7 грудня 2024 року Папа Франциск ввів до Колегії кардиналів нових членів, між якими — Єпископ Української Греко-Католицької Церкви в Австралії. Кардинал Микола Бичок отримав титул кардинала-пресвітера Святої Софії. Цей титул мали також українські кардинали Мирослав Іван Любачівський та Любомир Гузар. Також головний убір кардинала Миколи є спеціальної форми, що відповідає візантійській літургійній традиції.

Про це зазначає Департамент інформації УГКЦ.

«Повернутися до серця, щоб знову ступити на той самий шлях, що й Ісус, — ось чого ми потребуємо. І сьогодні, особливо вам, дорогі брати, що отримуєте кардинальський сан, я хотів би сказати: дбайте про те, щоб ступати дорогою Ісуса», — сказав Папа Франциск, проповідуючи під час загальної прилюдної консисторії кардиналів, яку він у суботу, 7 грудня 2024 року, провів у базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди введення в сан 21 нового кардинала, між якими був також Преосвященний Владика Микола Бичок, Єпарх Мельбурнський УГКЦ в Австралії.

Зростати в здатності служити та любити

На початку богослужіння, що відбувалося у формі Літургії слова, з вітальним словом від імені нових кардиналів звернувся Архієпископ Анджело Ачербі, вислужений Апостольський нунцій, який маючи 99 років, став найстаршим членом Колегії кардиналів. Він склав подяку Святішому Отцеві разом із запевненням у тому, що всіх їх об’єднує прагнення служіння церковній єдності. «Як знак і вираження нашого признання Вашій Святості ми хочемо приєднатися до Вашої молитви до Господа Ісуса, щоб з Його Серця витекли для всіх нас ріки живої води, щоб скріпити нашу здатність любити та служити», — сказав він.

Після цього Папа Франциск прочитав молитву. Далі прозвучав уривок з Євангелія від Марка, в якому розповідається про те як «в дорозі» до Єрусалиму, де на Нього чекали страсті, Ісус розповідав учням про те, що має статися, і що Він по трьох днях воскресне. Тоді двоє учнів приступили з проханням «сидіти ліворуч і праворуч» Нього в Його царстві, що викликало невдоволення в інших…

Глибокий контраст

На початку проповіді Святіший Отець зауважив, що Ісус піднімається дорогою вгору, прямуючи до Єрусалиму, а Його сходження «не є сходженням до слави цього світу, а до Божої слави, що включає сходження в провалля смерті». Однак, учні уявляють іншу долю… «Євангеліє підкреслює цей драматичний контраст: в той час як Ісус йде важкою дорогою в гору, яка приведе Його на Голгофу, учні думають про плавне сходження Месії-переможця», — сказав проповідник, зазначивши, що ми не повинні цьому дивуватися, це може трапитися також і з нами, коли серце «піддасться засліпленню блиском престижу, спокуси влади чи надто людським ентузіазмом задля нашого Господа». Ось чому важливим є заклик святого Августина «повернутися до серця», щоб «ступати дорогою Ісуса».

У центрі всього

Далі Святіший Отець пояснив, що ступати дорогою Ісуса означає, насамперед, «повернутися до Нього та поставити Його в центрі всього». Іноді трапляється, що в духовному житті чи в душпастирстві можемо зосередитися на другорядних речах, коли «зовнішні речі переважають над тим, що є дійсно вартісним», коли ми «занурюємося в діяльність, яку вважаємо невідкладною, не досягаючи серця». «Натомість нам завжди потрібно повертатися до центру, відновлювати основу, позбавлятися зайвого, щоб зодягнутися у Христа (пор. Рим 13,14). Слово „cardine-петля“ також нагадує нам про це, вказуючи на стрижень, на який вставляють дверні завіси: це тверда точка опори, підтримки. Так ось, дорогі браття: Ісус є фундаментальною точкою опори, центром тяжіння нашого служіння, „кардинальною точкою“, яка спрямовує все наше життя», — мовив Папа.

Прагнення зустрічі

Другим елементом ступання дорогою Ісуса проповідник назвав «дбання про прагнення зустрічі». Він звернув увагу на те, що Ісус ніколи не ступає самотньо, його стосунки з Отцем не відокремлюють його від болю світу. Ба більше, Христос прийшов саме для того, «щоб лікувати рани людини та полегшити тягар її серця». «І ось на цьому шляху Господь зустрічає обличчя людей, позначені стражданнями, стає близьким до тих, хто втратив надію, підносить тих, хто впав, зцілює тих, хто перебуває в недузі. Дороги Ісуса наповнені обличчями та історіями, і, проходячи, Він втирає сльози тих, хто плаче, „зцілює розбитих серцем і перев’язує їхні рани“ (Пс 147,3)», — зазначив Святіший Отець.

Будувати єдність

Врешті, як підкреслив далі Папа, «ступати дорогою Ісуса означає бути будівничими сопричастя та єдності». В той час, як у гроні учнів «хробак суперництва руйнував єдність», дорога, якою ступає Ісус, веде Його до Голготи, де на хресті Він звершує свою місію, яка полягає в тому, «щоб ніхто не був втрачений, щоб нарешті впала стіна ворожості, щоб всі ми відкрили, що є дітьми того самого Отця та братами між собою». «Тому, звертаючи свій погляд на вас, що походите з різних історій та культур і представляєте католицькість Церкви, Господь закликає вас бути свідками братерства, ремісниками сопричастя та будівничими єдності», — сказав проповідник, звертаючись до нових кардиналів, запрошуючи разом ступати дорогою Ісуса, «з покорою, зі зчудуванням, з радістю».

Введення в сан нових кардиналів

Після короткої паузи для роздумів, Папа прочитав формулу проголошення нових кардиналів, в якій, серед іншого, вказано на те, що червоний колір їхнього одягу означає, що вони повинні бути відважними свідками Христа та Його Євангелія в Римі та в найдальших закутинах світу. Потім він проголосив імена нових кардиналів та оголосив їхнє призначення у сан кардинала-пресвітера чи кардинала-диякона.

Після слів Наступника святого Петра, проказавши Символ Віри, нові кардинали склали визнання віри, вірності та послуху Римському Архієреєві. Далі Святіший Отець наклав на голову кожного із них червоний головний убір особливої форми, колір якого символізує готовність кардиналів пролити свою кров за віру, та кардинальський перстень, як знак гідності та символ єдності з Папою та Вселенською Церквою.

З рук Святішого Отця всі вони отримали також буллу про надання титулу однієї з римських парафій або римського дияконства, що є знаком участі у пастирському піклуванні Єпископа Риму у Вічному Місті.

Департамент інформації Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ

Джерело