8 жовтня 2025 року у Дрогобичі відбувся ювілейний, десятий, Всецерковний футбольний турнір серед духовенства УГКЦ. Довгоочікуваний кубок переможців вперше отримала команда священнослужителів Львівської архиєпархії.

У змаганнях взяли участь десять команд із різних єпархій УГКЦ з усієї України. Головний трофей – кубок Всецерковного турніру – здобула команда Львівської архиєпархії. Друге місце посіла команда Івано-Франківської архиєпархії, а третє – Стрийської єпархії.

Ця унікальна подія стала не лише спортивним змаганням, а й яскравим знаком єдності, братерства та живого свідчення того, що священники УГКЦ у своєму житті поєднують молитву й служіння з турботою про фізичне здоров’я та спільноту, зміцнюючись, взаємно підтримуючи й надихаючи одне одного. Ділимося з вами думками, враженнями та емоціями від гри о. Михайла Цегельського та о. Ігоря Хомічака.

о. Михайло Цегельський, керівник центру душпастирства фізичної культури та спорту Львівської архиєпархії, адміністратор парафій у селах Милятичі, Вовків і Товщів Сокільницького деканату, а також медичний капелан ЛОКЛ, у команді грає на позиціях у захисті

Про головну мету турнірів серед духовенства

— Футбол — це гра мільйонів. У ній люди можуть себе проявити, показати емоції. Водночас це чудовий спосіб пропагувати здоровий спосіб життя. Священники, які складають нашу команду, — молоді, активні чоловіки, котрі ще в дитинстві чи юності грали у футбол. Тому їм цікаво при нагоді збиратися, грати й брати участь у таких турнірах.

Про спілкування та єдність між єпархіями

— Дуже приємно, що футбол є популярним у нашій Церкві. У нашому турнірі зазвичай беруть участь 10–11 єпархій з усієї України. Цього разу приїхали представники десяти єпархій — це понад сто священників. Вперше доєдналася команда з Донецького екзархату, яка подолала велику відстань, щоб зіграти. Такі зустрічі — це не лише змагання, а й нагода побачитися зі священниками з інших єпархій, з якими, можливо, не спілкувалися роками. Це завжди радісна подія для всіх нас.

Про приклад для вірних

— Ми розповідаємо про турнір і участь наших священників, зокрема через соцмережі — публікуємо фото й відео. Для нас це спосіб популяризувати здоровий спосіб життя й показати, що спорт має глибокий, здоровий зміст.

Про перемогу команди Львівської архиєпархії

— Ми дуже радіємо перемозі команди Львівської архиєпархії у 10-му ювілейному турнірі. Це була омріяна, але водночас несподівана перемога, адже ми приїхали невеликою командою — лише восьмеро гравців, тоді як інші мали навіть по два склади досить досвідчених футболістів. Проте цього разу в нас панувала надзвичайно дружна атмосфера, ми підтримували одне одного — і це принесло результат.

Я щиро вдячний усім гравцям. Отець Володимир Стефанишин, який уперше взяв участь у турнірі, був нашим воротарем і отримав відзнаку найкращого воротаря. Отець Ігор Хомічак став найкращим бомбардиром, забивши 15 голів — це рекорд за всю історію турніру! Уся команда проявила справжній характер і волю до перемоги.

Фото з архіву о. Михайла Цегельського

Особливо хочу подякувати нашим архиєреям — митрополиту Ігорю та єпископу-помічнику і протосинкелу Львівської архиєпархії владиці Володимиру — за постійну підтримку й заохочення. Завдяки їхній увазі та благословенню ми можемо розвивати спортивний напрям у нашій архиєпархії та пропагувати серед духовенства і мирян здоровий, активний спосіб життя.

о. Ігор Хомічак, капелан Центру студенського капеланьнства ЛА та Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, служить у храмі бл.свщмч Олексія Зарицького та є душпастирем молоді у храмі Пресвятої Трійці. У команді грає у нападі.

Найемоційніший момент турніру

— Це була дуже класна гра. Гра, яка нам вдавалася. Було багато несподіваних моментів. Найемоційнішим, звичайно, став фінал, бо ціна питання була дуже високою, а команда Львівської архиєпархії не так часто раніше грала у фіналі цього турніру.
Особливим був момент, коли основний час завершився з рахунком 2:2, і все вирішувалося у серії післяматчевих пенальті.

Спочатку ми почали не надто вдало, але потім зрівняли рахунок. Отець Володимир Стефанишин відбив дві пенальті. І коли саме він ішов бити вирішальний удар, від якого залежало, чи станемо ми переможцями, — усіх переповнювали емоції, хвилювання, відчуття чогось неймовірного. Пам’ятаю, усі думки запитання: це справді ми? ми можемо це зробити?

Ми мали не найчисельнішу команду, але в ній відчувався дуже сильний братерський дух, потужна підтримка один одного. І коли отець Володимир забив цей вирішальний удар, нас переповнили щирі, правдиві, радісні емоції — подібні до тих, які переживають учасники професійних великих команд.

Значення перемоги

— У футбол я граю вже давно — на аматорському рівні, наскільки це можливо, враховуючи, ким я є. Але перемог у турнірах такого рівня було небагато. В цьому турнірі беру участь, мабуть, уже сьомий чи восьмий раз, але кожного разу нам наче чогось не вистрачало, щоб дійти до вирішальної перемоги — то досвіду, то холоднокровності, то, можливо, емоції брали гору і ми зупинялися за крок до фінішу.

Про цю перемогу я багато мріяв. Для мене це здійснення мрії. Ми привезли кубок переможця до Львова — і я щиро радію: за себе, за команду. Цим ми показали, що священики Львівської архиєпархії мають добрий фізичний рівень підготовки й уміють змагатися з гідністю.

Командний дух поза полем

— Коли ми виходимо на поле, стараємося бути справжніми футболістами — настільки, наскільки дозволяють наші здібності, можливості й розвинені таланти. Але коли зустрічаємося поза грою — на церковних заходах чи у семінарії — завжди відчуваємо, що ми є учасниками однієї команди: і футбольної, і духовної.

Під час зустрічей ми часто згадуємо моменти з турніру, смішні епізоди — ці спогади теплі, добрі, з повагою. Вони справді зігрівають. Це вибудовує братерську повагу, особливий зв’язок між нами, адже ми разом боремося на футбольному полі. І поза полем стараємося підтримувати одне одного, цікавимося життям кожного — це є справжнє братство.

Розмовляла Юлія Козіброда

Джерело