День вишиванки – свято, яке об’єднує українців у всьому світі, символізує наші єдність, самобутність і незламність.

Вишивана українська сорочка – це і про красу, і про стійкість, і про віру. Саме на Луганщині, де українська ідентичність десятиліттями зазнавала викликів, це набуває особливої глибини.

Кожен візерунок на вишиванці – як карта пам’яті. Він розповідає про рід, землю, з якої ми походили, про пісні наших бабусь, про терпіння і працю наших дідів, про безмежну любов до рідного краю.

Це не просто одяг – це жива нитка історії, яка єднає покоління українців. Це оберіг, у якому закодовані наші мрії, болі й надії. Це свідчення нашої культури, сили духу, неперервності традицій.

Для нас, мешканців Луганщини, вона має особливе значення.

Сьогодні, коли область переживає складні випробування, коли значна частина територій тимчасово окупована, коли багато наших земляків розкидані по всій Україні і за її межами, вишиванка стала символом не лише традиції, а й спротиву. Вона об’єднує тих, хто вірить у відновлення, у Перемогу, у повернення додому. Її вдягають українські військові, волонтери, медики, діти в евакуації – і кожен стібок на ній промовляє: «Ми є. Ми були. Ми будемо».

Нехай у цей день кожен із нас відчує гордість за своє коріння, за силу і красу української культури. Нехай вишиванка зігріє серце, нагадає про родину, про рідне село чи місто, про ту Луганщину, яку ми несемо в серці, незалежно від того, де знаходимося фізично.

Вірю, що на вільній Луганщині знову звучатимуть українські пісні, розквітатимуть рушники, а вишиванка стане не лише святковим символом, а й щоденним свідченням нашої любові до рідної землі.

Слава Україні!🇺🇦