Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Сімнадцяту неділю по Зісланні Святого Духа, 20 жовтня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Євангеліє цієї неділі описує зустріч Ісуса з жінкою-хананейкою. Ісус був на півночі Галілеї, а жінка була не єврейкою, а язичницею. Ісус перебував там зі своїми учнями трохи осторонь від натовпу людей, які настирливо Його шукали. І підійшла до нього жінка, благаючи про допомогу своїй хворій дочці: «Помилуй мене, Господи!».

Це крик, який випливає з життя, позначеного стражданнями, з почуття безсилля матері, яка бачить свою дочку, котра страждає і не може одужати. Ісус спочатку ігнорує її, але мати наполягає, хоча Учитель каже своїм учням, що він посланий «лише до загиблих овець дому Ізраїля», тобто не до язичників. Вона ж продовжує благати Ісуса, і Він піддає її випробуванню, промовивши до неї словами, які виглядають досить твердими: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути його псам». Але жінка відразу ж відверто та з довірою відповіла: «Так, Господи, але пси їдять крихти, що падають зі столу їхніх господарів».

Цими словами вона виражає свою впевненість, що доброта Всевишнього Бога, якого вона бачить в Ісусі, доступна для всіх потреб Його творіння. Ця мудрість, повна довіри, глибоко вражає серце Ісуса і викликає Його захоплення: «Жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш».

Можна сказати, що тут є антиципація, коли вже в епізоді з хананейкою проявляється універсальність Божої дії. Це готовність Ісуса з протилежностей творити нову дійсність. Перед обличчям молитви жінки Він «передбачить плани», перед фактом її конкретного випадку стає ще більш співчутливим. Бог такий: він є любов, і той, хто любить, є рішучим але не може бути жорстоким. Він не залишається затятим у своїх поглядах, але дозволяє себе зворушити, і може змінювати свої плани. Любов є творчою, і ми, якщо хочемо наслідувати Христа, запрошені бути готовими змінюватися. Бути у стосунках та у житті з віри гнучкими, справді слухати, надихатися співчуттям і добром інших, як це зробив Ісус із хананейкою. Це бажання робить наші серця відкритими до змін.

Христос хвалить хананейку і каже про неї, що її віра «велика». Учням здавалася великою її непоступливість, але Ісус бачить віру. Хананейка, ймовірно, мало знала про закони та релігійні засади Ізраїлю, або взагалі нічого не знала. Тож у чому полягає її віра? Вона наповнена не уявами, а дійсністю: хананянка підходить, схиляється, наполягає, веде близький діалог з Ісусом, долає всі перешкоди, щоб домогтися свого. Тут проявляється конкретність віри, яка є не релігійним ярликом, а особистим стосунком з Богом.

Ми не раз підлягаємо спокусі прийняти віру за ярлик. Але віра хананянки складається не з богословської етикетки, а з нагальності: настирливо стукає в двері. Вона складається не зі слів, а з молитви. І Бог не противиться і не вважає нас надокучливими, коли ми молимося до нього. Тому Він сказав: «Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам».

Тож, якою є «велика віра»? Великою є та віра, яка кладе нашу долю, позначену ранами, до ніг Спасителя, у якого вона благає зцілення та сенсу.

У кожного з нас своя доля і не завжди можна нею похизуватися, не завжди вона бездоганна. Часом важка, болісна, позначена нещастям і гріхами. У кожному завжди є щось Богу противне. Що ж тоді будемо з собою робити? Може сховатись у собі, замкнуся? Ні! Ми повинні стати перед Господом і скласти своє визнання: «Господи, якщо хочеш, зціли мене!» Цього вчить нас ця жінка і велика мати: з мужністю принести свою болісну долю перед Бога, перед Ісуса, торкнутися Божої доброти та ніжності Ісуса. Підійдімо до Ісуса, постукаймо до його серця і скажімо йому: «Господи, якщо хочеш, ти можеш мене зцілити!» Ми зможемо з цілковитою впевненістю це зробити, якщо перед нами завжди буде обличчя Ісуса і ми зрозумітимемо, яким є його серце, яке він має співчуття і несе в собі наші болі, наші гріхи, наші помилки і наші невдачі. Це серце, яке любить нас такими, які ми є, любить нас безумовно та великодушно.

«Господи, якщо хочеш, ти можеш мене зцілити!» Щоб з вірою промовити слова цієї молитви, необхідно бути близько з Ісусом. Звичайно, подія з хананейкою не повториться, але мати поруч Боже Слово у Євангелію і розмовляти з ним щодня, ми можемо, якщо хоч трішки бажаємо. Лише так ми об’являтимемо все глибше, яким є Ісус, як він представляє себе, та знайдемо Того, хто любить нас, і любить дуже. Тоді молитва: «Господи, якщо хочеш, можеш мене зцілити», зі слів стане новою дійсністю, яка творитиме наше життя, та відкриє для нас джерело благодаті, на яке нам вказала своєю великою вірою у Христа ця язичниця.

Нехай Пречиста Діва Марія своїм заступництвом провадить, щоб усі ми зростали у радості віри та бажанні ділитися нею через вірогідне свідчення свого життя, і випрошує нам відваги наблизитися до Ісуса і сказати: «Господи, якщо хочеш, то можеш мене зцілити». Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело