Хай… візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною.

Мр 8,34 – 9,1

Євангеліє у свято Воздвиження Хреста Господнього об’являє нам безмежну й жертовну любов Бога до людей. Якщо уважно придивитися до смерті Ісуса на хресті, то побачимо, що через Нього Бог розділяє долю людини разом із нею, бере на Себе відповідальність за її гріхи. Бог, Який є любов’ю, Він близько нас, переживає наше життя разом із нами.

Слова Ісуса в Неділю після Воздвиження: ,,хай… візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною” – це заклик довіритися цій милосердній любові Бога. Тобто йти в житті разом з Ісусом, вдивлятися в приклад Його любові та наслідувати його у своєму житті, в усьому надіятися на Нього. Довіряти Христові – це переживати з Ним свою радість і смуток. Тоді ніщо не буде для нас неможливим, страшним: завдання чи проблеми. Із Христом завжди є успіх і перемога: ,,Все можливо тому, хто вірує” (Мт 9,23).

У цю неділю читаємо в Євангелії також історію багатого юнака, який шукав у житті щастя. Тому прийшов до Ісуса із запитанням: ,,Що мені доброго робити, щоб успадкувати життя вічне?” Христос відповів йому: Якщо хочеш бути досконалим, …, піди продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі, потім приходь і йди за Мною”. Цим Спаситель хоче пояснити юнакові істину, що щастя з Богом потребує жертовної любові. Тобто вчинити себе і своє життя даром любові для Бога та ближніх. Адже Бог завжди першим дарує, жертвує нам свою любов. Любов найтісніше єднає з Ісусом, а єдність із Ним дарує свободу і щастя. Тож основою щастя є не самі дари, достаток, а Бог і Його любов. А добро є плодом любові, нашого зв’язку з Богом.

Заохочення Христом юнака до жертовної любові – це запрошення довіритися Йому. А довіра Богові означає здобувати в житті добро й щастя не самому, власними силами, а разом з Ісусом: виконанням заповідей, молитвою, прийняттям Святих Тайн, жертовною любов’ю.

Одного дня хлопчик ішов по дорозі додому. Світило сонце й раптом він спіткнувся і впав. Поранив ноги, подряпав чоло. І тоді хлопчик образився на Бога й сказав: ,,Який же Ти хранитель, якщо дозволив мені так боляче вдаритися”. Але хлопчина не знав, що попереду на тій дорозі, де він тільки що впав, лежала отруйна змія і смерть чекала його, якщо б він не затримався.

Пішов хлопчик іншою дорогою і раптом почалася гроза. Побіг він до дерева, щоб сховатися від дощу, але впав і вдарився. І знову він сказав Богу: ,,Ти не дозволив мені навіть сховатися від дощу, який же Ти хранитель після цього”. Але хлопчина не побачив, як блискавка вдарила в дерево, під яким він щойно хотів сховатися і воно миттєво згоріло.

Тоді пішов хлопець по третій дорозі. Йшов він обережно, дивлячись під ноги й говорив: ,,Не сподіваюся я на Тебе більше, Боже, не охороняєш Ти мене, не даєш йти дорогами, обраними мною”. І раптом знову впав і зламав собі руку. Дика біль охопила його і зненавидів він свого Бога й сказав: ,,Не вірю я більше в те, що Ти є. Не піду я по дорозі, а піду через гори. Не допомагаєш Ти, а тільки заважаєш”. Але хлопець не знав, що третя дорога вела в нікуди, а в кінці була чорна прірва.

І поліз хлопчик через гори. Важко було й тіло нило, але коли він дістався до вершини, то з висоти її побачив три дороги: і змію отруйну на першій дорозі, і дерево обгоріле на другій, і прірву чорну на третій і зрозумів, що кожен раз Бог рятував його від загибелі. І з тих пір став довіряти Йому.

У цьому Євангелії йдеться про прості й фундаментальні істини: важливі не тільки наші зовнішні вчинки, але і їх внутрішня мотивація. Бути учнем Ісуса означає намагатися жити любов’ю, і в такий спосіб ставати зрілою особою; важливо розуміти, що вічне життя − це невимовний дар Бога для всіх без винятку людей. Бог є більшим за всі наші недомагання і єдиний може зробити те, що неможливо в людей. Врешті, Бог, у Якого ми віримо, – це Бог неможливого, Бог великих і чудових несподіванок, Який закликає нас до простоти серця, відданої довіри, а відтак і справжньої свободи, щоби бути здатними приймати Його незліченні дари. У цьому і полягає Добра Новина… Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист

Джерело