Католицька Церква вважає Таїнство Подружжя одним із семи святих Таїнств, що має глибоке духовне значення. Це Таїнство символізує союз між Христом і Церквою, а також відображає любов і вірність, що повинні існувати між подружжям. Основні аспекти погляду Церкви на таїнство подружжя включають:

1. Союз між чоловіком і жінкою: Подружжя розглядається як союз між чоловіком і жінкою, який є взаємним, довічним і відкритим до життя.
2. Божественне покликання: Церква вважає, що подружжя є покликанням від Бога, і що подружні обіцянки повинні бути дотримані з любовʼю та вірністю.
3. Відкритість до дітей: Подружжя повинно бути відкритим до прийняття дітей і виховання їх у вірі.
4. Святість та недоторканість: Подружжя є святим союзом, і через це Церква не дає розлучень. Водночас Церква визнає, що деякі подружжя могли бути від самого початку укладеними з вагомими перешкодами, а отже визнати їх недійсними.
5. Літургійний вимір: Таїнство Подружжя звершується під час Богослужіння, де пари обмінюються обітницями та отримують Боже благословення.

Отже, з релігійного погляду Таїнство Подружжя є важливим аспектом життя віруючих, що має як духовний, так і соціальний вимір.

Криза сучасної української сім’ї

Сім’я як первинна та головна ланка суспільства у теперішні часи зазнає небачених дотепер атак, які її підривають, деформують і ставлять собі за мету її повністю знищити. Про це зокрема свідчить статистика формування і розпадання сімей. Кількість розлучень в Україні у 2024 році була майже такою ж, як і кількість укладених шлюбів. За даними Міністерства юстиції та судової влади, торік українці уклали 150,2 тисячі шлюбів, а кількість розлучень сягнула аж 141,8 тисячі. Ці цифри є найсумнішим рекордом українців за багато років. Уся попередня статистика теж була не надто оптимістичною. У середньому на два шлюби фіксували одне чи півтора розлучення. Те, що зараз ці цифри наближаються один до одного, багато хто пояснює війною, постійними стресами, неможливістю будувати нормальні стосунки. Стає поширеним явище чайдлфрі (сім’я без дітей), про що буде сказано більше пізніше. І дійсно різні виклики для формування сімей та сімейного життя повʼязані з соціальними, економічними та культурними змінами, але основна причина в Україні та в світі загалом є занепад морального життя, нерозуміння, якою високою і важливою є цінність сім’ї, поширення явища сімейної зради та знецінення людського життя. Моральний занепад сімейного життя може проявлятися в різних аспектах і впливати на стосунки між членами сімʼї, а також на загальну соціальну структуру.

Зупинимося на кількох основних викликах, які постають перед сучасною українською сім’єю. Коли мова йде про кризу сім’ї, то дуже часто у першу чергу згадують про загальне зростання вартості життя, нестабільність на ринку праці та фінансові труднощі, які можуть негативно впливати на сімейні відносини. Надзвичайно негативний вплив на демографічну картину в Україні має війна росії проти України. Найгострішими проблемами української сім’ї упродовж двох останніх десятиліть були: нестабільність шлюбу, високий рівень розлучення, масова однодітність українських сімей, невиконання частиною сімей своїх батьківських обов’язків, що спричинило появу проблеми соціального сирітства, велика кількість однобатьківських сімей (у 2021 р. у 17,9 % сімей з дітьми діти не мали одного чи обох батьків). Повномасштабна війна росії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, ще більше підірвала інститут сім’ї, перервала природний процес життєдіяльності та розвитку української родини, змінила умови її життєдіяльності, загострила наявні і спровокувала нові проблеми і ризики. Загибель великої кількості людей (військовослужбовців і цивільного населення), вимушена масова міграція всередині країни та за її межі стали причинами деформації та часткової дезорганізації демографічного та соціально-економічного розвитку.

Серед причин кризи сімейного життя також виділяють залежність від технологій та соціальних медіа, що може призводити до відчуження, зменшення якісного часу, проведеного разом, і навіть конфліктів і домашнього насильства. Сучасний ритм життя часто вимагає від людей жертвувати особистим часом на користь карʼєри, що може призводити до напруження у стосунках. Зміни в суспільстві, такі як гендерна ідеологія, заперечення цінності сім’ї, виникнення інших форм сімейного життя, таких як співжиття на віру, нетрадиційних пар, поліаморія тощо призводять до перегляду традиційних ролей у сімʼї, що викликає тривалі суспільні конфлікти або непорозуміння. У різних сімʼях можуть існувати різні погляди на виховання дітей, що може призводити до суперечок між батьками. У другу половину ХХ сторіччя виникла ціла течія чайлдфрі, де члени подружжя вирішують взагалі не мати дітей. Крім того виникають психологічні проблеми, такі як стрес, тривога чи депресія, які негативно впливають на сімейні стосунки і взаєморозуміння. Зростання кількості розлучень і повторних шлюбів провокують складні сімейні драми, конфлікти і травми, особливо для дітей. Водночас зменшення уваги до традиційних сімейних цінностей, таких як вірність, повага, підтримка та зобовʼязання, призводить до руйнування сімейних стосунків. Часті конфлікти та непорозуміння між членами сімʼї можуть свідчити про моральний занепад, особливо якщо вони не вирішуються конструктивно. Зростання випадків домашнього насильства та агресії в сімʼї є серйозним показником морального занепаду і може мати руйнівні наслідки для всіх членів сімʼї.

Сучасна українська сім’я потерпає через відсутність духовної, емоційної та фінансової підтримки подружжя: батьки та діти мало спілкуються між собою, а це породжує відчуття ізоляції та непотрібності. Засоби масової інформації часто висвітлюють «сучасні тенденції» гендерної ідеології як позитивне явище, і це формує серед молоді викривлене уявлення про сімʼю і призводить до сприйняття сімейних цінностей як застарілих або неприйнятних. Водночас, якщо члени сімʼї не мають спільних цілей і цінностей, не моляться щодня разом, не відвідують щонедільні Богослужіння, не беруть участь у патріотичних і культурно-просвітницьких подіях своїх громад, це все призводить до розʼєднання та втрати відчуття єдності. Неправильне або недостатнє виховання дітей породжує формування покоління, яке не цінує сімейні звʼязки і традиції. Погана комунікація між членами сімʼї може призводити до непорозумінь і конфліктів, що в свою чергу посилює моральний занепад.

Небезпечна течія чайлдфрі

Але як вже зазначалося раніше, сучасна українська сім’я зазнає небачених дотепер атак, завданням яких є її повне знищення. Сучасні українські прогресивні групи часто поширюють думку, що «моральні та сімейні цінності – це радянська спадщина, а ЛГБТКʼю – це прогрес». Таким чином намагаються нав’язати ідею, що захист сім’ї, моралі і традиції – це комуністична радянщина. Але парадокс полягає у тому, що в реальності все геть навпаки.

Новітня історія показує, що моральний релятивізм і сексуальна розпущеність почали унормовуватися саме з приходом комуністів до влади, від самого початку існування радянського союзу. Серед перших кроків комуністів-більшовиків – скасування у 1917 році кримінальної відповідальності за гомосексуальні стосунки, а пізніше у 1919 році саме радянська росія вперше у світі легалізувала аборти та спростила процедури для розлучень і пропагувала ідею, що розлучатися – це нормально. Головна ідея була встановити повний державний контроль над народжуваністю в країні, скасувати інституцію сім’ї та повністю перебрати на себе відповідальності за виховання нового типу людини «совєтского чєловєка» або як його назвав Йозеф Тішнер homo sovieticus. Це поняття homo sovieticus насправді є прямим віддзеркаленням німецького нацистського образу людини «вищої раси», як її сформулював Фрідріх Ніцше поняттям «надлюдина» (Übermensch) з його біологізмом, аморальністю, нігілізмом та героїзацією сили. Саме з цієї філософії свої обґрунтування черпає гендерна ідеологія, рух за легалізацію і нормалізацію абортів та евтаназії, а також новий рух, який отримав назву чайлдфрі. Якщо про перші рухи досліджено і написано вже багато, Католицька Церква, як і більшість інших Церков і релігій категорично засуджують їх як таких, які нівелюють гідністю людини та сімʼї, то про чайлдфрі досліджено менше, а тому це явище заслуговує, щоб йому приділити більше уваги.

Чайлдфрі (childfree) – це термін, яким описують людей, які свідомо вирішують не мати дітей коли-небуть в своєму житті. Вони відрізняються від тих, хто не має дітей (чайлдлис) зараз, але планує мати їх в майбутньому, а також від тих, хто з тих чи інших причин не зміг народити. Суфікс free вказає на свободу вибору та відсутності обов’язку народжувати. У науковій літературі терміном «чайлдфрі» позначають також батьків, які зараз не живуть зі своїми дітьми. Однією з причин може бути їхнє дорослішання або тому, що діти переїхали.

Зародження руху чайлдфрі відбулося в межах діяльності Національної Організації для Не-Батьків, що припадає на початок 1970-х років у США, в Каліфорнії. Поширення цього феномену в світі набуло в 90-ті роки ХХ ст., коли шкільна вчителька Леслі Лафайєт створила віртуальне співтовариство The Childfree Network для захисту прав бездітних сімей, вважаючи, що вони дискримінуються державою в усіх сферах.

Існує своєрідна класифікація представників «чайлдфрі», яку запропонували Дж. Виверс, Д. Ніл і Х. Джоши:

1. «Реджектори» (відмовники) – відчувають ворожість до всього, що пов’язане з процесом дітонародження та грудного вигодовування.
2. «Аффексьонадо» (натхненні) – у цілому позитивно сприймають дітей. Однак діти для них є зайвим тягарем та перешкодою для повноцінного життя. Вони мають переконання, що їм дуже добре жити без дітей, життя без них сприймається ними як найбільш привабливе та вільне.
3. «Хвилеподібні відмовники» – це люди, які весь час змінюють рішення. Вони остаточно не визначились чи хочуть мати дітей чи ні.
4. «Постійні відкладачі» – це люди, які весь час відкладають народження дітей, прагнучи в першу чергу зробити кар’єру і влаштувати своє життя, тобто їх постійне «потім» плавно переростає в «ніколи».

 

Мотиви та переконання представників чайлдфрі

Люди, які зараховують себе до руху чайлдфрі часто оправдовують своє рішення не мати дітей індивідуальними і соціальними мотивами. По-перше, вони не хочуть брати на себе відповідальність, що з’являється в зв’язку з народженням дітей. Вони стверджують, що це буде їм не під силу. По-друге, часом такі люди посилаються на негативні спогади про власне дитинство (бідність, неувага батьків, несправедливість до дітей у родині, насильство тощо). Такий страх у них викликає острах самим стати поганими батьками чи поганими матерями. Вони побоюються, що батьківство/материнство може їм не сподобатися, тому краще відразу не мати дітей, оскільки якщо діти таки з’являться, то з цим вже нічого не вдієш. По-третє, деякі з них оправдовують себе тим, що бояться передати дитині важку генетичну хворобу або наявність серйозного захворювання. Серед жінок побутує думка, що вагітність може бути важкою або навіть небезпечною для життя за наявності хронічних захворювань: цукровий діабет, ревматичні вади серця, захворювання нирок тощо. По-четверте, люди чайлдфрі не бажають змінювати свій уклад життя і жертвувати особистим простором, натомість вони хочуть зберегти досягнуту емоційну та фізичну гармонію в стосунках із коханою людиною, але без дітей. Таких ще називають DINKS (Double Income No Kids), що розшифровується як «подвоюй прибуток без дітей». Серед соціальних оправдань, якими керуються люди, які зараховують себе до руху чайлдфрі, є екологічна чи економічна криза. Наприклад, вони не хочуть народжувати дітей, бо мовляв планета перенаселена, природніх ресурсів недостатньо для всіх, економічні кризи і погана екологічна ситуація – несприятливі для створення повноцінних сімей. На їхню думку для початку потрібно створити умови для нормального життя вже існуючим дітям, а тоді думати про народження нових дітей. Словом, усі ці вищенаведені оправдання базуються на розумінні, що людина є сама собі господар, ніхто не має права від неї нічого вимагати, ні держава, ні суспільство, ні будь-які релігійні чи суспільні норми чи переконання, людина в праві вибирати сама свою долю. Це вираз крайнього індивідуалізму, дуже зручний для маніпуляції і потурання людського егоїзму. Країни, де до влади приходять політичні партії популістського спрямування і базують свою ідеологію на філософії споживацтва, індивідуалізму і бездітності, як показує історія, можуть мати короткотривалий успіх, але на довшу перспективу вони прирікають свої народи на вимирання і поглинання іншими народами та державами.

Українські реалії

Геноцид українського народу, який здійснювала радянська влада, вдвічі скоротила чисельність українців на початку ХХ ст. від 80 млн осіб до 40 млн. І якщо у другу половину ХХ сторіччя після ІІ світової війни український народ зміг частково відродитися – станом на 1991 рік під час проголошення суверенітету Української Держави українців нараховувалося близько 52 мільйонів, то за тридцять чотири роки незалежності, а особливо через жорстоку війну росії проти України, воно стрімко скоротилося. Відповідно до даних Інституту демографії та соціальних досліджень, станом на 1 січня 2022 року чисельність населення України становила 42,6 млн, натомість у липні 2024 року – 35,8 млн. За прогнозами цього ж Інституту до 2051 року чисельність населення України може скоротитися до 25,2 млн людей. Серед ключових чинників, які впливаються на демографічну кризу, є надзвичайно низька народжуваність – 0,9 дитини на одну жінку при нормі відновлення 2,2. Це дані українських дослідницьких інститутів, у той час як міжнародні підрахунки вказують на те, що у 2024 році народжуваність в Україні була на рівні 0,5 дитини на одну жінку. Водночас на скорочення населення впливає висока передчасна смертність та інтенсивне демографічне старіння – 22% населення віком 65+ років, співвідношення працюючих до пенсіонерів один до одного, а також масова еміграція, спричинена війною, – за оцінками, більше п’яти млн українців зараз перебувають за кордоном.

Якщо говорити про рух чайлдфрі, то ситуація в Україні схожа до тенденцій, які відбуваються у тих країнах, де домінує популізм, споживацтво і радикальний індивідуалізм. Сучасні соціологічні дослідження показують, що жінки-чайлдфрі на пострадянському просторі оправдовують свою прихильність до цього руху через глибоке незадоволення якістю та вартістю медичних послуг, які надаються породіллям у цих країнах, а також серйозний острах утрати зовнішньої привабливості. У теперішній час індивідуалізму і егоїзму цінується особистісний простір й вільний час, бажання покращувати матеріальний рівень життя, займатися так званою «самореалізацією», а подружнє життя, особливо відповідальність за виховання дітей, на їхню думку, стає на заваді цій самореалізації. Материнство, батьківство та створення повноцінної сім’ї все більше виявляється незатребуваним та нівелюється у свідомості сучасної молоді.

Як вже згадувалося раніше, за останні тридцять років в Україні постійно зменшується інтерес до дітей: народжуваність упала майже вдвічі і стала однією з найнижчих у Європі. Серед причин спаду – демографічні хвилі, економічні потрясіння, пандемія COVID-19, російсько-українська війна, соціальна незахищеність жінок, а також зростання кількості співгромадян, які свідомо відмовляються мати дітей. Згідно з дослідженнями демографів, на дітонародження в Україні сьогодні впливають як сучасні суспільні настрої, так і низка об’єктивних економічних чинників, та все ж найбільшою проблемою є моральна деградація суспільства, про що вже згадувалося раніше.

Рух чайлдфрі в Україні набрав своєї популярності вже з початку 2000-их років. Декому здається, що у нашій країні домінуючу позицію займає традиційна мораль людей старшого покоління, яка впливає на світогляд сучасної української молоді. Більшість українців, які свідомо не бажають мати дітей, відкрито не позиціонують себе як послідовники руху чайлдфрі, не говорять відкрито про свій вибір, боячись суспільного осуду, але де-факто вони є прямими адептами цього руху. Цей рух робить великий вклад до демографічної та економічної кризи, а відтак, до дефіциту кадрових ресурсів та робочої сили. Феномен чайлдфрі підриває традиційні цінності українського суспільства, такі як інститут сім’ї, та й зрештою самі основи державного суверенітету і української ідентичності.

Зв’язок між здоровою сім’єю і здоровим суспільством

Вирішення проблеми кризи сімейного життя вимагає свідомого підходу та зусиль з боку всіх членів суспільного процесу та підтримки з боку Церкви, держави та суспільства загалом. Усвідомлення викликів, які постали перед інституцією сім’ї, має допомогти знайти способи їх подолання та зміцнення сімейних і родинних стосунків. Важливо наголосити, що існує тісний звʼязок між великими багатодітними сімʼями та розвитком процвітаючого суспільства і держави. Великі сімʼї сприяють соціальній стабільності, оскільки вони забезпечують підтримку та допомогу своїм членам та іншим сім’ям. Плекання сімейного і родинного життя і грамотні державні і приватні програми по їхній підтримці зменшують рівень злочинності та соціальної напруги. Велику сімʼю зазвичай характеризує спільний підхід до ресурсів, що призводить до економічної підтримки та зменшення бідності. Сімʼї об’єднують свої ресурси для забезпечення кращого життя і часто засновують успішні економічні і соціальні проекти і інституції, які сприяють розвитку цілого суспільства. Тому важливо сприяти розвитку здорових сімейних стосунків, підтримувати відкриту комунікацію та відновлювати і зміцнювати сімейні цінності.

Яскравим прикладом позитивного зв’язку між великими сім’ями і розвитком суспільства є сімейне підприємництво. Сімейні підприємства зазвичай орієнтовані на довгостроковий успіх, оскільки їх власники зацікавлені у передаванні бізнесу наступним поколінням. Вони мають міцні міжособистісні звʼязки, що сприяє кращій комунікації і співпраці між членами команди. Сімейні підприємства можуть швидше приймати рішення та адаптуватися до змін на ринку праці, товарів і послуг завдяки меншій бюрократії. Члени сімʼї зазвичай більше залучені до бізнесу і готові працювати важче, оскільки це їхня спільна справа. Окрім того вони мають високу лояльність серед своїх працівників та клієнтів, що призводить до зменшення плинності кадрів і стабільності. Сімейні підприємства часто мають високий рівень соціальної відповідальності, оскільки вони зацікавлені в добробуті своєї громади. Вони мають фінансову стійкість, оскільки члени сімʼї можуть бути готові інвестувати свої власні кошти. Вони часто зберігають і передають традиції, цінності та знання, що є важливим для їхнього успіху. Завдяки тісним звʼязкам між членами сімʼї, сімейне підприємництво є відкритим до нових ідей та інновацій, що сприяє розвитку. Таким чином, сімейний бізнес переважно є потужною силою в економіці, забезпечуючи як економічний, так і соціальний, культурний та державотворчий розвиток суспільства.

Як вже було сказано великі сімʼї є важливими для передачі культурних цінностей, традицій та соціальних норм, що сприяє формуванню єдності в суспільстві. Релігійні цінності, патріотизм, соціальна відповідальність, чесність, працьовитість та інші чесноти характеризують великі сім’ї. Як свого часу стверджував св. Іван Павло ІІ: «Які справи у сім’ї, такі справи і у народу, такі справи і в цілого світу». У великих сімʼях діти отримують більше можливостей для соціалізації, навчання та розвитку навичок, що позитивно впливає на формування майбутніх громадян. Великі сімʼї краще адаптуються до змін у суспільстві, оскільки мають більше ресурсів і підтримки для подолання труднощів. Члени великих сімей часто відчувають відповідальність один за одного, що сприяє розвитку солідарності та співпраці в суспільстві. Великі сімʼї сприяють зростанню населення, що, в свою чергу, підтримує економічний розвиток і підвищувати трудову силу. Великі сімʼї відіграють позитивну роль у розвитку процвітаючого суспільства і держави.

 

Моральна оцінка чайлдфрі

До проблеми чайлдфрі можна підійти з декількох сторін. Спробуємо розглянути морально-етичну, політичну та загальнолюдську площини, оскільки це явище заторкує не лише стосунки всередині сім’ї в подружжі, але також має безпосередній вплив на розвиток як конкретного народу і країни, так і людства загалом. Якщо з моральної точки зору таким явищам, які ставлять під удар традиційний інститут сім’ї, як гендерна ідеологія, аборти, євтаназія тощо, вже дана оцінка з перспективи Католицької Церкви і інших християнських Церков і організацій, то знайти дослідження і моральну оцінку чайлдфрі поки що складає трудність.

Індивідуальний рівень. Головною проблемою сім’ї чайлдфрі є те, що здорове подружжя свідомо відмовляється від дітородження, проте живе активним статевим життям, що виробляє у їхній свідомості інструментальне розуміння статевості і зводить його виключно до сфери гедонізму. У Католицькій Церкві моральна оцінка контрацепції є негативною. Соціологічні дослідження в різних країнах світу показують, що там, де зростає використання контрацепції, там зростає поширення хворіб, які переносяться статевим шляхом, а також зростає кількість абортів, що з церковної точки зору прирівнюється до дітовбивства. Аборти та постабортивний синдром надзвичайно негативно впливає на фізичне і психологічне здоров’я у першу чергу жіночого населення. Жінки, які мали більше ніж один попередній аборт, піддаються підвищеному ризику ректального раку, раку яєчників, молочної залози тощо. Крім того, контрацептивна культура сприяє явищу подружніх зрад, що також є головною причиною розводів подружніх пар.

Церква вважає, що контрацепція суперечить природному порядку, встановленому Богом, оскільки перешкоджає природному актові про продовження життя. Основні принципи, на яких ґрунтується ця позиція, включають: відкритість до життя, гармонія між любов’ю та життям та природні методи планування сім’ї. Церква вчить, що кожен подружній акт має бути відкритим до можливості зачаття. Контрацепція розглядається як спроба відокремити сексуальний акт від його природної мети – зачаття, що, на думку Церкви, порушує глибокий сенс подружньої любові. Католицька Церква також підтримує лише природні методи планування сім’ї, які поважають природний ритм жіночого організму і не перешкоджають можливості зачаття. Ці принципи викладені в документі Humanae Vitae, опублікованому папою Павлом VI у 1968 році, який підтверджує традиційне вчення Церкви щодо сексуальності, шлюбу та родинного життя.

Коротко пригадаємо головні аспекти християнського вчення про сім’ю. Католицька Церква визначає сім’ю як «подружній союз, у якому чоловік і жінка встановлюють спільноту на все життя, спрямований своїм природним характером для добра подружжя і для народжування і виховання дітей: цей союз між охрещеними був піднятий Христом Господом до гідності таїнства» (Катехизм Католицької Церкви, 1601; Кодекс канонічного права, кан. 1055, § 1). Українська Греко-Католицька Церква також стверджує, що «у святому таїнстві Подружжя Церква благословить покликаних Христом чоловіка і жінку на створення «домашньої церкви» – християнської сім’ї» (Христос – наша Пасха, 470). Крім того Церква навчає:

Бог створив «мужеську стать і жіночу і з’єднав з мужем жону на поміч і приймання людського роду […] і благословив їх: “Ростіть і множтеся і володійте землею”, і обоє їх в одно злучив». У Церкві подружній зв’язок є Таїнством, у якому чоловік і жінка являють нове життя у Христі. Християнське подружжя – це не тільки природна спорідненість, спільне життя і досвід, а й середовище освячення людей. Подружжя є святим таїнством, у якому благодаттю Святого Духа чоловік і жінка в любові єднаються в «одне тіло» і творять «домашню церкву». Утворений у подружжі сімейний союз є спільнотою осіб, яка в Божому задумі є іконою спілкування Осіб Пресвятої Тройці (Христос – наша Пасха, 470).

З перспективи української культури та історії постать матері завжди була важливою для української ідентичності. Рідна мама, Україна-Берегиня та Марія Богородиця – глибоко вкорінений в українську ідентичність як триєдиний архетип. Цей ідеал визначає жіночість через любов і самовідданість. Матір – це жінка, яка є переконана у своїй незамінності і підтримці сімейного життя. Як українська література, так і релігійна думка плекають збереження батьківських і материнських ролей, де чоловіки і жінки повинні піклуватися про сім’ю, національну спадщину та її безпеку. У такому випадку небажання дітей можна вважати антипатріотичною та антирелігійною поставою. Те, про що мріяли комуністи у минулому сторіччі досягнути через свою диктатуру і переслідування, сьогодні успішно втілюється у життя через приховану брехню, споживацьку ідеологію і підрив підвалин сімейних стосунків.

Суспільний і міжнародний рівні. Псевдонауковці і політики-популісти бʼють на сполох, мовляв планета Земля потерпає від перенаселення, а у наступні роки людство приречене на самознищення і глобальну катастрофу. Відтак, панацеєю на вирішення цієї проблеми є радикальне зменшення населення планети до так званого «золотого мільярду». Люди, які просувають цю думку, переважно самі не погоджуються на зменшення народжуваності у своїх власних громадах і країнах, а пропонують це робити у тих регіонах, які є менш розвиненими. За терміном «золотий мільярд» стоїть певна цілісна геополітична, економічна і культурна концепція. Згідно з цими поглядами, розвинені країни мають зберігати для свого населення високий рівень споживання, а також політично, військово та економічно утримувати інший світ в промислово нерозвинутому стані як сировинний додаток, зони зберігання шкідливих відходів і джерело дешевої робочої сили. Проте, нехай це нікого не здивує, оскільки прихильники цієї концепції походять з російських псевдонаукових кіл, які розробляють теорії світових змов для того, щоб просувати свої імперські інтереси (Р. Баландін, А. Цикунов, С. Кара-Мурза). Усі біди вони звалюють провину на розвинений Захід, який мовляв хоче поневолити всіх і все, а себе, свій «русскій мір» представляють як рятівників, які готові навіть військовим шляхом протистояти так званому «розбещеному і осатанілому» Заходу.

Проте, ще у 1968 папа Павло VI сформулював позицію Католицької Церкви у контексті стрімкого росту населення на планеті Земля. Папа застерігав уряди країн не попадати в пастку політичного страху, який міг би підштовхувати керівництво різних країн до боротьби з приростом населення власних країн. Він наголошував, що економічний, соціальний та культурний розвиток країн може враховувати нові реалії збільшення населення, і це повинно стимулювати уряди країн та міжнародні організації ще більше працювати над покращенням умов праці та проживання світового населення, сприяти економічному росту своїх країн у відповідності до законів сталого розвитку економіки, плекати процесу виховання та навчання молоді та усувати перешкоди для народження більшої кількості дітей (Humanae vitae, 2). Павло VI апелював до цілого світу такими словами:

Через те Ми звертаємося до урядовців, на яких передовсім лежить відповідальність за захист загального блага, і котрі можуть так багато зробити для збереження добрих звичаїв: ніколи не дозволяйте підривати добрі звичаї ваших народів; серед усіх обставин запобігайте, щоб завдяки законодавству в сім’ю – первісну клітину суспільства – не проникали практики, які суперечать природному і Божому законові. Щоб вирішити проблему приросту населення, державна влада може і повинна йти іншим шляхом: шляхом мудрої і передбачливої сімейної та освітньої політики, яка шанує моральний закон і свободи громадян (Humanae vitae, 23).

Церква не змінює свого вчення про святість сімейного життя. Під кінець ХХ сторіччя св. Іван Павло ІІ, говорячи про виклики сім’ї та родинних зав’язків, звертав увагу, що «у корені цих негативних явищ часто лежить спотворене поняття свободи та її досвідчування, коли свободу розуміють не як здатність здійснювати істинність Божого плану щодо подружжя і сім’ї, а як автономну силу для самоутвердження, часто проти інших, заради власного егоїстичного ‘добраʼ». Він аналізував ті тенденції, які розгортаються як у демократичних країнах, так і в країнах соціалістичного табору і так званого Третього світу. Він констатував, що у країнах, які розвиваються, як і в соціалістичних країнах, часто бракує необхідних засобів до життя, тоді, як у багатих країнах домінує надмірний добробут і споживацька ментальність. Але парадоксально, надмірна бідність і надмірне багатство породжують той самий страх та невпевненість щодо майбутнього, що позбавляє подружні пари сміливості і великодушності для формування великих здорових сімей. Подружжя перестають сприймати своє подружнє життя як благословення, а починають думати про нього як про загрозу, від якої треба захищатися  (Familirias Consortio, 6).

Христова Церква в Україні навчає, що найкращим способом подолати страх є боротися за власну свободу. Людина по-справжньому є вільною тоді, коли свідомо і добровільно обирає жити з Богом: «у сотворенні людина отримала здатність обирати й шляхом правильного вибору перейти до справжньої свободи. Лише свідомо й добровільно обираючи Бога, людина стає вповні свобідною, живе у свободі самого Бога» (Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 732). Коли ти по-справжньому вільний, ти здатний по-справжньому любити, а коли ти любиш, то твоя любов приносить плоди: радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність (Гал 5,22-6,2). Така любов є основою здорових стосунків у сім’ї, і така сім’я не боїться приймати нове життя у цей світ, сповнюючи Божу заповідь, яку Господь дав людині ще в Едемському саду: «плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бт 1,28). Церква навчає, що «Божа заповідь є визволяючою, бо дає людині свободу. Правдива свобода ніколи не може бути протиставленою до Божої Істини та Закону або відокремленою від них» (Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», 733).

Ісус Христос, єпископи, монахи та деякі священники свідомо обирали не мати дітей з вищих мотивів заради блага Церкви і суспільства. Як навчає Церква: «дехто не одружується, щоб мати змогу доглядати своїх батьків, братів чи сестер, віддати себе винятково якомусь фахові чи з інших поважних причин. Ці особи можуть дуже багато зробити для добра людської родини» (Катехизм Католицької Церкви, 2231). Духовні особи свідомо відмовляються від статевого життя і завжди називаються своє покликання духовним шлюбом з Богом. Водночас потрібно пам’ятати, що на сьогоднішній день церковних служителів і чернецтва є менше одного відсотка, відтак більшість людей – це здорові і Богом покликані до сімейного життя особи. Завжди є також невеликий відсоток, які мають певні фізичні недостатності, що унеможливлюють їм мати дітей. Проте бути здоровим і не хотіти мати діти, тобто бути чайлдфрі – це акт вищого егоїзму та спотворенням намірів Бога щодо людської особи. Явище чайлдфрі означає кардинальні зміни в культурній орієнтації, яка базується на контрацептивній ментальності.

Папа Бенедикт XVI у своїй енцикліці Любов у правді наголошував, що:

Відкритість до життя перебуває в центрі справжнього розвитку. Коли якесь суспільство спрямоване на заперечення і знищення життя, воно більше не знаходить мотивації і енергії, потрібних для служіння справжньому благові людини. Якщо втрачається персональна і суспільна вразливість щодо прийняття нового життя, то інші корисні для суспільного життя форми прийняття стають безплідними. Прийняття життя посилює моральні сили і здатність до взаємодопомоги. Поглиблюючи позицію відкритості на життя, багаті народи можуть краще зрозуміти потреби бідних народів, уникати ангажування величезних економічних та інтелектуальних ресурсів у заспокоєння егоїстичних бажань власних громадян, натомість підтримувати благородні дії у перспективі морально здорової і солідарної продукції, в пошані фундаментального права кожного народу і кожної особи до життя (Caritas in veritate, 28).

Продовжуючи цю думку Папа Франциск описує це явище такими словами:

Видається, що частиною людства можна пожертвувати ради вибраної групи людей, гідної безтурботного життя. Власне кажучи, «особа вже не вважається первинною цінністю, яку потрібно шанувати й підтримувати, особливо коли вона вбога або неповносправна, якщо вона «ще не потрібна» – як ненароджена дитина, або якщо «вже не потрібна» – як стара людина. Ми стали нечутливими до будь-яких форм марнотратства, починаючи від марнування їжі. Це найганебніша форма марнотратства» (Fratelli tutti, 18).

 

Підсумки

Ще до недавнього часу рішення про те, мати дітей чи ні, ніколи не залишалося просто за людиною. Швидше, індивідуальний вибір був розміщений у контексті цілого ряду цінностей, які належним чином обумовлюють і формують свободу людини: сім’я, сусіди, суспільство, культура, людський рід, природа і, зрештою, Бог. Ми можемо це чітко бачити в ритуалах ініціації первісних народів і у формуванні молодих людей практично в кожній культурі на планеті аж до сучасного періоду. Народження дітей означало продовження родинного імені та традиції, мова йшла про внесок у міцність і цілісність свого суспільства, йшлося також про увіковічнення великої історії людської раси. Для людей минулого вважалося можливістю і привілеєм взяти участь у динаміці рокзквіту самої природи. І, нарешті, йшлося про співпрацю з Божим бажанням, щоб життя процвітало навіть у епоху, коли гріх увірвався в історію людства: «ви будьте плідні, розмножуйтеся і розселюйтеся на землі та множтесь на ній» (Бт 9, 7). Мати дітей не має на меті пригнічення волі, а радше є звільненням людини, сповненням її глибинного покликання. Коли ці великі цінності відкриваються нашій свободі, ми виходимо за межі самих себе та інтегруємося у великі реалії, які розширюють нас і роблять нас більш живими.

Зрештою, людина отримує велике полегшення і випромінює радість, коли доходить до розуміння, що наше життя – це не тільки про наше щастя, це про щастя інших, це про майбутнє людства і свого народу, це про світ, у якому звучить хор дитячого сміху і радості. Традиційно народження дітей було одним із основних засобів, за допомогою яких відбувався це глибинне усвідомлення: бути любленим і любити – запрошує людину до виходу зі шкарлупи власних бажань і забаганок для творення процвітаючого суспільства, де поважають батьків і старших і де творяться нові можливості для нових поколінь і на рівні сім’ї і конкретних родів, так і на рівні народів, етносів та світового розвитку людства. А явище чайлдрі, як і інші руйнівні тенденції, метою яких є зруйнувати інститут сім’ї та її підвалин, є антиутопією, яка вже сьогодні заганяє людство в апокаліптичний тупик.

о. Олег КІНДІЙ
кафедра богослов’я УКУ

 

Джерело