмат» у Суджі виконував лезгинку, стріляючи в повітря. Де зараз ці люди, особисто мені не відомо».

НАСПРАВДІ, обережно треба Котенку з Кадировим. Минулого місяця ще один «воєнкор» Романов виклав відео, в якому назвав «Ахмат» «тіктокерами, які стоять за строковиками на кордоні Бєлгородської та Харківської областей». За пару днів вже публічно просив вибачення.

Значно менше пощастило іншому відомому «воєнкору» Євгену Поддубному. Ще днем він записував відео з машини, де заявляв про «величезні втрати ЗСУ в Курській області». А потім стало відомо, що його авто атакував FPV-дрон. І втрат зазнали лави путінських «воєнкорів». Карма в дії.

Його прізвище внесено до списків європейських санкцій. Навіть Захід, для якого свобода слова та ЗМІ понад усе, вважав Поддубного «небезпечним кремлівським пропагандистом». 

Поддубний, до речі, активно захищав Пригожина, за що й був майже на рік відсторонений від етеру на «России-1». Тому, ще треба з’ясовувати, а чий то був FPV-дрон. Але з’ясовувати, звісно, ніхто не буде. 

Головне завдання путінської фабрики терору у тому, щоб ті, хто й досі на волі, розуміли: «це не ваша заслуга, а наше недопрацювання». Це правосуддя карає, а терор – залякує. Всіх без винятку. Тому Котенку варто остерігатися FPV-дронів і тренуватись «танцювати лезгинку під «Ахмат-сила!». Тік-Ток війська Кадирова вправно це вирішують. На відміну від захисту Суджі.

Навіщо в музеї РФ завезли труси «визволителів»

Цікаво, чи стане смартфон «Ахмата» експонатом російських музеїв? Питання не риторичне. Адже за останні півтора року в їхніх колекціях відбулося дивне поповнення: ігрові кубики, годинники, зарядні кабелі, скотч, гребінці, манікюрні ножиці, зубочистки і навіть труси зі шкарпетками. Вони лежать поруч з портретами Путіна, листами школярів, пропагандистською рекламною продукцією з символами Z і V, а також збірками так званої фронтової поезії.

НАСПРАВДІ, те, що в російських музеях тепер зберігаються труси та шкарпетки, пояснюється вказівкою Путіна: у квітні 2023 року він розпорядився створити музеї та колекції, присвячені «СВО». А Міністерство культури випустило рекомендації, як мають оформлятися відповідні експозиції. Основою мають стати «артефакти і свідчення, накопичені під час СВО». Їхній відбір та ідеологічна категоризація суворо регламентовані.

Цей документ, як пише 7 серпня NZZ, настільки ж характерний для сучасної російської «культурної» політики і державного історичного ревізіонізму, наскільки комічний у своїх внутрішніх протиріччях.

Керівництву музеїв, наприклад, рекомендується «залучати різних учасників, таких як експерти та викладачі». Документ також є і уроком псевдоісторії: «Для багатьох наших співвітчизників історія Донбасу – це terra incognita, і більшість із них ніколи не чули про такі терміни, як «Малоросія» і «Новоросія».

Автори рекомендацій неодноразово використовують ці анахронічні терміни для заперечення суб’єктності, територіальної цілісності і взагалі права на існування України. «Історія Новоросії (і відповідно, Донбасу) не тільки пов’язана з історією Росії, а є її частиною», – стверджується в документі.

Музейні експозиції тепер мають представляти не об’єктивну реальність, засновану на артефактах, а наперед запрограмований пропагандою образ, під який підганяються «експонати».

З одного боку, «все, що доводить особливості українського нацистського режиму та приналежність ЗСУ до націоналістичної ідеології». Зокрема: «предмети з нацистською або язичницькою символікою», «знаряддя катувань», «сліди вживання наркотиків, шприци або блістери». З іншого боку, російські жертви мають бути представлені предметами, пошкодженими обстрілами, наприклад – «дитячими іграшками зі слідами крові».

Ці музейні рекомендації є відвертою інструкцією з підготовки історичної дезінформації. Непогана нагода ознайомитись, адже «брудна білизна» медійної пропаганди (і «воєнкорівської», зокрема) поки що не стала так само публічним надбанням.  

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело