З 14 по 16 квітня для семінаристів Івано-Франківської духовної семінарії імені священномученика Йосафата провели Великопісні реколекції. Духовні науки провадив владика Максим Рябуха, екзарх Донецький.

Про це повідомляє інформаційний центр ІФДС.

У програмі реколекцій були науки на різні теми від владики Максима, духовні розмови, сповідь, великопісні богослужіння добового кола, Літургія Напередосвячених Дарів та молитовні розважання.

У II науці, яка відбулася 14 квітня, владика Максим звернув увагу на Бога як люблячого Батька: «Любити понад усе — це неймовірна велич. Бог усвідомлює, що наше життя є відблиском життя Ісуса Христа, коли ми любимо… Тому потрібно усвідомити, як багато зусиль необхідно для того, щоб дійсно відчувати цю всеохоплюючу любов і ділитися цим Божим даром з іншими», — сказав Владика Максим.

Увечері першого дня духовної віднови архиєрей виголосив III науку, у якій глибоко заторкнув сенс покликання до священства й до монашества. «Ми з вами тут, у семінарії, тому що Хтось [Бог] (прим. ред) „вкрав“ наше серце», — цими словами владика Максим підкреслив те, що покликання не просто так виникають у серцях братів-семінаристів, адже їх кличе Сам Господь.

Наступного дня, реколектант у IV науці продовжив свої роздуми щодо стосунків людини з Христом: «Досвід дотику Бога до твого життя завжди переображує тебе. Кожен з нас, пригадуючи події свого життя, пам’ятає про світлі моменти, у яких відчуває, що Бог є поруч із ним. Господь насправді нас огорнув своїм теплом, любовʼю, і в той момент щось почало змінюватись і наповнювати наше життя сенсом».

У V науці владика Максим Рябуха розглянув тему «Мої стосунки з ближнім». Зачитуючи Архиєрейську молитву Ісуса Христа, реколектант підкреслив цінність єдності: «Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав» (Ів. 17, 21).

Розповідаючи про цінність стосунків з ближніми, яких ми зустрічаємо на нашому життєвому шляху, єпископ мовив: «Часом у житті ми зустрічаємо добрих людей, природньо хочеться сказати, що це Божа людина. Добрі люди — це ті, хто вміють побачити, зауважити, прийняти, вміють бути поруч, вміють поділитися не тільки часом, але і думками, теплом, любов’ю».

У VI науці владика Максим роздумував над темою жертовності. На основі уривку Ів. 10, 7–11 єпископ зазначив: «Покласти життя за овець означає стати дверима, крізь які вівці зможуть заходити, знаходити пасовисько і спасатися». Таким чином, священник, як добрий пастир, повинен постійно жертвувати собою заради людей і розбудови Церкви, адже він є вмістилищем Бога для людей.

У VII науці, яка відбулася 16 квітня, реколектант роздумував про витривалість у служінні: «Двоє учнів Христа, по дорозі до Емаусу відчували шалений біль: вони втратили Того, Який був сенсом їхнього життя. Проте Ісус зустрічає їх і вони діляться повнотою свого життя, а також тим, з чим не дають собі раду. Вони не знають, що з ними говорить Сам Христос, але починають відчувати спокій та мир у своєму серці. Уже згодом зрозуміють, що Вони спілкувалися зі Своїм Спасителем і без страху йдуть проповідувати Його Воскресіння».

У завершальній, VIII науці, владика Максим роздумував над уривком (Ів. 2:1–12) про весілля в Кані Галілейській. Проповідник звернув увагу на Її постать як тієї, що любить послужити і бути поруч: «Коли дивимося на Богородицю, ми відчуваємо, наскільки сильно людина може довіряти Богові».

«Бути доброю духовною особою означає не робити нічого іншого, як ділитися Богом, Якого ми з вами зустріли, — це є найбільша підтримка, найбільше служіння і найбільша сила тяжіння до Церкви», — підкреслив єпископ Максим.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело