ЖИТТЯ — ЦЕ МИСТЕЦТВО
Стан Божої благодати в душі не зменшується навіть через найбільші несмертні гріхи. Хоч би чоловік і без кінця допускався простимих гріхів, Божа благодать у своїй суті залишається такою, якою є; вона навіть росте через добрі діла християнського життя, а не зменшується через несуттєві відвернення від першої цілі чоловіка – спасення вічного. Але через усі хиби й через невживання віри ростуть у душі схильності, а вони не дають чинити згідно з вірою, і в міру зросту тих лихих схильностей зменшується теж природний, відповідний до віри нахил – жити по-християнськи. Той нахил жити по-християнськи ґрунтується передовсім на моральних чеснотах, і то не оскільки вони є вливані надприродною благодаттю, а оскільки вони є набувані власним діянням чоловіка.
Такі природні чесноти можуть зменшуватися до безконечности, себто їх сила може слабшати в міру зросту і злих звичаїв, і повсякденних гріхів. Через зріст у душі чужих і неприхильних вірі сил та через зменшування того всього, що є якимсь природним – чи схильністю, чи звичаєм, чи чеснотою, що вірі помагає, хоч віра сама в собі не зменшується, – чоловікові стає чимраз трудніше жити з віри. Життя з віри слабне, й тому віра бодай видається чимраз слабшою; вона чимраз менше впливає на життя чоловіка, чимраз більше залишається невжитою силою – аж до хвилини, коли воля в речі вже сущій і важливій відвернеться від своєї цілі, від Бога, й допуститься смертного гріха [2, 174].
Гріх – це змії, що людині приносять смерть. Гріх – це тяжка рана, завдана двосічним мечем, яку треба довго лікувати [5, 64].
Смерть є таким образом гріха, що в ній нелегко можемо шукати образу того, чим є пробудження з гріха, себто тієї першої хвилини, в якій нещасний грішник приходить до себе й спостерігає той стан. У самій смерті не можемо знайти тієї хвилини пробудження; вона ж є образом тієї смерти, з якої вже пробудження немає, образом другої смерти, того гріха, що вже не буде відпущений [2, 234].
Природне становище таке, що, попри надприродні вливані в душу чесноти віри, чоловікові залишаються всі його людські гадки, упередження, слабкості, блуди й помилки. Його природа, хоч і освячена Божою благодаттю, лишається слабою людською природою. Не тільки до учнів, що відступали з Єрусалима і йшли в напрямку Емауса, але й до всіх учнів, до людської природи, звертається Христос словами справедливої догани: “Ви нерозумні й тверді серцем, щоб повірити всьому, що говорили пророки” (Лук. 24, 25). Те, що було найбільшою перепоною до розвитку віри. “Як ви можете вірити, коли ви приймаєте славу один від другого, а слави, що від одного Бога, не шукаєте” (Йо. 5, 44).
Коли грішники, зачеплені Божою благодаттю, стануть Христовими учнями, вони зміняться лише частково: вони й далі будуть цінувати людську славу й не пам’ятатимуть про Божу славу, в них залишиться щось з того фальшивого й небезпечного суду. Те, що було перешкодою для прийняття віри, може стати навіть небезпекою її втрати. Дорога до втрати віри веде також через підлягання злим звичаям природи [2, 172].
… Як для одиниці, так і для народів найбільшим нещастям на сім світі єсть змішання понять добра і зла (Іс. 5, 20) [4, І т., 424].
Буде далі
Підготувала Галина ДОМАНСЬКА
ДЖЕРЕЛА
1. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ з часів німецької окупації (друга частина). — Йорктон, САСК, Саnаdа, 1962. — П.П., М.А.Ш.
2. Митрополит Андрей Шептицький. Твори (аскетично-моральні)// Праці Греко-Католицької Богословської Академії. — Рим: Видання Українського Католицького університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — АШТ.
3. Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.
Пастирські листи (2.VІІІ.1899 р. – 7.IX.1901 р.).— Т. І// Праці Українського Богословського Наукового Товариства. — Т.ХV. — Торонто, 1965; Репринтне видання: Монастир Монахів Студійського Уставу. — Львів: Видавничий відділ «Свічадо», 1994. — Т.С.Б.М.А.Ш.
4. Церква і суспільне питання. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899–1944. — Т.II. Церква і суспільне питання. — Кн.1. Пастирське вчення та діяльність: За ред.Андрія Кравчука.— Львів: Вид. Отців василиян «Місіонер», 1988.— ЦЦЄ, II т.
5. О. Юліан Катрій ЧСВВ. Терміни Східних отців.— Львів: Вид. Отців василиян, 1988. — ПСО, о. Ю.К