«Мета зцілення полягає в тому, щоб люди дозволили наповнити простір пустоти у своєму житті чинною присутністю живого Бога», – владика Тарас
Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в неділю про Розслабленого, 11 травня 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Христос воскрес!
Всечесні отці, дорогі брати і сестри!
Вигляд цього чоловіка був жалюгідним. Він був розбитий на тілі і дусі. Безсилий, самітний, паралізований… у натовпі калік він виглядав найгірше. Хвороба, яка 38 років нівечила його життя, позбавляла всякої надії. Він безпомічно лежав біля овечої купелі і даремно сподівався на диво зцілення зрушеною ангелом водою. Але диво сталося, однак неочікуваним для нього способом. Коли Ісус суботнього дня побачив цю розбиту паралічем людину, то запитав: «Бажаєш одужати?» Та недужий, замість того, щоб вхопитися за такий шанс і сказати: «Так!», почав нарікати: «Не маю нікого, пане, хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає». Він не просив Ісуса про зцілення. Він навіть не поцікавився ким Ісус є, бо пропозиція видалась йому невірогідною.
Однак питанням: «Бажаєш одужати?» – Ісус не тільки звернув увагу на людину, яка була на межі відчаю, але і проявив повагу до свобідної волі, даровану їй Творцем. Він пропонує допомогу, але притому поважає її свободу. Людина має дійсно сама хотіти бути здоровою, і це стосується не лише її фізичного стану. Тому незважаючи на її бідкання Ісус сказав: «Устань, візьми ложе твоє і ходи!» Сказане суперечило приписам суботнього дня, але паралітик підкоряється і відразу одужує, та взявши своє ложе починає ходити. Він сподівався зцілення від води, зворушеної ангелом у купелі, але сталося чудо, якого він зовсім не очікував та котре підняло його на ноги.
Диво зцілення глибоко торкнуло душу чоловіка і він захотів пізнати, хто його врятував. Тому йде до храму, і можливо є єдиним хто несе в руках своє ложе, чим привертає увагу довкілля. Вступивши до храму він зробив перший крок до того, чого просив і на що чекав від нього Ісус: повірити у силу Його слова. Наступний крок вже робить Ісус. Він йде до зціленого та промовляє найважливіші слова, які мають стати дороговказом для його життя: «Оце ти видужав, не гріши більше, щоб що гірше тобі не сталось». Відтепер йому потрібно взяти на себе відповідальність за своє життя і праведністю засвідчити свою віру в Христа.
Ісус є близько до тих, хто потерпів у житті фіаско. Божа милість означає що ті, найбільш безнадійні люди, які опинилися так глибоко на дні, що навіть не спроможні просити про допомогу, мають у Ньому шанс знайти нове життя. Небо буде переповнене тими, що були на межі відчаю, але не відкинули Божу спасительну пропозицію.
Господь рятує паралітика з сутінків середовища, де він був всіма ігнорований, зцілюючи його теж з 38-літньої безпорадності. Він повертає йому здоров’я своїм словом, і то не лише фізичне але й духовне. Більше ніж хвороба та інвалідність людині загрожують у її житті зло та гріхи. Вони нищать її сили, позбавляють здоров’я та життєвої енергії. Ісус не каже, що хвороба – це покарання за гріх, але що гріх – це захворювання гірше, ніж параліч. Якщо паралітик не може самостійно рухатись, то грішник власне вже зовсім не живе. Його серце мертве та нездатне відповісти на Божу любов. Тому передовсім потрібно, щоб Ісус зцілив його від духовної смерті.
Можливо, Ісус подібно зупиняється біля кожного з нас і запитує про здоров’я, та одночасно про те, що ми готові задля цього зробити з Його допомогою. Паралітик на слово Ісуса послушно взяв та поніс в суботу своє ложе. Зі сторони це виглядало безглуздо, чи навіть блюзнірством в очах законовчителів, але така послушність стосувалася його зцілення, через яке об’явилася суть Божої любові. А йому належало з нею співпрацювати.
Майже 2000 років тому смерть Ісуса привела багатьох його послідовників у відчай. Навіть Апостоли втратили надію. Але все змінилося раптово, і їхня малодушність щезла коли виявили, що гріб порожній. Ісус воскрес із мертвих! Відтоді які б труднощі чи трагедії не загрожували нашому життю, воскресіння Ісуса доводить, що Господь більший за будь-які супротивності. Своєю правдою Він очищує наш погляд на життя, і навіть змінює смерть у життя та новий початок.
Цьогорічний Великодній час позначений війною, яка вчить нас не лише жити вірою у Божу близькість, але й сприймати та оцінювати речі по-новому. Ісус насправді сильно відрізняється від наших уявлень про Нього. Він завжди є одним великим сюрпризом доброти та щедрості. Тому, всупереч всьому, вірмо Йому. Не завжди станеться так, як сподіваємося, але наші зусилля враховуються! Він не прийде так, як ми його очікуємо, але обере найкращий та несподіваний для нас спосіб. Можливо запропонує нам вийти за межі нашої впевненості та переконань, і лише там дасть нам вказівки, щоб ми їх слухали та слідувати, і наприкінці Його знайшли. Він до цього нас не змушує, але і ніколи не залишить у безвиході, бо не хоче щоб ми блукали, шукаючи себе та Його. Він просто хоче, щоб ми добровільно вирішили зробити перший крок до Нього, виявляючи так своє бажання довіритися Йому, а про решту Він подбає з нашою співпрацею. Якщо дозволимо, то Він пройде через центр наших страждань і все вилікує.
Наші часи характеризуються досить великими благодійними зусиллями. Ми хотіли б побачити теж і в Ісусі великого благодійника, який бачить людські страждання та керуючись милосердям спішить на допомогу. Але такий погляд є оманливим. Ісус не є благодійним працівником, який щиро бажає допомогти там, де лише може. Він не має за мету бути таким. Його наміри не є протилежними, але їх суть відрізняється. Господь дивиться на страждання глибше. Він не визначає буття людини як незрозумілу трагедію, але бачить її Божим поглядом. В цьому є суть справи. Він знає, що страждання лежать у самому корінні людського буття. Вони є результатом гріха і відкинення людиною Бога. Страждання є породжені пустотою у просторі нашого життя, яку маємо відкрити для Бога. Пустота є наслідком гріха, але в той же час страждання є шляхом нашого очищення та повернення до Бога.
Ісус вступав у самий центр людських страждань та добровільно прийняв їх на себе як тягар хресної відкупительної жертви. Він увійшов у простір нашого гніту, бідності та трагедій. В цьому спочиває велич Його досконалої любові: без ілюзій, а отже, з найбільшою силою. Ісус є тим, хто приймає нашу дійсність з любов’ю, щоб звільнити і зцілити її своїм миром. Ісусове зцілення є чинністю, у якій зосереджене все багатство доброти Божого відношення до людини.
Христос є одкровенням Бога і шляхом до Бога. Тому наше зцілення належить до віри, подібно як її проголошення. Мета зцілення завжди полягає в тому, щоб люди дозволили наповнити простір пустоти у своєму житті чинною присутністю живого Бога. Таким є свідчення віри, якого Бог від нас очікує. Амінь.
Христос воскрес!