Зі зраненої та змученої України може народитися богослов’я надії, що втілюється у вірі, яка залишилася непохитною попри війну. Цю віру засвідчують ікони, біля яких моляться під обстрілами, процесії, що відбуваються на територіях бойових дій, молитви, які безперервно линуть до неба. Саме на цьому було наголошено під час міжнародної конференції, яка проходить 14–15 травня в Папському Григоріанському університеті та в Університеті Нотр-Дам у Римі.

Конференція має назву «До богослов’я надії для та з України». ЇЇ організаторами є Український католицький університет, Папський Григоріанський університет, та Університет Нотр-Дам у Римі з благословення і за підтримки Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ.

Конференція ставить за мету закласти підвалини богословської дисципліни надії, яка бере свій початок саме з болю та страждання українського народу. Це — богослов’я в дії, практичне богослов’я, що обговорювалося у двох сесіях.

Перша — відкрита сесія, відбулася вчора, 14 травня, на якій виступали Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, та велику доповідь виголосив професор Мирослав Маринович, президент Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету.

Згодом відбулись пленарні виступи запрошених доповідачів, а також відкриття виставки «Невидані дипломи», присвяченої історії життя 40-ка українських студентів, які загинули під час російського повномасштабного вторгнення до України.

Друга сесія — закрита, проходить сьогодні, 15 травня. Участь у ній можлива лише за запрошенням. Під час цієї сесії відбуваються панельні дискусії, які, як сподіваються організатори, закладуть основу нового підходу в богословських дослідженнях.

У своєму вітальному слові на початку конференції Блаженніший Святослав зазначив: «Сьогодні в Україні надія — як краса нетлінності, що через страждання охоплює кожного з нас, — має багато просвітлених облич».

Глава УГКЦ також підкреслив: «Ми не повинні вагатися протистояти брехні, бо насильство і смерть постійно прагнуть виправдати себе через наклеп і фальш! У відповідь на темряву, яку поширює наш ворог, ми сяємо світлом надії посеред розгубленого і наляканого людства».

Кардинал П’єтро Паролін, зі свого боку, провів паралель між понтифікатом Папи Лева XIV та понтифікатом його попередника Папи Франциска: «Два Папи, два голоси, об’єднані тим самим почуттям, тією ж євангельською співчутливістю, об’єднані в тому, щоб окреслили шлях надії — надії, що народжується з болю, шляху миру, який будується на правді, шляху віри, яка не здається перед логікою війни».

Богослов’я миру з України «не народжується в книжках, а з болю», бо саме від цього народу «до нас надходить жива свідчення», — додав Державний Секретар Ватикану.

Кардинал Паролін також зауважив, що «з лютого 2022 року війна в Україні приносить смерть і руйнування. Це глибока національна травма, цілі міста стали символами людського болю. І все ж таки, у цих місцях віра не померла, а навпаки — знайшла нові вирази», настільки, що можна «стверджувати, що надія в Україні є формою мовчазного мучеництва».

Сама конференція, на думку кардинала, «народилася з відкритої рани», бо «Україна є уособленням надії, підданої найважчому випробуванню» — тобто «втраті, розлуці, смерті», з яких «лунає крик, що звертається до богослов’я».

Але, як підкреслив Державний Секретар Ватикану, «саме в найтемніші моменти християнська надія виявляється як дивовижна сила, бо Надія — це здатність бачити за темрявою, розпізнати за життям можливість воскресіння. І вона народжується з упевненості, що Бог присутній в історії. Як нагадував нам Папа Лев XIV — зло не переможе».

Кардинал Паролін також окреслив три завдання Церкви в Україні: «супроводжувати народ, перев’язувати рани та будувати майбутнє», які здійснюються «щодня через свідчення», де парафії «стають центрами прийняття та допомоги», молодь «долучається до волонтерства та солідарності», і водночас де можна знайти відповідь на свою духовні потреби.

Державний Секретар Ватикану нагадав, що «християнська надія завжди спрямована до примирення, яке вимагає шляху правди та зцілення правдою», і підніс цінність «боротьби за свободу і батьківщину», яку переживає Україна, підкресливши, що «християнська надія є місійною, вона закликає нас будувати мости, працювати заради справедливості, миру та примирення, бо ніхто не спасається сам».

Кардинал також змалював «марійне богослов’я надії», звернувши увагу на ікону Оранти, що знаходиться в Софійському соборі в Києві, і підкреслив, що «християнська надія — це не розкіш, а нагальна потреба для зранених часів».

Мирослав Маринович у своїй розгорнутій доповіді окреслив виклики, що стоять перед богослов’ям надії в Україні, звертаючи увагу як на міжнародний контекст, так і на цінність місцевого населення. І завершив словами: «Ця епоха — не епоха відчаю, а надії».

Секретаріат Глави УГКЦ у Римі

Джерело