Тринадцята катехиза із серії програм “Святий Іриней: доказ апостольського проповідування”. Роздумуємо над 22-23 пунктами Епідейксису: “Вселенський завіт і Вавилонська вежа”. Гість прямого ефіру – отець Енріке Лопес Імбернон.

СВЯТИЙ ІРИНЕЙ. ДОКАЗ АПОСТОЛЬСЬКОГО ПРОПОВІДУВАННЯ.

КАТЕХИЗА 13 (№ 22-23): ВСЕЛЕНСЬКИЙ ЗАВІТ І ВАВИЛОНСЬКА ВЕЖА.

Слава Ісусу Христу. Вітаю всім, хто слухає Радіо Марія. Сьогодні ми продовжуємо цикл катехиз на основі твору святого Іринея Ліонського «Епідейксис». Для тих з вас, хто сьогодні приєднується до цього циклу катехез, хочу нагадати, що Епідейксис – це своєрідний Катехизм для дорослих. Іриней, на початку цієї книги каже, що краще живе і взаємне навчання, ніж письмовому. Епідейксис намагається замінити відсутність цього живого контакту з його другом Маркіяном. До нього пише Іриней, щоб він знав усі частини Істини і в стислому вигляді приймав докази того, що походить від Бога. Бо це принесе плід на його власне спасіння (пор. Epid. 1). Цей компендіум християнської віри називається по-грецьки: Eis Epideixin tou apostolikou kerygmatos, що перекладається як доказ апостольського проповідування, доказ апостольської керигми. Деякі автори описують цей твір як коментар до хрещального визнання віри.

На попередній зустрічі ми почули про потоп, про ковчег, про праведного Ноя та його діти. Сьогодні ми прочитаємо пункти 22 і 23, про вселенський завіт і вавилонську вежу:

Після потопу Бог установив завіт з усім світом, і з тваринами, і з людьми, що не знищить ніколи потопом всього вирощеного на землі, і дав йому знамення: «Коли небо покриється хмарами, з’явиться лук на хмарах, і Я згадаю завіт, і не буду більше знищувати водою все, що виростає на землі». І змінив Він їжу людей, повелівши їм їсти м’ясо, оскільки від першого творіння, Адама, аж до потопу, люди харчувалися тільки злаками та плодами дерев, м’ясна ж їжа не була їм дозволена. А оскільки три сини Ноя були початком роду людського, то Бог благословив їх на розмноження і зростання, кажучи: «Ростіть і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею. Боятимуться вас і шануватимуть усі звірі та все птаство небесне. Вони будуть вам їжею, так само як і овочі. Але не їжте плоті з кров’ю, що є її життям, бо Я вимагатиму звіту за вашу кров від усякої тварини та від людини. Хто проллє людську кров, того кров проллється, бо Бог створив людину на Свій образ. А образ Божий є Син, на чий образ створена людина. Ось чому в останні часи він з’явився, щоб дати зрозуміти, що образ був подібний до себе самого. За цим завітом рід людський розмножився і поширився від потомства трьох синів Ноя. І були тоді одні уста на землі, тобто одна мова (22).

У цьому місці вперше з’являється дуже важлива тема для всього Святого Письма – завіт. Ось, перший: «Бог установив завіт з усім світом, і з тваринами, і з людьми, що не знищить ніколи потопом всього вирощеного на землі». «Це універсальний завіт, який стосується всього людства: новий завіт з сім’єю Ноя – це водночас завіт з усією плоттю». Подібно до того, як пасхальне ягня пізніше стане спомином завіту з Мойсеєм, а Євхаристія – таїнством нового і вічного завіту, так і веселка, навіть у ці далекі часи, є спомином космічного завіту: «і дав йому знамення: «Коли небо покриється хмарами, з’явиться лук на хмарах, і Я згадаю завіт, і не буду більше знищувати водою все, що виростає на землі». Особливістю завіту є те, що він є односторонньою угодою, згідно з якою Божі зобов’язання не залежить від вірності людини. З Ноєм починається новий завіт, новий світ, нове створіння. Завіт з Ноєм є першим проявом Божої викупної любові.

Для Іринея історія спасіння розгортається в низці прогресивних завітів або союзів, через які Бог об’являється і наближається до людей, приводячи їх до повноти у Христі. Завіт, на думку цього отця Церкви, не є контрактом, але живим і динамічним відношенням, спрямованим на відновлення спільності між Богом і людиною.

Іриней вчить, що Бог у своїй любові і мудрості встановлює послідовні завіти протягом всієї історії людства щоб заявити про себе (пор. Adv. haer. I, 10, 3), спочатку з Ноєм, потім з Авраамом, Мойсеєм і, нарешті, Новий Завіт в Ісусі Христі. Згідно з його вченням, кожен з цих завітів готує людство до прийняття Христа і завершується в Ньому. Втілення Сина є кульмінацією цих відносин, коли Бог сам бере на себе людську природу, щоб піднести її і повністю примирити з собою.

Святий Іриней Ліонський розглядає завіт з Ноєм як фундаментальний етап в історії спасіння. Цей завіт має універсальний характер, оскільки Бог встановлює його не тільки з Ноєм, але з усім людством і створінням. Веселка є знаком Його обітниці і Його вірності. Цей завіт являє Боже милосердя до людства, знак того, що Бог не залишає своє творіння, але зберігає його і дає йому новий шанс жити згідно з Його волею. На відміну від святого Юстина, для якого завіт з Ноєм, як і інші старозавітні союзи, є пророцтвом або символом, що вказує на Христа, Іриней бачить, як людство формується Богом, готується, можна навіть сказати, терпляче «ліпиться» до повного сопричастя з Христом.

Ще одна важлива тема, яка з’являється в цьому місці Епідейксису, – це тема крові. Іриней вводить тему крові, згадуючи про зміну харчування. Він зазначає, що до потопу людська дієта була переважно вегетаріанською, як описано в книзі Буття. Однак у цьому завіті з Ноєм Бог дозволяє їсти м’ясо, хоча й забороняє вживати кров. Така зміна харчування показує, як Бог піклується про своє творіння – людину. Така зміна харчування показує, як Бог піклується про своє творіння — людину. Він супроводжує її у її стані слабкості та зіпсованості після гріхопадіння. Поранена людська природа показує ознаки знемоги, занепаду, втрати довголіття перших батьків. Бог супроводжує людину у її стані слабкості та зіпсованості після гріхопадіння.

Тепер Бог дозволяє людям їсти м’ясо, але без крові. На думку Іринея, Бог вчить людину поважати життя, оскільки кров є символом життя і належить виключно Богові. У книзі Буття 9, 4 написано: «Тільки м’яса, що в ньому ще життя, себто кров, не їстимете». Кров означає місце життя. Пролиття людської крові каралося смертю, адже людина створена на образ Божий, і тому її життя, яке є в крові, є священним. Бог дозволяє вбивати тварин і їсти їх, але за умови, що їхня кров не буде спожита, бо життя належить Богові. У книзі Левит (Лев 17:11) сказано, що «в крові – життя тіла, і я вам дозволив уживати її на жиртовнику в покуту за ваші душі, кров бо чинить покуту, оскільки в ній життя». І ми також читаємо у Второзаконні: «мусиш добре собі затямити – не споживати крови, бо кров – то життя; не можна тобі споживати життя з м’ясом» (Втор 12, 23). Нарешті, в Посланні до Євреїв написано: «все очищуєтсья кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає» (Євр 9, 22).

Святий Іриней цитує книгу Буття, «хто проливає кров людини, того кров буде пролита людиною; бо створено людину на образ Божий» (Бут 9, 1-6) і додає: «А образ Божий є Син, на чий образ створена людина. Ось чому в останні часи він з’явився, щоб дати зрозуміти, що образ був подібний до себе самого». Про те, що Ісус Христос є образом Божим, сказано в Посланні до Колосян: «Він – образ невидимого Бога, первородний усякого створіння» (Кол 1, 15). «В останні часи він з’явився, щоб дати зрозуміти, що образ був подібний до себе самого» каже Іриней. Ми всі створені на образ Ісуса Христа, навіть якщо дехто цього не знає (пор. Adv. haer. IV, 33, 4). Оскільки образ Божий – це Ісус Христос, ми створені на образ Божого образу. Саме його втіленням ми можемо перевірити, чи статуя відповідає парадигмі. Ісус Христос, досконалий образ і подоба Отця, своїм втіленням відкрив нам, перш за все, що образ невидимого Слова дійсно був взірцем для створення Адама. Більше того, завдяки Ісусу Христу ми можемо відновити цю первісну подобу.

Прочитаємо наступний пункт Епідейксису:

Розбивши намети, вони вирушили зі сходу, у своєму паломництві досягли широкої рівнини в Шінеар-краю, де вирішили збудувати вежу. Вони бажали досягти з її допомогою небес, також маючи намір по собі залишити свою будову як пам’ятку для майбутніх поколінь. Вони будували будівлю з випаленої цегли та смоли; їхня сміливість і зухвалість зростали, і завдяки єдності мети та використанню єдиної мови, те, що вони намагалися зробити, було здійснено. Однак для того, щоб їхня справа не пішла далі, Бог розділив їхні мови для того, щоб вони не могли розуміти один одного. Таким чином вони розійшлися і зайняли землю різними групами відповідно до своїх мов. Тому існують відмінності між народами й розмаїття мов. По суті, три людські раси опанували землю. Одна з них була під кошмаром прокляття, натомість дві інші були благословенні. Благословення першим зійшло на Сима, нащадки якого оселилися на Сході й зайняли землю халдеїв (23).

Тут святий Іриней Ліонський коротко згадує про Вавилонську вежу (Бут 11, 1-9), розглядаючи її в контексті свого загального погляду на історію спасіння і божественну педагогіку. Для Іринея історія Вавилону показує, як людська гордість і самодостатність призводять до бунту проти Бога. У цій історії люди намагаються досягти неба і величі власними силами, не залежачи від Бога, що призводить до плутанини і розпорошення.

Іриней пояснює змішання мов як акт божественного виправлення, що має на меті приборкати людську зарозумілість і нагадати їм про їхнє місце як створінь, залежних від Творця. Два вирази є ключовими в цій історії. «вони вирушили зі сходу», – так починається розповідь; і «вони оселилися на сході», – так закінчується вона. Змішавши їхні мови, Бог руйнує їхні плани побудувати цивілізацію без Нього, повертаючи людей до стану залежності і нагадуючи їм про необхідність шукати справжню велич у спілкуванні з Богом. Саме це означає, що вони «оселилися на сході».

В Епідейксисі вавилонське розпорошення також пророкує майбутнє відновлення єдності у Христі. Іриней бачить, що протягом всієї історії спасіння Бог виправляє і веде людство назад до Себе, кульмінацією чого є відкупительне діло Христа. Таким чином, Вавилон пророкує подію П’ятидесятниці, в якій плутанину мов усуває Святий Дух, що об’єднує людей різних культур і мов у спільній вірі. Таким чином, Іриней бачить Вавилон і П’ятидесятницю як два протилежні моменти: перший позначений поділом, спричиненим людською гордістю, а другий – єдністю, відновленою у Святому Дусі і в Церкві. «Святий Дух, сходячи згори, як вітер і вогонь, вторгається в замкнену спільноту у горниці, наповнює її силою Божою, спонукає вийти назовні, щоб звіщати всім Ісуса Господа. Дух творить єдність у різноманітності, творить гармонію». Це слова Папи Франциска. Дія Святого Духа в Церкві як новому творінні в єдності дуже добре видно в уривку з першої книги «Adversus haereses» (Проти єресей): Прийнявши цю керигму і цю віру, Церква, хоч і розсіяна по всьому світу, пильно оберігає їх, як той, хто живе в єдиному домі, і однаково вірує в них, як той, хто має єдину душу і єдине серце, і симфонічно проповідує, навчає і передає їх, як той, хто має єдині вуста. Хоча мови у світі різні, сила передання є одна й та ж сама. (Adv. haer. I, 10, 2). У кількох рядках Іриней окреслив зв’язок між вірою і Церквою: по-перше, що Церква отримує віру від апостолів та їхніх учнів; по-друге, що вона береже її так, ніби живе в одному домі; він також говорить, що Церква вірить так, ніби у неї одна душа і одне серце; нарешті, Церква в гармонії проповідує, навчає і передає цю віру так, ніби у неї одні вуста. Іриней додає, що ця єдність або сопричастя у вірі досягається силою передання. Це дуже важливо: передання, тобто традиція є живою, вона є силою, її можна досвідчити в житті. У перекладі з грецької це dynamis, що, з одного боку, може означати зміст передання, справжнє значення віри, яка нам передається, — сила єдності; з іншого боку, вказує на спасенну силу, пов’язану зі Святим Духом.

У цьому творі Іриней стверджує, що подібно до того, як будівельники вежі повстали проти Бога і були розпорошені через свою гординю, ті, хто відвертається від істинної віри, також впадають у сум’яття і розділення, відвертаючись від вчення Церкви і єдності в Божій істині. Історія про Вавилонську вежу символізує хаос і відсутність єдності, які виникають, коли люди намагаються встановити власні знання і мудрість на противагу божественному об’явленню. На думку Іринея, гордість, яка спонукала до побудови Вавилонської вежі і подальшого змішання мов, є паралеллю до ставлення єретиків, які створюють власні доктрини, що спричиняють розділення і втрату спілкування з Богом і Церквою.

«Благословення першим зійшло на Сима, нащадки якого оселилися на Сході й зайняли землю халдеїв», це – останнє речення цього фрагменту є вступом до представлення Авраама, який походив з роду Сима і мешкав на землі халдеїв. Авраам буде темою наступної катехизи…

Джерело