Як відпочивали українці 80 років тому та звідки взялися українські відпочинкові оселі

Галина Парасюк, кандидатка історичних наук,

архівістка Українського Національного Музею в Чикаго

 

“Сонце, воду і свіже повітря табору дайте у літньому сезоні своїм дітям, а ми все зробимо, щоб вони добре відпочили, засмагли і повернулися до школи у повному здоров’ї, наснажені новою енергією і силами для цілорічного навчання!” – такою рекламою привертала увагу літня оселя на Раунд Лейку сімдесят років тому. Не марнувати літнього часу дітей у похмурих мурах міста, – переконували батьків виховники молодечих організацій і директори шкіл на підсумкових шкільних зібраннях.

У розпал літа серед українських батьків у Чикаго часто почуєте розмови “Куди цього літа діти ідуть на табір?”. Тих таборів є чимало. Великий вибір місць для відпочинку, виховання, пошуку друзів і веселого проведення часу, сприймається як звичайне явище. Чи завжди було так? І хто започаткував перші табори для відпочинку українських діток і родин?

 

Наприкінці 40-х років ХХ століття чиказька громада поповнилася новою хвилею іммігрантів. Здебільшого, це були молоді українські родини, що мали маленьких діток. Незвичний клімат із високою вологістю повітря, – згадували емігранти, – змушував їх “брати коцик і йти спати в Гумбольт Парк”, –  цілком безпечна можливість на ті роки… Логічно визріла ідея влаштувати для дітей заміську відпочинкову оселю. Як же ж це стало можливим, що новоприбулі наприкінці 40-х років емігранти так швидко зуміли купити ділянку для відпочинкової оселі?

Ініціатива придбати землю, щоб облаштувати літній табір, належала кооперативному товариству “Самодопомога”, що було створене у травні 1950 року для вирішення проблем дітей та молоді новоприбулих до Чикаго українців. До складу першої управи “Самодопомоги” входили представники як старої, так і нової еміграції: С. Заплатинський (голова), О. Нагорняк, І. Семʼянчук, М. Кришталь, С. Куропась, В. Каштанюк, М. Гарасим, О. Дацко, Г. Масник. Голова товариства Степан Заплатинський був успішним бізнесменом і володів меблевою крамницею на Мілвокі авеню у західній частині Чикаго, а молодий та ініціативний Ілля Семʼянчук, з числа новоприбулих, був директором “Центросоюзу” у Львові.

Цікаві спогади про історію купівлі першої відпочинкової оселі неподалік Чикаго залишив відомий в українській громаді діяч Степан Куропась. Ілля Семʼянчук попросив допомоги у Михайла Барана та Степана Куропася у пошуках відповідного шматка землі, адже вони володіли власними фермами і добре знали околиці Чикаго. Місяць чоловіки їздили округами в пошуках оселі. Степан Куропась згадував: “Знайшли оселю, за шість тисяч доларів, що була облаштована для відпочинку, – мала павільйон і кухню з усім обладнанням, зручний вихід до озера та галявину, засаджену розкішними дубами. На зборах щодо купівлі, однак, виникли сумніви: “Шість тисяч – це велика сума, де візьмемо?”, “Чотири акри, – то замало. Пласт хоче йти в мандри, а “Леви” хочуть мати грище”. Вагався й голова Ілля Семʼянчук: “Якби це було в Товмачи, то я б не боявся купна і довгу, а тут по-іншому”.

Переконав усіх Степан Куропась, який дав перші 300 доларів у фонд купівлі та домовився з продавцем про те, що відразу платять 3000, а решту – через рік. За два місяці треба було зібрати 3000 доларів, цю справу доручили Ярославові Войнаровському. Він привіз необхідну суму у визначений термін: “Привіз мені Ярослав Войнаровський гроші, переважно однодоларовими купюрами, трохи по 5 і 10 доларів.

– Чому не виміняли на грубші? – запитав я.

– Не було часу! – відповів ентузіаст справи.

Так із запланованої дитячої оселі повстав у Раунд Лейку центр, де щонеділі і в святкові дні перебувають спортсмени і де організації мають свої фестини”.

За інформацією товариства “Самодопомога”, купівля оселі на озері Раунд Лейк і додатково землі, що загалом становила 10 акрів, обійшлася в 15 тисяч доларів.

1950 року на відпочинок до оселі почали привозити дітей. У перше літо на Раунд Лейку відпочивало близько 70 дітей. Це місце стало центром проведення різноманітних розваг, концертів та фестивалів. Оселя зі зручним та безпечним для купанням озером стала улюбленим місцем відпочинку чиказьких українців.

Гортаючи хроніки життя українського Чикаго, переконуєшся у тому, що успішну діяльність установ та організацій забезпечували хороша ідея та кропітка праця. Так і у випадку із відпочинковою оселею Раунд Лейк. Гасло товариства “Самодопомога” – “До добра і краси!” та забезпечення відпочинком і розвагами усіх українців незалежно від віку стали запорукою популярності Раунд Лейку.

Для малечі табір відчиняв свої двері на все літо, зазвичай, планували дві або три зміни (турнуси), що тривали три тижні. Дітей приймали віком від шести до п’ятнадцяти років. Іноді організовували дві зміни, щоб останній місяць серпня оселю могли використовувати пластуни. Організатори оселі працювали над тим, щоб у літній час діти мали виховників, спортивних наставників з різних видів спорту. Дітворі найбільше подобалися розваги, отож, організатори імпрез влаштовували свята, виступи та запалювали ватру.

Великою турботою дорослих була проблема швидкої асиміляції дітей в американському середовищі. В цьому контексті важливою місією табору також вважали збереження національної ідентичності: “Коли взяти під увагу, що діти протягом шкільного року перебувають у американському середовищі, де вони асимілюються, то українські табори, хоч і на короткий час, але привертають їх до рідної національної атмосфери, де вихователі говорять до них батьківською мовою, де вони співають українських пісень, де їм подається патріотичне виховання”, –  писав часопис “Екран”. Цікаво, що, заохочуючи батьків віддати дитину у літній табір, організатори зауважували, що не слід хвилюватися, коли дитина вже не розмовляє українською мовою, тут, у таборі, між іншими дітьми, можливо, вона знайде спосіб говорити українською.

Як зазвичай відбувалася таборова зміна? Звіт із життя оселі за першу зміну у червні 1964 року розповідає, що прийняли 56 дітей, їх поділили на чотири групи. Виховний референт табору, професор Адам Антонович відповідав за підготовку виховників (“братчиків” та “сестричок”). Головною метою виховної роботи було плекання рідної мови, дотримання чистоти на оселі. Патрон табору, колишній січовий стрілець Антін Артимович щотижня влаштовував змагання та конкурси для дітей. Щосуботи, коли дітей відвідували батьки, запалювали ватру, і діти влаштовували концерти для гостей табору. Група молодих членів ОДУМу співали пісні під акомпонемент гітари, а ветерани-дивізійники виконували маршові пісні.

Адміністрація ретельно дбала про харчування тих, хто тут відпочивав. Відбувалося все під контролем тодішнього голови товариства “Самодопомога” П. Вигінного, пізніше керував п. Ракуш, що тримав оселю у зразковому порядку. Щотижня на території оселі могло перебувати до двох тисяч відпочиваючих і гостей. Велику допомогу надавали волонтери, які влітку допомагали тут. Медичний супровід дітей під час табору  надавали фахові лікарі із української громади, які також були волонтерами. Завершували таборову зміну імпрезою. У червні 1964 року відзначили 50-ліття заснування Українських Січових Стрільців. Діти співали “Ой у лузі червона калина”, слухали доповідь при участі поета Романа Завадовича про січове стрілецтво, їхні звитяжні бої. Хлопці із СУМу, відділу імені Павлушкова сурмили у сурми, віддаючи честь полеглим січовим стрільцям. На завершення Антін Артимович, колишній січовик, тепло подякував за шану українським героям. Концерт при ватрі та завершальна пісня “Ніч уже йде…”, – так завершувалося таборування.

Запрошувала оселя на відпочинок і дорослих. Для них вже від травня щороку пропонували розташуватися у будиночку “Косів” та добудованому 1963 року новому будинку. Подбали про зручності для молодих родин із дітьми, що відпочивали на оселі, тут працювала кухня. До крамниці можна було дістатися човном, перепливши Кругле озеро.

Організовували чимало літніх розваг для молодого покоління. Заняття плаванням, легкою атлетикою, волейболом, баскетболом (кошиківкою), пінг-понгом, шахами. Мандрівки, риболовля, відпочинок на природі та турніри і змагання –  все чого бажала активна молодь.

Для фінансування літньої оселі Раунд Лейк, 1954 року в українській околиці Чикаго було відкрито крамницю за адресою 2208 W Chicago Avenue, згодом її перенесено до більшого приміщення на 2204-2206 W Chicago. Купуючи продукти в крамниці, люди підтримували головного спонсора літнього табору і забезпечували можливість дітям відпочивати на природі. Для родин, що не могли оплатити відпочинок, передбачили стипендії. Крамниця вела успішний бізнес аж до початку 90-х років, потім її продали у приватні руки.

Популярність оселі Раунд Лейк у 50-60-ті роки минулого століття зумовлена не тільки зручним розташуванням, всього 45 миль від міста. Любили сюди приїжджати українці, бо завжди було цікаво і велелюдно. На вихідні в оселі могло зібратися 2-3 тисячі людей, приїжджало до 500 автівок. Організатори та волонтери забезпечували порядок в оселі. З роками організації придбали свої місця для таборування. На Раунд Лейку тепер збирається Пласт.

Наприкінці 50-х років чотири молоді емігранти започаткували готельний бізнес трохи далі, двісті миль від Чикаго, облюбувавши містечко Вісконсин-Деллс. Згодом у сусідньому Барабу СУМ заснував оселю “Бескид”. Отож, історія матиме продовження.

 

Матеріали і фото з архіву Українського Національного Музею в Чикаго.

  

Джерело