50 років тому, 1 серпня 1975 року, в Гельсінкі 32 європейські країни, СРСР, США та Канада підписали Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), який став відомим як Гельсінський заключний акт чи Гельсинські угоди.

Цей документ зафіксував принципи непорушності кордонів, невтручання у внутрішні справи держав, мирного вирішення міжнародних конфліктів і, що найважливіше, поваги до прав людини та основних свобод.

Для України Гельсінські угоди стали каталізатором нового етапу опору тоталітарному совєтському режиму. Саме підписанням СРСР цього документа скористалися правозахисники, що прагнули публічно вимагати виконання задекларованих зобов’язань.

9 листопада 1976 року в Києві була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ), ініційована письменником Миколою Руденком. УГГ стала першою легальною правозахисною організацією в УРСР, згодом її наступницею стала Українська Гельсінська спілка, очолена Левком Лук’яненком.

На основі Гельсінського заключного акту в 1990 році було прийнято Паризьку хартію для нової Європи, яка підтверджувала відданість демократії і правам людини. 1995 року на базі НБСЄ було створено Організацію з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Однак повномасштабна агресія Росії проти України в 2022 році поставила під сумнів ефективність цієї структури. Попри своє призначення як майданчика для запобігання конфліктам, ОБСЄ виявилася неспроможною стримати чи адекватно реагувати на порушення основоположних принципів, зафіксованих у Гельсінських угодах.