Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в неділю сліпородженого, 25 травня 2025 року, виголошена часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос воскрес!

Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Євангельська розповідь про чудо зцілення сліпонародженого черпає своє богословське значення в контексті свята Кучок, коли народ прославляв суверенну владу та доброту Бога. Подія сталася підчас святкування неподалеку від Храму та з ініціативи самого Ісуса. Він проходив між народом і сам побачив сліпородженого. Той до Ісуса не звертався та нічого не просив. Першими про нього почали говорити учні, та запитали Ісуса те, що було для них важливим: «Учителю, хто згрішив? Він, чи батьки його, що сліпим він уродився?» Тогочасний релігійний погляд напряму пов’язував стражданням з гріхом. Але Ісус чітко заявив: «Ані він не згрішив, ані батьки його, але щоб ділам Божим виявитись на ньому!»

Ісус спростовує, що сліпота цієї людини є результатом гріха. Він вказує на інший сенс недуги: через неї має прославитися Боже ім’я. Подібно Господь казав до фараона: «Та тільки на те й пощадив я тебе, щоб показати тобі потугу мою, і щоб ім’я моє проповідувано по всій землі». Сліпота, як причина страждання, більше говорить про природну ситуацію людини. Ми всі сліпі з моменту народження, всі «недужні», і це настільки серйозно, що ми навіть не здатні звернутися до того, хто єдиний може нас зцілити.

Тому Ісус бере ініціативу на себе. «Поки я у світі – я світло світу» промовив Він. Потім зробив зі слини та землі болото, помастив ним очі сліпому та сказав йому: «Іди, вмийся в Силоамській купелі». Спаситель поступає подібні тому, як діяв Бог при сотворенні. Але, на відміну від першого Адама, сліпий вчиняє згідно Божого слова… і прозріває. Він не знав Ісуса, але своїм поступком виразив довіру та свобідну послушність тому, хто так несподівано вступив у трагедію його життя.

Сліпороджений через слово перейшов від темряви до світла. Під час свята Силоам вважався знаменням прихованої Божої сили, тому його назва перекладається як «посланий»: тобто джерелом зцілення була не вода, але той, хто є «посланий» Отцем, Христос. Подібно як у сотворенні Боже слово кличе до буття світло, Ісус теж довершує творчий акт. Для того, щоб побачити світло, сліпець має стати учасником нового творіння. Ісус не просто його зціляє, але «творить» йому нові очі! Так діяти може тільки Бог!

«Відкриття очей сліпих» вже в Старому Завіті було Месіянським знаком. Як і старозавітні пророки, котрі засвідчували своїми словами символічні жести, Ісус видимий знак зцілення стверджує своїм словом про світло. Через слово, яким Господь послав сліпородженого вмитися у воді Силоаму, він був зцілений від фізичної сліпоти. А через слово свідчення Ісуса: «Я – світло світу», він вийшов з темряви незнання до світла віри в Ісуса – в того, хто стоїть перед ним та з ним розмовляє.

Сліпий не став віруючим одразу після зцілення. Його шлях пізнання Христа є своєрідним паломництвом, під час якого він проживає процес зростання віри. Спочатку Ісус є для нього «чоловік», потім – той хто чинить Божу волю, «пророк» посланий від Бога, а вкінці «Син чоловічий і Господь». Ісус не тільки відкрив його тілесні очі, але передовсім очі його серця. Сліпий не тільки побачив світло світу, але і став причасником Божого світла. Він є взірцем учня, який отримує світло віри від зустрічі з Христом і сповідує цю віру без страху, щоб навчити нас найбільшої мудрості життя: своїми словами та поклонінням віддати справжню похвалу Богу.

Повірити, що кваліфікований спеціаліст може повернув зір, не є важко. Але визнати, що ситуацію в якій хтось знаходиться, спричинило щось, чого він не знає – потребує від нього віри. Та щоб без жодних гарантій звіритися тому, хто обіцяє змінити його життя, витягнути його із темряви сліпоти і увести до сяйва свого дня, потрібно мати глибоку віру. Саме про таку віру нам потрібно постійно старатися. Не сміємо просто вважати, що ми добрі християни. Маємо обов’язок усім своїм єством свідчити про безумовну довіру, якою ми пов’язані з Ісусом Христом, єдиним світлом нашого життя. Ісус не хоче щоб ми вірили в якесь абстрактне навчання, але запрошує нас до стосунку, яким ми повністю і беззастережно належатимемо Йому. А Він ніколи не перестане своєю творчою силою спрямовувати наші кроки до «Силоаму» нашого зцілення.

Господь сказав: «Я – світло світу. Хто слідує за мною, не буде ходити в темряві, але матиме світло життя». Він є світлом Божої правди, яка просвітлює кожну людину в цьому світі. Якщо визнаємо Його нашим світлом, то в його сяйві зможемо правильно бачити та об’являти великі діла, які Бог зробив та робить у нашому житті. Тому залишмо «наше світло», яке в порівнянні з Його світлом є темрявою та суперечить йому. Замість нашої темряви Він хоче дати нам своє вічне світло, а разом з ним своє буття, своє життя, своє блаженство та свою радість, щоб «наше світло» уподібнилося Його світлу.

Та щоб досягти правдивого світла ми потребуємо справжнього зречення себе самих та чистого і безумовного наміру любити Бога і все те, що має до нього стосунок. Маємо давати Богові у своєму житті завжди перше місце та віддавати Йому честь і славу. Все що стається і творить дійсність нашого життя, незалежно що це є і звідки походить, не діється без відома Бога, і безумовно, так чи інакше, веде до Нього.

Ісус вступив між євреїв проголошуючи себе «світлом світу», чим спричинив між ними, та з Ним, гостру суперечку. Такою є дійсність і досі. Боже світло світить навіть у темряві, хоч вона його не приймає. Його здатні прийняти лише ті, хто убогий за духом та вільний від власної самодостатності, хто живе потребою Бога.

 «Вірю, Господи…» каже зцілений. Це відповідь людини, яка визнала Христа. Він уже знає, що вірити в Бога – це не питання, яке потрібно з кимось дискутувати. Вірити означає опиратися на Бога. Бо лиш таким чином Христос стає світлом, яке освітить наше сучасне та майбутнє. Це стосується будь-яких обставин, навіть коли умови життя якимось чином будуть дуже складними! Амінь.

Джерело