Пан Анатолій працює в енергетиці вже понад 25 років. Десять із них — він очолює одну з високовольтних підстанцій «Укренерго», що неодноразово ставала мішенню для ворога. Повітряні тривоги тут лунають щодня. Буває, що персонал може потрапити на територію лише на 10-15 хвилин упродовж всієї доби. Особливо важкими — видались останні кілька місяців.

«Якщо порівнювати робочі будні енергетиків у мирний час і під час війни — це колосальна різниця. Раніше життя й роботу можна було спланувати. Сьогодні ж, коли енергетична інфраструктура постійно зазнає ворожих атак, часу просто не вистачає. Це постійний біг по колу: обстріляли — відновлюємо, знову обстріляли — ще не завершили попереднє, а вже мусимо усувати нові пошкодження…», — розповідає пан Анатолій.

Нещодавно, під час 24-годинної тривоги і масованої дронової атаки, чергова зміна так і не змогла потрапити на територію підстанції. Наступного ранку працівники підстанції побачили, що дах головного щита керування — пошкоджений. При огляді виявили практично цілий «Шахед», що не вибухнув, а лежав просто над головами у диспетчерів.

За словами пана Анатолія, останні дронові атаки стали справжнім «армагеддоном». Згоріло і постраждало багато дорогого й дефіцитного обладнання — трансформатори, релейна зала, компресорна. Внаслідок руйнувань — працювати стало не тільки технічно, а й фізично складно: «Уцілілі приміщення — без вікон і дверей, повсюди запах горілого, холод, вітер, дощ. Ми обладнали підсобні кімнати, перенесли те, що вціліло. І попри всі труднощі — працюєм із ще більшою самовіддачею», — розповідає наш колега.

«Головне для мене — це безпека персоналу. Життя кожного з колег — найцінніше. Я завжди контролюю, щоб усі покинули територію під час тривог і раптових обстрілів. Обдзвонюю, попереджаю особисто кожного — це мій обов’язок як керівника», — наголошує пан Анатолій. І додає: «Ніхто, окрім нас, цю роботу не зробить. Усвідомлення важливості нашої праці — найкращий стимул, щоб вистояти. Ми тримаємось і будемо відновлювати нашу підстанцію день у день, як би важко не було».

Дякуємо Вам, пане Анатолію. І кожному із Ваших колег. Ви для нас і є той взірець справжньої Незламності, що виявилась міцнішою за бетон і метал. А відбудова зруйнованого — це лише справа часу, коли до роботи беруться люди, що настільки віддані своїй справі.