Їх називають хором, який став сім’єю, адже всі учасники надзвичайно дружні, родинні, мають багато внутрішніх традицій та люблять спільно проводити час. А ще, їх об’єднує активність, бажання творити щось нове, неймовірний запал та енергія, ну і звісно, любов до музики та співу.

Наша сьогоднішня історія – це можливість ближче познайомитися з молодими та завзятими людьми, яких у Львові і поза його межами знають, як молодіжний хор «Теотокос» з церкви Різдва Пресвятої Богородиці, що на Сихові.

Про довголітню історію, звичаї і традиції, учасників та правила в колективі, а також найпам’ятніші виступи та підготовку до них – нам розповість регент хору Софія Гакавчин.

— Розкажіть як утворився ваш хор, хто висунув таку ідею, а хто її підтримав?

— Загалом історія хору тягнеться ще з 2001 року. У цей час активно розвивалася парафія, тут діяло багато різних спільнот: аніматори, Марійська і Вівтарна дружини, братства. Але, навіть попри це, парафіяни хотіли створити ще щось нове.

Тоді отець Богдан Лука, що зараз служить у Німеччині, а в ті роки ще був семінаристом, зібрав ініціативних людей, які хотіли б співати вечірню. Вони збиралися, вчилися, а потім отець сказав, що приведе до них молодого хлопця, який опікуватиметься хором. Невдовзі справді прийшов хлопець, який вмів грати на скрипці й дуже хотів диригувати. Цим хлопцем був нині вже покійний Ярослав Заміщак – талановитий музикант, диригент хору Львівської духовної семінарії Святого Духа та головний адміністратор Львівської обласної філармонії. З того моменту все й почалося.

Перша репетиція відбулася 30 вересня, а вже в січні 2002 новостворений хор заспівав першу літургію у каплиці ліцею Климентія Шептицького (зараз НВК школа-гімназія Шептицьких). Тоді зібралося близько 10 – 12 людей, а зараз нас вже 35. Радіємо, що залишаються учасники ще з першого складу. Вони досі співають разом із нами.

На жаль, у 2016 році Ярослав помер через хворобу. Для того, щоб вшанувати його пам’ять створили щорічний фестиваль «Летіла Птаха», де збираються люди, які співали та знали Ярослава Заміщака. З того ж 2016-го хором почала диригувати я.

Чому обрали назву «Теотокос»?

— Варіантів було багато, але все ж зупинилися на «Теотокос» і ми одразу почали виступати саме під цією назвою. Це слово з грецької означає «Богородиця» і найкраще нам підходить, адже ми співаємо у храмі Різдва Богородиці.

— Коли саме можна почути як співає хор?

— Наш хор щонеділі співає літургію об 11 годині. Останні роки часто співаємо вечірні перед великими святами, літургії Напередосвячених дарів, Хресні дороги. Загалом у храмі є ще багато колективів, але коли нас кличуть щось заспівати, ми зазвичай радо погоджуємось.

Як правило, супроводжуємо співом всі урочисті події: храмові празники, візитації, приїзди Патріарха Святослава та інших почесних гостей.

— Які етапи в діяльності хору можете виділити?

— Насправді ми розвивалися досить природно. Хор поступово зростав і виріс з 10 людей до 35. Коли робота почалася активніше, тоді й частіше до нас приходили люди. Багато хто хотів спробувати співати, когось ми самі запрошували, хтось дізнавався про нас самостійно. Так працює і по сьогоднішній день.

Я співаю з 2010 року і розумію, що ми вже досить тривалий час маємо гарний, великий склад. Але також усвідомлюю, що як і кожен колектив, переживаємо свої злети і падіння. Буває хтось йде від нас, хтось приходить, хтось готовий працювати, а хтось не очікував що потрібно прикладати стільки зусиль (усміхається – авт). Всі ми співаємо на добровільній основі. Також певною особливістю аматорських молодіжних церковних хорів є навчання, декрет, переїзд, нова робота. Такі речі дуже часто трапляються і мають суттєвий вплив на колектив, бо зменшують кількість учасників в якійсь партії і це може завдати трохи клопоту.

— Можете згадати особливі чи найпам’ятніші моменти в історії «Теотокос»?

— У нас дуже багато виступів, які ми згадуємо з особливою радістю. Одразу спав на думку перший виступ за кордоном наприкінці 2018 року. Тоді ми поїхали на католицьке Різдво до Сербії і мали заспівати в одному з храмів. Пам’ятаю, що до церкви з’їхалося чимало люду, а всередині було надзвичайно холодно, пробирало до кісток.

Перед нами виступав їхній великий оркестр з хором. Учасників зібралося близько ста людей, в той час коли нас п’ятнадцятеро. Вони привезли із собою народні інструменти, а ми могли лише заспівати. Проте, тоді нам вдалося створити таку неймовірну атмосферу, що ніхто навіть не відчув різниці між нами і великим оркестром з хором.

Також випадали нагоди супроводжувати літургії з Патріархом Святославом. Вони потребують значно більшої підготовки, там інші змінні частини, є певні нюанси у самому богослужінні.

Дуже приємно, що на багато урочистих подій у храмі нас запрошують. А ще, ми беремо участь у тематичних музичних фестивалях, наприклад у Великодній та Різдвяний час.

— Знаю, що «Теотокос» брав участь у конкурсі серед парафіяльних церковних хорів. Розкажіть про це.

— Насправді це був єдиний конкурс, на який ми подавалися. Я вважаю, що конкурування між церковними хорами – це не дуже добра річ, бо може трохи згіршити людей. Але хористи хотіли спробувати і тому ми подались. Проєкт організовувало «Живе телебачення» і він нас зацікавив.

Тоді обирали хор, який супроводжуватиме літургію з Патріархом Святославом. Голосували судді та глядачі. Це дуже класна ініціатива, яка об’єднала чимало хорів. Ми дізналися про неймовірне багатство парафіяльних колективів не лише України, а й за кордоном, про які раніше навіть не чули.

— Хто є учасниками «Теотокос», чи це люди з музичної сфери?

— Наш колектив аматорський, а учасників з музичною освітою можна перерахувати на пальцях. Але в цьому наша особливість, бо ми залучаємо людей, які хочуть співати та готові вчитися. Кожен може виспіватися, тому ті, хто шукає відмовки кажуть, що ніколи не співали, не знають нот – знайте, що це не причина. Якщо є бажання, то можна навчитися всього. Чимало наших хористів виспівалися і тепер показують ще кращий результат.

Можна вибрати людей, які вміють співати, знають ноти, не допускають стільки помилок, але, я вважаю, що церковний хор має бути тим місцем, де людина повірить у себе, випробує власні сили і знайде те, чим зможе послужити Богові. Велика кількість людей розкрили себе та свій потенціал співаючи в хорі. Якщо б їм із самого початку не дали шансу, тоді б люди не знали що вміють співати (усміхається – авт).

У нас багато людей різних професій: психологи, лікарі, юристи, ІТ-спеціалісти, матусі в декреті, студенти, учні, вчителі і це не повний перелік. Чимало людей не вміли добре співати, але змогли цього навчитися. Вони надихнулися, поринули в царину музики, а дехто навіть опанував музичні інструменти.

Я прихильниця того, щоб залучати багато людей до співу для опанування церковної і народної музики. Щоб люди цим горіли, пізнавали свою традицію наспівів, твори і життя українських композиторів, плекали народну пісню і не забували її.

— Скільки репетицій зазвичай проводите і чи багато часу вони займають?

— Є певні правила, яких мають дотримуватися усі хористи. Наприклад у нас, дві обов’язкові репетиції в тиждень. Щоб співати літургію, треба відвідати щонайменше кілька репетицій в місяць, бо просто прийти перед службою не вийде.

Якщо маємо інші проєкти, чи готуємось до свят, то я ставлю певний дедлайн, за який ми все це маємо вивчити. Той, хто вмотивований, завжди може виділити час. Звісно, я розумію, що у всіх є робота, свої плани, сім’я, тому максимально йду на зустріч. Але підготовка важлива і певна кількість репетицій є обов’язковою.

Загалом одне заняття триває до двох годин. Також всі хористи знають, що мають прийти за 30 хвилин перед літургією для того, щоб розспіватися. Ми не залучаємо дяків до літургії, а всі змінні частини, тропарі співаємо самі. Тому маємо збиратися завчасно, щоб все добре повторити.

— Чи є богослужіння, які вам найбільше подобається співати?

— Ми дуже любимо літургію Напередосвячених дарів, а також вечірню, яка наближена до цієї літургії. Це найбільше, що припало до душі.

— Які внутрішні традиції сформувалися у колективі?

— У нас є регулярні спільні поїздки, реколекції, святкування. Наприклад на реколекції ми їздимо двічі на рік. Всі розуміють, що співати у церкві – це дуже добре, але якщо ми не зростаємо духовно, то у цьому просто немає сенсу. Також розумію, що всі ми з різним духовним рівнем і його потрібно приблизно вирівнювати в одну площину. Тому виїзні реколекції – чудова можливість краще здружитися, побути разом, а головне духовно збагатитися. Бо пізнаючи глибше обряд, ми краще розуміємо про що співаємо і співаємо усвідомлено.

Наприклад, у травні ми мали духовні науки. Нам вдалося запросити богослова, який пояснював особливості церковного співу, бо кожна людина дивиться на це зі свого боку. Віримо, що такі зустрічі допомагають нам вчитися чогось нового та духовно зростати, адже це також позначається на нашому співі.

Крім цього, як мабуть і всі колективи, маємо спільні святкування днів народжень, вінчань. Збираємось разом перед початком посту на хорські запусти. А в період пандемії сформували цілий співаник українських народних пісень і тепер під час посиденьок їх виконуємо.

Ба більше, у нас навіть сформувалися клуби за інтересами. Один із наших хористів має телескоп, тож організували клуб астролюбителів. Ще до війни ми їздили разом дивитися на зорі, а головним елементом програми був телескоп. Частина учасників любить ходити в походи, є люди й з іншими вподобаннями. Також любимо настільні ігри, тому маємо ще й такий клуб.

— На вашу думку, що об’єднує всіх учасників хору?

— Найперше – це любов до співу, схожі цінності та можливість послужити Богові. У «Теотокос» присутня дуже велика сімейність. Попри те, що всі хористи віком від 14 до 45 років, ця різниця абсолютно не відчувається. Всім нам комфортно у товаристві один одного.

— Мабуть хор забирає чи не найбільше вашого часу. У чому тоді ваша особиста мотивація?

— «Теотокос» справді потребує багато зусиль, вкладень. Нас багато, тож цілком нормально, коли комусь щось не підходить, то він хоче зробити це по-іншому. Такі нюанси виникають, буває я дратуюся, коли хтось співає не так як треба, або хтось не вивчив матеріал. Окрім цього, я готую ноти, займаюся пошуком репертуару, вирішенням організаційних питань. Все це забирає багато часу. Але мене мотивує наш результат. Мені подобається, що люди можуть послужити Богові своїм співом. Попри те, що це не є їхньою роботою, забирає час, потребує зусиль, але вони все-таки приходять і співають. Така відданість спільній справі надихає.

— У чому головна харизма вашого хору та чому саме до вас має приєднатися наш читач?

— Ми молоді, активні, постійно кудись їздимо, подорожуємо. Можливо хтось більше любить спокій, йому достатньо просто прийти на репетицію, а потім заспівати літургію, але ми інші. Тому «Теотокос» можу описати трьома словами: молоді, активні та родинні.

Якщо прагнете співати, розвиватися в церковному співі – радо чекаємо!

Софія прощається зі мною та спішить до хористів. У них попереду ще багато репетицій, виступів і концертів. Амбітні плани та цілі, до яких «Теотокос» впевнено крокує. А найважливіше – у їхніх очах багато любові, натхнення, відданості та служіння, якими вони радо прагнуть ділитися. Тож нехай у цій добрій справі їм неодмінно щастить!

ВІДЕО

Автор: Наталія Бельзецька

Джерело